Вікіпедія:Статя тыждня/Приправа

Приправены статї тыждня

Джус є текутина готовлена стисканём овоцины або зеленины, при котрім ся з них здобывать їх щава. Єствують джусы єдносортовы або помішаны з дакілько сорт ростлин. Облюбленый є наприклад помаранчовый джус, котрый є вырабляный з плодів помаранчовника. Джусы ся додавають і у формі концентрату і рїдять ся пак до оріґіналной густоты водов.
Вікіпедія:Статя тыждня/2011/33

Бесконечность є абстрактный термін, котрый означує квантіту (множества) дачого, што є так велике, же не мать кінця (од слова конець є одводжене слово конечный), тіпічно ся не дасть зраховати, зміряти, а кідь гей, так є векше як кажде конечне чісло. Обєкт, котрый є так великый, же мать атрібуты бесконечности, ся даколи зове придавником бесконечный. Бесконечность не мать граніцї, але не є то тото саме што неограніченость.

Файл:АрсенійКоцак.png

Добовый портрет Арсенія Коцака

Арсеній Коцак (світьске імя Олексій; 14. марца 1737, Буковець — 12. апріля 1800, Мукачево) — автор найстаршой ґраматікы про карпатьскых Русинів. Ґрекокатолицькый священик, єромонах, педаґоґ, філозоф, теолоґ, языкознавець.

Біоґрафія

Народив ся 14. марца 1737 в селї Великый Буковець, в родинї священика Федора. Матїрь ся писала Анастазія. Першы знаня здобыв дома у сільского дяка, пак ся учів в ґімназіях в Пряшові і Шарошпотоцї. В року 1763 быв высвяченый за священика. В роцї 1767 закончів теолоґічну факулту Кошіцькой універзіты зо ступнём доктора теолоґії. В монастырї в Краснім Бродї штудовав філозофії і там і зо своїм братом Андріём вступив до чіну Василіан і прияв монаське імя Арсеній. Потім працовав як учітель в монастырьсых школах на Підкарпатю і Пряшівщінї, быв ігуменом монастырїв.

Зоставив «Грамматику русскую сирѣч правила извѣщателная и наставителная о словосложеніи слова языка славенского или русскаго» (три варіанта, 1768-88), операючі ся притім о ґраматікы Мелетія Смотрицького, Лаврентия Зизанія, латиньскы ґраматікы пізного середовіка Эммануіла Алвара і Філіппа Меланхтона, ґраматіку русского языка Михаила Ломоносова. Учебник ся складать з 4 частей (орфоґрафія, просодія, етімолоґія і сінтаксіс).

Єромонах Арсеній тыж написав історічну працу «Описание обителей Мараморошских древнє бывших» — о історії монастырїв Підкарпатя і поетічне церьковнославяньске дїло «Правила и Наставления», котре было друковане року 1927. В рамках баданя о Коцаковій ґраматаіцї нашов Й. О. Дзендзелівськый три далшы незнамы дїла А. Коцака а то моралістічно-дідактічный твор «Похвала о премудрости троякой во вици самоявленой» і дві філозофічны дїла «Тропус» і «Лінґуа» писаны по латиньскы. Цалково ся заховало высше 30 рукописів книг в церьковнославяньскім і латиньскім языку. Векшына мать філозофічно-теолоґічный характер, дакотры з книг мають россяг 400-600 сторінок. Находять ся в Мукачовскій монастырьскій книжніцї і в Ужгородьскій штатній універзітї.

В 1798 тяжко захворїв і пришов до Мукачовского монастыря, де пізнїше, 12. апріля 1800 помер.
Калька (з фр. calque — копія) — языкова єдиніця (слово ці фраза), пожычена з іншого языка буквалным (дословным ці докорїнным) переложінём.

Калькы ся дїлять на:
Словотворны — репродукує ся морфолоґічна штруктура слова:

«вызерати» — з нїм. aussehen
«світонагляд» — з нїм. Weltanschauung
«православный» — з ґр. ὀρθόδοξος
«свідомость» — з лат. conscientia (калька з ґр. συνείδησις, кальков з котрого є «совість»)

Фразеолоґічны — дословноє переложіня ідіоматічного словоспоїня:

«знаш што?» — з нїм. weißt du was?

Семантічны — пожычіня переносного значіня слова:

«корїнь» (в языкознавствї) — з лат. radix

Словотворна калька обычайно є ай семантічнов. Наприклад, «председа», так само як і лат. praesidens — не просто тот, хто сидить перед дакым, а тот, хто при сёму выконує даякы функції (ай не є нутно, же десь сидить). Даколи передача іншоязычного слова не є цалком точнов: порôвн. рус. «залежати» і рос. «зависеть» (обидва з лат. dependere, де pendere — «вісїти»).
Юлій Ставровскый-Попрадов (18. януара 1850 Сулин - 27. марца 1899 Чертіжне) - русиньскый будитель, поет, фолклоріста, публіціста, етноґраф, ґрекокатолицькый священик.

Біоґрафія

Народив ся в селї Сулин в родинї де про походжіня ёго матери пановала атмосфера мадярьской културы. Учів ся в ріднім селї, в Подолінцї і Левочі. Потом штудовав на ґімназії в Пряшові (1863-68) і одты року 1868 пішов на духовный семінарь в Будапештї. Ту стрїтив російского діпломата К.Л. Кустодієвом, котрый силно впливав на ёго славяньскы і русофільскы погляды. По высвячіню на священика спочатку служыв в селї Орябина (1874-76), потом в роках 1877-78 працовав в єпіскопскій канцеларії пряшівского єпіскопа Николая Товта. Року 1879 по рекомендації Адолфа Добряньского перебрав місце попа в Чертіжнім де зістав до кінце жывота. Подля нёго про успішне завершіня народного оброджіня Русинів є кодіфікація русиньского языка, но сам писав підкарпатьсков варіантов російского языка.

Творы

Ёго правы ся вызначують великым патріотізмом. Писав патріотічны віршы, етноґрафічны і фолклорны штудії. Ёго віршы вышли під редакціёв Н. А. Бескида року 1928 в Ужгородї під назвов Поезія Попрадова.
Євменій Сабов (1. октобра 1859, Вербяж - 3. новембра 1934, Севлюш (теперь Виноградів)) - русиньскый културный дїятель, ґрекокатолицькый священик, педаґоґ.

Біоґрафія

Штудовав на ґімназіях в Ужгородї, Мукачеві, Пряшові і Левочі. Ужгородьскый богословецькый семінарь закінчів в року 1881 і за священика высвяченый 1885. Спочатку служыв в Арданові в роках 1887-98 быв професором російского язык і літературы на ужгородьскій ґімназії. В 1898 ся переселив до Севлюша, де ся став архідіаконом. Было то потім як програв бой за захованя русиньского языка на середнїх школах. архідіаконом быв і од року 1917 в Уґочі. Быв єден з першых, котрый декларовав самобытность Русинів од Росіян ці Українцїв. По припоїню Підкарпатьской Руси к Чеськословеньску выступав проти дїйствованю україньскых еміґрантів в школах ці обществах. 1. юна 1930 быв на нёго учіненый атентат з україньской терорістічной орґанізації УВО, в котрого резултатї быв Сабов тяжко раненый.

Творчость

Написав популарны учебникы ґраматікы і історії Русинів. Ёго Христомантія была єдиным познанём старой русиньской літературы того часу.

Русская грамматика и читанка к изучению литературного языка угрорусских — 1890.
Христоматія церковно-славянских и угро-русскихъ литературныхъ памятниковъ — Ужгород, 1893.
Egyházi szláv nyelvtan — 1894.
Грамматика русского языка — 1925.
Очерки литературной деятельности и образования карпаторуссов — 1924.

Церьков Архангела Михаила є ґрекокатолицькый храм недалеко словеньско-україньской граніцї в селї Тополя. Належыть міджі Народны културны памяткы. Церьков была збудована коло року 1700. Як в 17. сторочу росло чісло жытелїв в селї, поставили собі на крутім горбі над селом деревяный храм, котрый правдоподобно згорїв, бо на початку 18. стороча го нагородив теперішнїй храм. Церьков не годен актуално зарядити міджі традічно знамы тіпы (гуцульска, бойківска ці лемківска) про їй особістый колоріт. На запад од церькви стоїть дзвоніця з єдным дзвоном поставлена в половинї 20. стороча. Трёхдїлна зрубова будова творена штворцовым бабінцём, скоро штворцовов навов і пятьбоков святынёв є поставлена на низкых камяных підвалинах. Вшыткы три головны части суть покрыты єдным дахом. Вступный портал є сеґментово закінченый. Окна суть розмішены у двох рядах, низшый є вырїзаный в зрубовій конштрукції і высшый є у стрїшній конштрукції. Внутрїшнє заряджіня ся заховало лем часточно. Іконостас є з першой половины 18. стороча.

Література

Бланка Ковачовичова-Пушкарёва, Імріх Пушкарь. Науковий збірник музею українськой култури в Свиднику, Дерев'яні церкви східного обряду на Словаччині — 1. — Пряшів: Slovenské pedagogické vydavateľstvo, 1971. — Т. 5. — С. 389-395. — 528 с. — 2500 екз.
Міклош Дудаш, Іван Ґойдіч, Марґіта Шуклаёва. Drevené kostoly — 1. — Тырнава: Dajama, 2007. — С. 116,117. — 128 с. — ISBN 80-89226-14-0.

Утка (Anas penelope) є середнё велика качка.

Попис

Утка є выразный, асі 42 - 50 цм великый птах з роспятём крыл 71 - 80 цм і вагов міджі 400 - 1090 ґ. Самець у свадьбянім шатї шатї є напросто незамінительный. Хырбет і бокы мать сивы, ружову грудь і ґаштаново зафарблену голову з яснов, добрї видительнов смугов на чолї і темю, тмавый хвіст, білый бріх і сивый дзёбак. В простім шатї ся подобать саміцї з оранжовым одтїнём на боках, грудї і брісї.

Росшырїня

Гнїздить в северній Европі і Азії. На зиму одлїтать на довгы експедіції южным напрямом - зимує в Середоморю, северній Африцї, Малій Азії і Южній Азії і в Японії. Ґлобална популація того виду є іщі все дуже чіслена - рахує 2 800 - 3 300 000 екземпларів, котры жыють на плосї великой дас 10 000 000 km².^[1]

Еколоґія

Утка преферує великы водны плохы і промокнуты лукы з высшов веґетаціёв. Мімо гнїздїня є дуже сполоченьскый і часто жыє в чісленых ґрупах. Жывить ся переважно водныма і сухоземныма рослинами. Самець ся часто озывать звуком „гуіу“, саміця зясь голосным „кар кар“.

Гнїздить вылучно на земли і до гнїзда, котре ставлять в густім поростї, річно кладе 7 - 11 яєць, на котрых сидить лем саміця по добу 22 - 23 днїв.

Референції

↑ http://www.iucnredlist.org/search/details.php/47182/all

Нужда (Egretta garzetta) є середнё великый бродивый птах з челядї чаплёвых. Жыє в Европі, Азії, Африцї і в Австралії.

Попис

Довжка тїла: 50 - 60 цм
Роспятя крыл: 95 - 100 цм
Вага: 450 - 600 ґ

Нужда є тонка з довгыма ногами, тонкым шпіцятым дзёбаком і у порівнаню з другыма чаплями і релатівно силным і куртым карком. Мать снїгово біле піря у контрастї з чорным дзёбаком і чорныма ногами зо жовтыма перстами. У свадьбянім шатї мать дві довгы тыловы пірка, довше піря на горлї і ружову або модро зафарблену скору міджі дзёбаком і оком. Обидві поглавя суть фарбов тоты самы, молоды птахы суть скоре як дорослы птахы і зимнім шатї.

Еколоґія

Нужда жыє в мочарях, мокрых або затопленых луках і полях, або в озерах і рыбниках. На зиму одлїтать до Середоморя і до Африкы. У нашых краях ся обявує в лїтї.

Мать дуже пестре їджіня, їмать рыбы, жабы, слимакы, гады і водны хробакы. Кідь глядать їдло, стоїть у водї скоро ся не рушать або іде дуже помаленькы і концентровано смотрить до воды. Як збачіть дашто зїсти, такой дзёбаком поїмать.

Жрідла і референції

Тоты даны суть часточно або цалком основаны на перекладї статї Volavka stříbřitá на чеській Вікіпедії.
http://aetos.narod.ru/selectrus/hrabar.htm

Файл:Lago di Garda 2.jpg

Ґардьске озеро, Італія

Озеро є водоєм, наповнёваный поверьхнёвов водов, опадами припадно підземнов водов і не є частёв світового океану. Цалосвітово займають озера 1,8 % поверьхнї певнины. Дакотры великы безодтоковы озера кличеме „внутроземныма морями“, головно кідь обсягують солену воду (напр. Каспіцьке море, Мертве море, Салтоньске море). Дослїджованём озер ся занимать наука звана лімнолоґія.
Придавникы (тыж адъєктівы, з латиньского nomen adiectivum < adiectum „тото, што лежыть піля“) суть повнозначны змінны части речі, котры передають властности або одношіня назывників. У языках, якы розлишують роды, ся назывникы справила згодують з родом назывника, котрый розвивають.

Ступнёваня придавників

Придавникы годен ступнёвати у трёх ступнях:

Позітів - основны ступінь (Павло є высокый.)
Компаратів - порівнавать два субєкты (Павло є высшый як Петро.)
Суперлатів - вымеджує субєкт з цалку (Павло є найвысшый з класы).

Максімалный прояв якости означать частка як- на початку суперлатіва: якнайуспішнїшый, якнайкрасшый, префікс пре- приданый на початок суперлатіва выражать максімалну ознаку: пренайблаженїша і префікс пре- на початку основной формы творить форму найвысшого ступня штілово зафарблену: прекрасный, превеликый.

Нереґуларне ступнёваня придавника добрый у дакотрых языках

русиньскый: добрый - лїпшый - найлїпшый
анґліцькый: good - better - the best
нїмецькый: gut - besser - am besten´´
латиньскый: bonus - melior - optimus

Придавникы в русинчінї

Придавникы в русинчінї дїлиме на:

якостны - ознакы предмета
односны - властность є означена через одношіня к другому субєкту
присвойны - приналежность особі або звірятю

За склонёванём дїлиме на:

тверды - новый, мамин
мнягкы - синїй, песїй

Дакотры придавникы суть утворены з часослов (біжати - біжачій), з придавників ся можуть творити присловникы (быстрый - быстро) або назывникы (фаребный - фаребность).
Ґерманьскы языкы — конарь індоевропской родины. Общій предок вшыткых языкôв того конаря — праґерманьскый (общоґерманьскый) язык, котрым говорили приближно в серединї 1. тісячроча п.н.е. в Севернôй Европі. Праґерманьскый язык і ёго потомкы ся характерізують істыма унікатныма языковыма знаками, як то зміна согласных, знама як закон Ґрімма. Май пошырены ґерманьскы языкы суть анґліцькый і нїмецькый — материньскы языкы 300—400 і веце як 100 міліонôв людей в тôм порядку. Иншы росшырены языкы ґрупы суть голандчіна з 23 міліонами і афріканчіна з веце як 6 міліонами родженых говорцїв; северогерманьскы языкы, враховано норчіны, данчіны, шведчіны, ісландчіны і фаєрчіны, котры вєдно мають приближно 20 міліонôв родженых говорцїв.
Дале чітати
Чеськый язык (чеськ. čeština высловность: [ˈt͡ʃɛʃcɪna]) є западославяньскый язык, котрым ся бісїдує передовшыткым у Чеську. Бісїдує ним приближно 12 міліонôв людей на цілім світї. Чеськый язык є подобный і взаємно зрозумілый зо словенчінов, значно менше з польщінов, лужіцков сербчінов.

Історія

Чештіна ся розвинула на кôнцї 1. тісячроча зо западного говора праславянчіны. В прачеськôм періодї заховала дакотры праславяньскы знакы, такы як єры, носовы гласны, палаталізацію ці сістему четверых минулых часôв (аоріст, імперфект, перфект, плусквамперфект). Сесї знакы не пôзнїше 15. стороча поступно счезли (у вказанôм порядку).

Писомны памняткы з найстаршого періоду суть лем спорадічны. Читати і писати тоды знало векшинов лем духовенство. Функцію офіційного языка выконувала латінчіна, даколи старославянчіна. Першов чеськов писомнов памнятков суть два речіня з документу о заснованю літомеріцькой капітулы з 1057. року, котры суть очівидно май молоды, подля вшыткого аж з 12. стороча. Сесї речіня были писаны тзв. прімітівным правописом, котрый хосновав незмінену латиніку і про запис звукôв, котры были латинї чуджі (єдна буква могла обозначати веце звукôв).

В 14. сторочу чештіна проникла до літературы і сферы урядного контакту. Обявили ся першы чеськы писаны книгы. Подля рїшіня Карла IV. быв зробленый першый чеськый переклад Біблії. Хосновав ся діґрафный правопис. На переломї 14. і 15. сторôч ся обявила пропозіція о реформі правопису, котра ввела до чештіны вжываня діакрітічных знакôв. Пропаґатором той реформы быв Ян Гус, айбо не є ясно ці быв ай ї автором.

Великый розвиток чеськой писаной літературы ся став по вынаходжіню книгодрукованя в 16. сторочу. Як взор списовного языка ся довго хосновала тзв. краліцька Біблія. По поражцї ставового повстаня в 1620. роцї дошло до поступного упадку чеськой писаной літературы, котрый быв спрічіненый передовшыткым еміґраціёв чеськой некатолицькой інтеліґенції (Ян Амос Коменскый, Павел Странскый ітд.). Але і в тôй добі выходила чеська література, котра єднак пôдлїгала пріснôй цензурї. В 1627–1628. роках нїмецькый язык став другым урядным в Чехах і на Мораві і быв прирôвненый до чештіны (но фактічно вдяка політичному тиску дôстав бігом наступных сторôч верьх). Снага ввести нїмецькый язык як єднотный на вшыткых землях габсбурской монархії ся обявила у 18. сторочу (Марія Терезія, Йосиф II.). Была введена з практічных (скорше як націоналных) прічін. Не позераючі на тото ся вказала нереалнов, бо чеськоязычноє общество было великым і по стратї векшины земель понїмченой Сілезії мало в остатку Чеськой коруны над нїмецькоязычныма процентну перевагу. Зрушіня невольніцтва доволило пак на концю 18. стороча появлїня двиганя, означеного як народноє возроджіня.

Чітати дале
Кіріліця ці азбука є алфавітноє писмо, што ся обявило в Першой булгарьской ріші бігом 10. стороча. Вна є основа многых алфавітôв минулости і сучасности, головно выходноевропскых і азійскых. Кіріліця ся обявила з ґрецького алфавіту з введеням новых ліґатур і согласных з старшой глаголіцы. Є названа на честь братôв Кіріла і Мефодія, котры перед тым створили глаголіцу. Науковцї сучасности мерькують, же кіріліця была розвита вже учнями Кіріла і Мефодія (як то Кліментом Охридьскым).

Буквы

Кіріліця цалком обсягує ґрецькый алфавіт, але дакотры ґрецькы буквы (ксі, псі, іжіця, фіта) суть не на своёму місцї, а в концю. Дакотры буквы кіріліцї, хыблячі ґрецькому алфавіту, суть подобны глаголічным. Ц і Ш вызерають подобно на дакотры буквы алфавітôв того часу (арамейскоє, етіопскоє, коптьскоє, гебрейскоє писмо, брахмі), і прото назвати жрідло пожычкы не є можне. Б є подобна В, Щ — Ш. Прінціпы утворїня діґрафôв у кіріліцї (Ы з Ъ І, ОУ, йотованы буквы) суть подобны глаголічным.

Чітати дале

Церьков Архангела Михаила в Іновцї є деревяный ґрекокатолицькый храм в селї в найвыходнїшій части Словеньска в окресї Собранцї. Є то єден з найменшых деревяных церьквей на Словеньску.

Збудованый быв в першій третинї 19. стороча (даколи ся споминать рік 1836) і своїма розмірами стачів потребам мало люднатого села. Частёв ареалу є деревяна дзвоніця з простов, у верьхнїй части одкрытов стовпковитов конштрукціов, на схылї за церьквов лежыть цінтерь і цїлый ареал дотворюють величезны липы.

З погляду плану є то трипросторовый зрубовый обєкт на низшых підвалинах з гротово закінченов святынёв. Нава є поставлена на штворцёвім планї, подобно і бабінець, над котрым ся піднимать западна вежа сітуована до тырчачой стрїхы і підхопленыма деревяныма кракорцями. Зруб є перекрытый великов вальбвов стрїхов, котра заступує так низько, же облачкы на южнім боцї мусили быти осаджены до глубокой нікы. На металовій конштрукції над святынёв была осаджена менша стрїшна вежочка. Обидві вежы суть закінчены цібулёвитыма банями з трираменныма кованыма крестами. Головный вступ веде через бабінець до храмовой навы. котры просвітлює двоїця облачіків. Інтерьєр святынї просвітлюють тыж два облачікы (на южній і северовыходній стїнї).

З доводу малой вышкы і шыркы выходной стїны навы, не было можне осадити іконостас з повным іконоґрафічным проґрамом, котрый є дякувші тому некомплетный і асіметрічный. Вырїзована конштрукція іконостасу з біло-золотыма царьскыма воротами з медайлонами походить з часів вынику цалого храму і вызначує ся нетрадічным способом різбарьской декорації ёго стовпіків, тай рамків головных ікон. Вшыткы іконы суть позначены силным впливом западной мальбы, подобный характер мать і престол во святынї з іконов Пєты і образ Роспятя на столї жертвеника. Почас обновы церькви в 90. роках 20. стороча дішло к вычеряню нарушеного дерева зрубу і шынґля вальбовой стрїхы.

Церьков Архангела Михаила в Іновцї є деревяный ґрекокатолицькый храм в селї в найвыходнїшій части Словеньска в окресї Собранцї. Є то єден з найменшых деревяных церьквей на Словеньску.

Збудованый быв в першій третинї 19. стороча (даколи ся споминать рік 1836) і своїма розмірами стачів потребам мало люднатого села. Частёв ареалу є деревяна дзвоніця з простов, у верьхнїй части одкрытов стовпковитов конштрукціов, на схылї за церьквов лежыть цінтерь і цїлый ареал дотворюють величезны липы.

З погляду плану є то трипросторовый зрубовый обєкт на низшых підвалинах з гротово закінченов святынёв. Нава є поставлена на штворцёвім планї, подобно і бабінець, над котрым ся піднимать западна вежа сітуована до тырчачой стрїхы і підхопленыма деревяныма кракорцями. Зруб є перекрытый великов вальбвов стрїхов, котра заступує так низько, же облачкы на южнім боцї мусили быти осаджены до глубокой нікы. На металовій конштрукції над святынёв была осаджена менша стрїшна вежочка. Обидві вежы суть закінчены цібулёвитыма банями з трираменныма кованыма крестами. Головный вступ веде через бабінець до храмовой навы. котры просвітлює двоїця облачіків. Інтерьєр святынї просвітлюють тыж два облачікы (на южній і северовыходній стїнї).

З доводу малой вышкы і шыркы выходной стїны навы, не было можне осадити іконостас з повным іконоґрафічным проґрамом, котрый є дякувші тому некомплетный і асіметрічный. Вырїзована конштрукція іконостасу з біло-золотыма царьскыма воротами з медайлонами походить з часів вынику цалого храму і вызначує ся нетрадічным способом різбарьской декорації ёго стовпіків, тай рамків головных ікон. Вшыткы іконы суть позначены силным впливом западной мальбы, подобный характер мать і престол во святынї з іконов Пєты і образ Роспятя на столї жертвеника. Почас обновы церькви в 90. роках 20. стороча дішло к вычеряню нарушеного дерева зрубу і шынґля вальбовой стрїхы.

Церьков Архангела Михаила в Іновцї є деревяный ґрекокатолицькый храм в селї в найвыходнїшій части Словеньска в окресї Собранцї. Є то єден з найменшых деревяных церьквей на Словеньску.

Збудованый быв в першій третинї 19. стороча (даколи ся споминать рік 1836) і своїма розмірами стачів потребам мало люднатого села. Частёв ареалу є деревяна дзвоніця з простов, у верьхнїй части одкрытов стовпковитов конштрукціов, на схылї за церьквов лежыть цінтерь і цїлый ареал дотворюють величезны липы.

З погляду плану є то трипросторовый зрубовый обєкт на низшых підвалинах з гротово закінченов святынёв. Нава є поставлена на штворцёвім планї, подобно і бабінець, над котрым ся піднимать западна вежа сітуована до тырчачой стрїхы і підхопленыма деревяныма кракорцями. Зруб є перекрытый великов вальбвов стрїхов, котра заступує так низько, же облачкы на южнім боцї мусили быти осаджены до глубокой нікы. На металовій конштрукції над святынёв была осаджена менша стрїшна вежочка. Обидві вежы суть закінчены цібулёвитыма банями з трираменныма кованыма крестами. Головный вступ веде через бабінець до храмовой навы. котры просвітлює двоїця облачіків. Інтерьєр святынї просвітлюють тыж два облачікы (на южній і северовыходній стїнї).

З доводу малой вышкы і шыркы выходной стїны навы, не было можне осадити іконостас з повным іконоґрафічным проґрамом, котрый є дякувші тому некомплетный і асіметрічный. Вырїзована конштрукція іконостасу з біло-золотыма царьскыма воротами з медайлонами походить з часів вынику цалого храму і вызначує ся нетрадічным способом різбарьской декорації ёго стовпіків, тай рамків головных ікон. Вшыткы іконы суть позначены силным впливом западной мальбы, подобный характер мать і престол во святынї з іконов Пєты і образ Роспятя на столї жертвеника. Почас обновы церькви в 90. роках 20. стороча дішло к вычеряню нарушеного дерева зрубу і шынґля вальбовой стрїхы.

Астрономічный сімбол Сонця

Сонце є звізда головной поступности, спектралной класы G2V належаюча до класу світивости V. Обігать коло середины Молочной сістемы далеко од 25 000 до 28 000 світловых років. Обіг тырвать приближно 226 міліонів років. Творить центер сонячной сістемы, од Земли є далеко 1 AU (дас 150 міліонів км). Также є звіздов найблизше к Земли. Вага Сонця є дас 330 000 раз векша як вага Земли і то робить 99,8 % вагы сонячной сістемы.

Сонце є старе дас 4,6 міліард років, што го давать міджі звізды середнёго віку. Буде світити іщі дас 5 аж 7 міліард років. Теплота на поверьхнї Сонця чінить дас 5800 K, прото го люде внимають як жовте (і кідь максімум ёго выжарёваня є у зеленій части видительного спектра).

Діаметер Сонця є згруба 1 400 000 км, што чінить дас 109 діаметрів Земли. Также ёго обєм є дас 1,3 міліонраз векшый як обєм Земли. Густота Сонця є середнё 1400 кґ м−3.

Значіня

Сонце є звізда найблизша к Земли, котрой поверьхню засобує теплом і світлом. Світло досягне Землю приближно за 8 минут і 19 секунд. Енерґія сонячного жарїня рушать скоро вшыткы процесы, котры ся на Земли дїють. Є на нім завісле клімат, зміны хвилї і теплоты, значно ся подїлять на приливі і одливі. Помагать утримати на земній поверьхнї воду у капалній формі, є ключовым фактором про фотосінтезу ростлин і уможнює жывым творам відїти.

[1] ttp://www.iucnredlist.org/search/details.php/47182/all

[1]