Латиньскый алфавіт

Матеріал з Вікіпедія
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Латиньскый алфавіт
Вид: консонантно-вокалічне
Языкы: Спершу латиньскый, языкы Западной и Централной Европы, дакотры языкы Азії, многы языкы Африкы, Америкы, Австралії і Океанії
Місце взнику: Італія
Теріторія: Спершу Італія, пак вшытка Западна Европа, Америка, Австралія і Океанія
Дата створїня: ~700. п.н.е.
Період: ~700. п.н.е. доднесь
Напрям писма: злїва направо
Знаків: 26
Похождіня:

Ханааньске писмо

Повязаны: Кіріліця
Коптьскый алфавіт
Арменьскый алфавіт
Руны
Приклад тексту

Латиньскый алфавіт є найповжыванїше писмо в світї. Розвив ся із западного виду ґрецького алфавіту, пожыченого і управленого Етрусками, чій алфавіт пак быв адаптованый й іщі веце управленый старыма Римлянами про запис латиньского языка.

Бігом Середовіку латиньскый алфавіт быв адаптованый романьскым языкам, прямым потомкам латины, а такой келтьскым, ґерманьскым, балтіцькым ай дакотрым славяньскым языкам, а пак векшинї языків Европы.

В час епохы колоніалізму ся латиньскый алфавіт пошырив за океан і быв уведженый до індіаньскых, австралійскых, австронезійскых, выходноазійскых і африканьскых языків.

В сучасности термін латиньскый алфавіт означує хоцьякый алфавіт, прямо выведеный од алфавіту Латинян. Дакотры такы варіанты не мають вшыткы буквы класічного римского писма (напр. польскый алфавіт) ці доповнюють го новыма буквами (напр. даньскый алфавіт).

Історія[едітовати | едітовати жрідло]

Обявлїня[едітовати | едітовати жрідло]

Латиньскый алфавіт ся обявив із алфавіту Етрусків, котрый сам походить із западного (італійского) ґрецького алфавіту. Обявленый приближно в 7. сторочу п.н.е. латиньскый алфавіт спершу мав лем 21 букву:

Давнолатиньскый алфавіт
A B C D E F Z H I K L M N O P Q R S T V X

Буква C была западным варіантом ґрецькой ґамы, айбо повжывала ся про запис двох звуків, [g], і [k], може вдяка впливу етруського языка, котрый не мав звонкых выбуховых согласных. Пізнїше, приближно в 3. сторочу до н.е., буква Z, котру латиньскый язык не потребовав, была замінена на нову букву G, котра была модіфікаціёв старой C. Одтовды G означовала звонкый выбуховый [g], а C — глухый выбуховый [k]. Буква K ся повжывала лем в дакотрых окремых словах.

По завоёваню Ґреції Римлянами в 1. сторочу п.н.е. латиньскый язык пожычив ґрецькы буквы Y і Z про запис пожычок із ґрецького языка. Імператор Клавдій без успіху пробовав завести до алфавіту буквы на означіня bs/ps, v (в класічнім латиньскім алфавітї буква v означовала як V, так і U) і sonus medius, звука меджі U і I. По ёго смерти «Клавдіёвы буквы» были забыты.

Так, в класічный період латиньскый алфавіт мав 23 буквы:

Класічный латиньскый алфавіт
Буква A B C D E F G H
Назва ā ē ef
Высловность /aː/ /beː/ /keː/ /deː/ /eː/ /ɛf/ /ɡeː/ /haː/
 
Буква I K L M N O P Q
Назва ī el em en ō
Высловность /iː/ /kaː/ /ɛl/ /ɛm/ /ɛn/ /oː/ /peː/ /kʷuː/
 
Буква R S T V X Y Z  
Назва er es ū ex ī Graeca zēta
Высловность /ɛr/ /ɛs/ /teː/ /uː/ /ɛks/ /iː ˈɡrajka/ /ˈzeːta/

На роздїл од Ґреків, Римляне не повжывалы традічны семітьскы назвы літер. Буква Y ся называла іґрек ("i Graeca" — ґрецьке і), бо Латинянам было тяжко роздїляти чуджій звук /y/ од /i/. Z мала ґрецьку назву зета.

Стары Римляне хосновали лем заголовны формы букв, малы буквы повстали на переломі Антічности і Середовіку. В Середовіку ся зъявила буква W, котра ся хосновала в записї ґерманьскых языків. Вызначіня I і U як гласных, а J і V як согласных ся конечно утвердило лем в добі Ренесанції (перед тим они были вольныма алоґрафами).

Шыріня[едітовати | едітовати жрідло]

Латиньскый алфавіт ся пошырив, вєдно з латинов, з Італійского півострова до земель наоколо Середоземного моря в добу експанзії Римской рішы. Хоць выходна часть імперії — Ґреція, Турція, Левант і Еґіпет, продовжыла хоснованя ґрецького языка як лінґва франка, латина была значно пошырена в западній части, і повсталы западны романьскы языкы продовжовали хоснованя і адаптацію латиньского алфавіту.

З шыріням заходного хрістіанства бігом Середовіку ся алфавіт поступно переберав народами северной Европы, котры говорили келтьскыма (вытїсняючі алфавіт оґам), ґерманьскыма (вытїсняючі рунічны алфавіты), балтіцькыма языками, а таксамо носителями дакотрых уральскых языків, напр. мадярьского, фіньского і естоньского. Алфавіт тіж зачали хосновати про запис западославяньскых і дакотрых югославяньскых языків бігом того як їх носителї переяли римо-католицізм. Носителї выходославяньскых языків обычайно переймали кіріліцю вєдно з православієм.

За послїднї 500 років ся латиніка пошырила світом до Америкы, Океанії, частей Азії і Африкы европсков колонізаціёв, вєдно з шпанєльскым, портуґальскым, анґліцькым, французькым, шведьскым і голандьскым языками. Латиньскый алфавіт ся іщі хоснує про многы австронезійскы языкы, в тім чіслї про таґальскый і іншы языкы Філіпін, офіційны языкы Малайзії і Індонезії.

На кінцю 19. стороча латиньскый алфавіт переяли Румуны. До того румуньскый язык хосновав кіріліцю. В 1928. роцї латиньскый алфавіт змінив арабскый в Турції. Векшына тюркоязычных народів бывшого СССР, втч. Татары, Башкіры, Азербайджанцї, Казахы і іншы, перейшли на алфавіты на основі латинікы в 1930-ых роках, але в 1940-ых былы переведені на кіріліцю. По падіню Совєтьского Союзу в 1991. роцї ся латиньскый алфавіт зась зачав хосновати про запис азербайджаньского, узбецького, туркменьского, казахского, татарьского языків і румуньского языка в Молдавії.

Модіфікації[едітовати | едітовати жрідло]

За час свого хоснованя латиньскый алфавіт быв адаптованый новым языкам, при тому даколи мусив означати фонемы, не притомны в языках, котры ся вже записовали римскыма буквами. Про означіня такых звуків были створены модіфікації алфавіту.

Ліґатуры[едітовати | едітовати жрідло]

Головна статя: Ліґатура

Ліґатура є злитя двох ці веце обычайных букв до нового ґліфу ці літеры. Приклады суть Æ/æ (з AE), Œ/œ (з OE), скорочіня &лат. et «і»), нїмецька буква ß («есцет», з ſz ці ſs).

Новы буквы[едітовати | едітовати жрідло]

Приклады новых букв, заведеных до штандартного латиньского алфавіту, суть рунічны вінн (Ƿ/ƿ), торн (Þ/þ) ай ет (Ð/ð), заведены до староанґліцького алфавіту. Іншов таков літеров є середнёанґліцькый ёґ (Ȝ/ȝ). Пак вшыткы штирї были замінены: ёґ — на gh, вінн — на w, ет і торн — на th. Послїднї два ся доднесь хоснують в ісландьскім і фарерьскім алфавітах.

Діґрафы і тріґрафы[едітовати | едітовати жрідло]

Головны статї: Діґраф і Тріґраф

Діґраф є пара літер, хоснованых на означіня єдного ці веце звуків, што ся в обычайнім споїню такых букв не читають. Приклады суть ch, th, sh в анґліцькім, ch, dz, в словацькім языку.

Тріґраф є складеный з трёх букв, як то нїмецьке sch.

Діакрітічны знакы[едітовати | едітовати жрідло]

Головна статя: Діакрітічны знакы

Діакрітічный знак є невеликый сімбол, што може стояти над ці під буквов, або в іншій позіції, як то знак умлауту в нїмецькых буквах Ä, Ö, Ü. Ёго головнов функціёв є зміна высловности літеры, ку котрій ся припоює, айбо іщі може змінёвати высловность цілого складу ці ай слова, або роздїлёвати гомоґрафы.

Латинізація[едітовати | едітовати жрідло]

Слова з языків, котры ся записують іншым писмом, обычайно ся в латиньскім текстї транслітерують ці транскрібують.

Русиньска латиніка[едітовати | едітовати жрідло]

Найстаршым знамым прикладом хоснованя мадярьского правопису в русиньскій писомній памятцї суть документы урбарьской реформы Марії Терезії з 70-х років XVIII. стороча. Документы ся были повинны записовати в зрозумілім підданым народнім языку, але записовачі, Мадяре і Словаци, правдоподобно не знали писати кіріліцёв[1].

Шырокы дебаты около заведеня мадярьского варіанта латинікы про русиньскый язык в Угорьску ся зачали в період мадярізації, т. є. кінцём XIX. стороча. Єдна неуспішна проба о латинізацію русиньского писма была в роцї 1874 на ініціативу міністерства реліґії і народной освіты. В роцї 1885 будапештьска новинка «Magyar Állam» рекомендовала новозаложеным новинкам Є. Фенцика «Листокъ» перейти на латиньске писмо. То саме пропоновав в роцї 1890 Йосиф Фесторій, парох войчіцькый, у своїй крітіцї місяцёслова Общества св. Василія Великого на сторінках новинок «Kelet», а о три рокы пізнїше сам выдав брошуру в латиньскім писмі. Тоты пропозіції ся часто арґументовали тым, же латиньске писмо бы было ефектівнїше про выуку русиньского языка. Тогдышня русофільска русиньска інтеліґенція на то реаґовала остров крітіков. З єй погляду быв вопрос захованя кіріліцї в «етімолоґічнім» правописї тотожный із захованём реліґії і самого русиньского народа (аналоґічнов была реакція на пробы завести «фонетичный» правопис напр. Ласлова Чопея)[2].

В австрійскій Галічінї ся дебата о латиньскім писму (тзв. «азбучна война» [ru]) розвинула уж скорше, в серединї XIX. стороча.

«Листокъ», ч. 1/XI (1. януара 1895):

Войчицкій чудодѣй.
...
Итакъ, твой старый дѣдъ отнынѣ будетъ dyid,
А ближнему желать ты долженъ много lyit,
...
Пусть будет! да пройдётъ по всѣмъ угламъ Карпата
Его-то славы вѣсть, но славы — Герострата!
...
Попрадовъ.

Із зачатком Першой світовой войны асімілачна політика зміцнїла. В авґустї 1915 міністерство реліґії вєдно з мукачівскым, пряшівскым і гайдудороґскым єпископами приправили план латінізачных кроків, в т. ч. заведжіня латиньского писма в церьковных книгах і школах. Наряджінём єпископа Штефана Новака од новембра того істого року Пряшівска єпархія перейшла на проєкт латинікы др. Іштвана Семана (фактічно проста мадярьска транслітерація). Мукачівска єпархія прияла модіфіковане латиньске писмо Авґустина Волошина[3]. В каждоденнім жывотї (напр. в писмах) ся мадярьскый правопис хосновав уж давнїше[1].

Вопрос латінізації ся зась обявлять по роцї 1925 в чехословацькій Підкарпатьскій Руси. Редактор ужгородьскых новинок «Podkarpatské hlasy» Франтїшек Свойше пропоновав одмітнути кіріліцю, жебы полегшыти асімілацію Русинів з чехословацькым народом. В латиньскім алфавітї (в «чехословацькій» подобі) выходили новинкы «Novoje vremja» (1925-33, ред. Віктор Барань), мотівуючі свій выбір снагов выгнути ся марґіналізації русиньской културы. Русиньска інтеліґенція, главно русофільска, зась одповіла крітіков обох редакторів[4].

Латіньскый алфавіт мав важну роль меджі Русинами в Северній Америцї, а то з огляду на слабы зналости кіріліцї і єй недоступность в америцькых тіпоґрафіях. Новинкы «Американскій русскій вѣстникъ» выходили в двох паралелных верзіях[5] до 1926 року[6]. Латиніков ся выдавали ай творы Еміла Кубека[7].

В сучасности ся русиньска латиніка поужывать главно на Словакії і в Польщі, на Словакії докінця домінує в каждоденнім ужываню русиньского языка. Ряд медій є приступный в двох верзіях, як друкованых («Артос», «Благовістник»), так і електронічных (сторінкы «Молодых Русинів», «Русин Фм», днесь уж неекзістуючій портал holosy.sk). Нормы транслітерації русиньского писма до латиньского алфавіту суть частёв кодіфікованого русиньского языка на Словакії[7].

Референції[едітовати | едітовати жрідло]

  1. 1,0 1,1 Марианна Лявинец-Угрин Тенденции использования венгерской орфографии в русинском языке (ru) // Studia Slavica Academiae Scientiarum Hungaricae. — 2018. — В. 63/1. — С. 97-105. — Шаблона:DOI
  2. Lyavinecz-Ugrin Marianna Попытки кодификации русинского языка на рубеже XIX и XX веков (младшее поколение писателей-русофилов) (докторьска дізертація) — Будапешт, 2016 С. 56-68.
  3. Августин Волошин Спомины — Ужгород, 1923 С. 73-87.
  4. Geoffrey Brown, Alexander Maxwell Czechoslovak Ruthenia's 1925 Latinization campaign as the heritage of nineteenth-century Slavism (en) // Nationalities Papers. — 2016. — Шаблона:DOI
  5. Выданя «А. Р. Вѣстника» в латиньскім писмі ся звало «Slavish Edition» (опроти кірілічному «Russian Edition»). В залежности од чісла ішло або о русиньску латиніку, або о земпліньскый словацькый діалект.
  6. Paul Robert Magocsi, Ivan Pop Encyclopedia of Rusyn History and Culture (Revised and Expanded Edition) — Торонто-Баффало-Лондон, 2005 С. 4.
  7. 7,0 7,1 Achim Rabus Zweischriftigkeit bei den Karpatorussinen (de) // Slavic Alphabets and Identities (ред. S. Kempgen, V. S. Tomelleri). — Бамберґ, 2019. — С. 161-193.

Тоты даны суть часточно або цалком основаны на перекладї статї Latin alphabet на анґліцькій Вікіпедії (чісло ревізії не было становлене).