Юлій Ставровскый-Попрадов

Матеріал з Вікіпедія
Юлий Ставровскый-Попрадов
Юлий Ставровскый

Портрет од нар.умѣлця В.Скакандия
Чинность писатель, католицький священник, поет, педагог, греко-католицький священник, етноґраф, філолог, фольклорист
Сфера поезія, освіта, церковне служіння, етноґрафія, филология
Уроджѣня януара 18, 1850(1850-01-18)
Сулин, Австро-Мадярщина
Упокоеня марца 27, 1899 (49 р.)
Пряшов, Австро-Мадярщина
Похованя: Чертіжне  

Ошкола Универзита Лоранда Етвеша (1874)Edit this on Wikidata
Influenced by Кустодиев, Константин Лукич
Язык творов російскый
VIAF:52835559; GND:131932713; NLKR/NLC:js2017946773; GKG:/g/1223wxy_;
Гроб писателя в Чертижном
Писмо Ставровского

Юлій Ставровскый-Попрадов (18. януара 1850, Сулин - 27. марца 1899, Чертижне) — русиньскый будитель, поет, фолклоріста, публіціста, етноґраф, ґрекокатолицькый священик.

Біоґрафія[едітовати | едітовати жрідло]

Уродив ся в селї Сулин в родинї де про походжіня ёго матери пановала атмосфера мадярьской културы. Учів ся в ріднім селї, в Подолинцї і Левочі. Потом штудовав на ґімназії в Пряшові (1863-68) і одты року 1868 пішов на духовный семінарь в Будапештї. Ту стрїтив російского діпломата К.Л. Кустодієвом, котрый силно впливав на ёго славяньскы і русофільскы погляды. По высвячіню на священика спочатку служыв в селї Орябина (1874-76), потом в роках 1877-78 працовав в єпіскопскій канцеларії пряшівского єпіскопа Николая Товта. Року 1879 по рекомендації Адолфа Добряньского перебрав місце попа в Чертіжнім де зістав до кінце жывота. Подля нёго про успішне завершіня народного оброджіня Русинів є кодіфікація русиньского языка, но сам писав підкарпатьсков варіантов російского языка.

Творба[едітовати | едітовати жрідло]

Творба Ю. Ставровского-Попрадова складать ся з лірічной поезії, етноґрафічных нарисів і фолклорных записів. Друковав на сторінках сучасных ёму підкарпатьскых новинок і часописів: „Свѣтъ‟, „Новый свѣт‟, „Карпатъ‟, „Листокъ‟, але тыж в мадярьскоязычній періодіцї. Продовжуючі традіцію народных будителїв старшого поколїня, він вызывать Русинів „научіти ся самых себе‟. Тото пересвідчіня одбито в ёго статях о фолклорї і звыках свого народу: „Очерки изъ Подкарпатской Руси‟ (1872), „Сказкы изъ спишской Руси‟ (1872), „Ярмарка въ одномъ городѣ вышнаго Спиша‟ (1872), „Работа со льномъ и полотном у спишскихъ русскихъ‟ і іншых.[1][2]

Ю. Ставровскый-Попрадов писав «підкарпатьскым варіантом» русского языка. Написав дакілько языкознательскых статей, присвяченых голосным і выкладовому языку в школах. Написав русскоязычный „Русскій букваръ‟, але тот зостав в рукопису. Меджі іншыма неопублікованыма роботами писателя мож спомянути публицистичну роботу „Отношеніе венгро-русскихъ к мадярамъ‟ і роботу на тему історії „Нѣчто объ образованіи венгро-русскаго народа‟. Ёго історічны роботы, присвячены Краснобрідьскому монастырю і селу Чертижне, были выданы в мадярьскім языку. Од часу смерти Ю. Ставровского-Попрадова ёго роботы были выданы Николаём Бескидом (1928) і Оленов Рудловчаковов (1984).[1][2]

Ставровскый о литературном языку[едітовати | едітовати жрідло]

Ставровскый во своих языковых симпатиях еднозначно и усвѣдомено ишов традичнов дорогов, указанов Духновичом, Што веце, такый погляд роздѣляли не лем его колегы и окружѣня, але и тогдышна наука Мадярщины. Зато, неисторичне е тверджѣня, же причинов была ограниченость Ставровского.[3] В конци живота, склавши зберку проповѣдей так поясняв погляд на литературный язык: «...при составленіи этихъ проповѣдей я не могъ приняти во вниманіе всѣ нарѣчія, господствующія у нашего простонародія. Я писалъ потому на томъ, употребляемомъ у насъ вообще, литературном языкѣ, на котором писаны и сочиненія пок. Духновича, или торжественныя рѣчи нашихъ просвѣщенныхъ архіереевъ, или школьные учебники, издаваемые нашими епархіальными начальствами.»

Жерела и одказы[едітовати | едітовати жрідло]

Література[едітовати | едітовати жрідло]

Референції[едітовати | едітовати жрідло]

  1. 1,0 1,1 170 років од народжіня Юлія Ставровского-Попрадова.
  2. 2,0 2,1 Иван Поп: Ставровский-Попрадов Юлий.
  3. Федір Ковач: Ставровський-Попрадов Юлій.