Володимир Гнатюк

Матеріал з Вікіпедія
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Володимир Гнатюк
Гнатюк Володимир Михайлович (укр.)
Hnatiuk Volodymyr.jpg
Уроджѣня мая 9, 1871(1871-05-09)
Велесньов, Австро-Мадярщина
Упокоеня октобра 6, 1926 (55 р.)
Львов, Польща
Научна робота
Сферы наук етнография, филология
Alma mater Львовска универзита
Володимир Гнатюк на Викискладѣ

Володимир Михайлович Гнатюк (*9. мая 1871, Велесньов, Австро-Мадярщина (теперь Чортковского району Тернопольской области)[1] — 6. октобра 1926, Львов) — украинскый етнограф, фолклорист, языкознатель, литературознатель, знатель умѣня, перекладатель, сполоченскый дѣятель.[2]

Биография[едітовати | едітовати жрідло]

Штудии
Походив з небогатой 7-членной селянской родины. Зачаточну школу выходив во своем селѣ, а у вѣку 12 рокы зачав ся учити в нормалной народной школѣ Бучача (1883–1885), пак абсолвовав Бучачску низшу гимназию (1885–1899) ай Станиславовску (днесь Ивано-Франковск) высшу гимназию (1889–1894) и записав ся на филозофичну факулту Львовской универзиты, котру закончив в року 1898.[2]
Меджи угорскыма Русинами
В яри 1895 в часописѣ Народ, котрый выдавали Иван Франко и Михайло Павлик, прочитав, же Михайло Драгоманов вызывать галичанску интелигенцию ити на Угорску Русь и подати помочь «братам, што капають под мадярскым гнетом». Такой того лѣта на вакациях В. Гнатюк з цимбором пѣшо перейшли од Лавочного через Воловое до Хуста, записуючи по селах фолклорны материалы. Зобраный материал схвалив во Львовѣ его професор Михайло Грушевскый, голова НТШ, ай Иван Франко, голова новоствореной Етнографичной секции НТШ, котры му вшитко обѣцяли финансово подтримати, опубликовати, а ещи му забештеловали, жебы написав статью о своей выправѣ про часопис Радикал, де Франко быв редактором. Окрыленый такым успѣхом, В. Гнатюк ся наступного року уже два раз выправив на Угорску Русь, а то не лем на лѣтных вакациях, але и в яри, в часѣ выукы на универзитѣ. В часѣ выправ не лем записовав фолклор, але и пропаговав украинску литературу, а в меджичасѣ своима публикациями критиковав мадярску владу за притисканя Русинох, кулминациев чого быв в року 1896 написаный в сполуавторствѣ з И. Франком манифест І ми в Європі. Протест галицьких русинів проти мадярського тисячоліття. Четверта угроруська выправа В. Гнатюка вела в року 1897 до Бачкы, пята в року 1899 до Пряшовского краю. Шеста выправа в яри 1903 зачала ся в Будапештѣ, де по конзултации у М. Врабеля, мала она вести по выходных краях, пограничных з етничыма румынскыма осадами (Банат), де тыж бывали Русины. Але на тот час В. Гнатюк уже зыскав собѣ репутацию российского шпиона з тым, же вдякы его публикации ку 100-рочу Ю. Гуцы-Венелина в России тамошны Болгары зобрали финанчну помочь про его 84-рочного брата Ивана Гуцу и передали му на Угорску Русь через М. Грушевского и Ю. Жатковича. Про то «московскый агент Гнатюк, што ходить по селах, роздаючи грошѣ» быв под непрестанным дозором полиции, так же ся многы люде уж и бояли пустити го жо хыж. В такых обстоянях тяжко ся застудив и мусѣв ся зречи свого плана и вернути ся до Львова. Але и ту зобраны ним материалы мають велику цѣну, бо суть они од Русинох, што пришли зо Шариша, а днесь уже ся цѣлком асимиловали.[2]
Проблемы з их интелигенциев
Резултатом шѣстьох выправ были 6 томы Етнографичных материалох з Угорской Руси, выданых НТШ (1897–1911, перевыданя 1985–1988) и ещи окремы материалы.[3] Етнографичны материалы з Угорской Руси мають довъедна 2190 печатных сторон, але окрем них выдав ещи 115 титулы иншых научных робот, статей, рецензий на темы Угорской Руси.[2] Як и его наставник Михайло Драгоманов, Гнатюк усиловав ся привернути угорскых Русинох ку украинской нации, де они, подля его твердого пересвѣдчѣня належать. Ему ся удало серед молодшой генерации привернути Гиадора Стрипского и Юрия Калмана Жатковича.[3] Тоты опубликовали в галичанской пресѣ свои статьи по украинскы, але по даяком часѣ зрекли ся такых поглядох и розорвали контакты зоз Гнатюком и Галичинов. Вецей пощастило Гнатюкови з бачванскыма Руснаками. Под прямым вплывом В. Гнатюка в року 1904 выдав народнов речов з украинскым правописом идиличну поему 3 мойого валала штудент загребской гимназии Гавриил Костельник. И такой того рока старанями В. Гнатюка и академика Петербургской АН А. Шахматова достав за ню финанчну награду Российской Академии Наук в Петербургу. В. Гнатюк похвалив поему обширнов рецензиев Поетичний талант між бачванськими русинами в Литературно-научном вѣстнику и нарадив Костельника прийти ся учити на Львовской универзитѣ, а з часом ся Гавриил Костельник став найвызнамнѣйшым представительом бачваноруской литературы.[2] И доднесь робота В. Гнатюка служить за взор про украинофилскых активистох Пряшовского края и Войводины.[3]
Животны клопоты
В. Гнатюк од малости быв слабого здоровля але живой и темпераментной натуры. Як мав уж 12 рокы, отець му видѣв, же не надавать ся ани на земледѣлця, ани на ткача, двох традичных родинных занять, и дав го до монастырской школы учити ся на попа. Зато в далшых школах все быв переростком, о 4–5 рокы старшым од колег. На гимназии мав конфликты з професорами, а его справованя все было оцѣнене лем як «достаточне» або «менше одповѣдне». Наконець стратив ещи еден цѣлый рок выукы (1889/1890), коли му обѣцяли взяти го до Колегии св. Атаназа в Римѣ, але то не вышло, а тогды постановив собѣ, же не буде попом, хоть то ся не буде любити отцьови. З гимназии быв поволаный до войска (1891), але бранецка комисия го вызнала неспособным до военской службы.[2] Подля своих политичных поглядох подтримовав Руско-украинску радикалну партию[4] и быв познатый зоз своих радикалных выступох в пресѣ.[5] Коли в року 1898 закончив универзиту и гледав собѣ пристойну роботу, жебы годен утримовати свою на тот час уже 4-членну родину, подав приголошѣня на вакантне мѣсто подпрофесора львовской Академичной гимназии, котре было добрѣ плачене, але Школна крайова рада через его характер и погляды послала го до провинчной Самборской гимназии, жебы быв дале од Львова. Зато прияв понуку головы НТШ М. Грушевского и став ся секретарьом НТШ (1899), але то была бабрачна а слабо плачена робота. Непрестанна финанчна тѣснота была далшым клопотом, котрый мучив В. Гнатюка до конця живота.[2] В року 1902 первый раз выказала ся у него туберкулоза о лѣчив ся три мѣсяцѣ на островѣ Корфу з добрым резултатом, але уже наступного року тримѣсячне санаторне лѣчѣня под Вѣдньом не было достаточне, а на довже не стачило гроши.
Конець живота
В року 1910 уже мусѣв мѣсяцями лежати в постели, а так продовжовав роботу. В року 1912 з той причины забрали од него редагованя Етнографичного зборника, а в року 1913 и Литературно-научного вѣстника. В року 1916 уже не мав з чого платити за бываня, а просив НТШ, жебы намѣсто гроши взяли од него ещи не публикованы роботы. В року 1920 Гиадор Стрипскый ай Иван Панькевич позвали го лѣчити ся до Подкарпатской Руси, але уже му про здоровля така дорога не была доступна. Жебы утримовати родину, мусѣв продавати цѣнны книгы зо своей библиотекы. Даколько разы просив помочь од НТШ, але не достав.[2]

Научна робота[едітовати | едітовати жрідло]

В. Гнатюк быв едным з редакторох «Літературно-наукового вістника» и «Етнографічного збірника».[6] Во фолклористицѣ держав ся компаративно-историчного метода.[3] По закончѣню универзиты од року 1899 и до смерти — секретарь НТШ. Од року 1902 — дописный член Российской академии наук. Од року 1916 — голова Етнографичной секции НТШ. Од року 1924 — член ВУАН. Редактор выдань НТШ Етнографічного збірника (22 томы) тай Матеріалів до української етнології (20 томы) и Літературно-Наукового Вістника. Як сполузакладатель, секретарь (1899–1912) и головный сполуредактор Украинско-руского сполку выдавательох редаговав понад 150 книжок украинской и европской литературы (половку зо вшиткого, выданого сполком).[4] Меджи иншыма перекладовав и выдавав роботы Ф. Енгелса и пролетарскых писательох. [6][7]

Публикации[едітовати | едітовати жрідло]

Серед робот Гнатюка:

  • «Етнографічні ма­теріали з Угорської Руси» (т. 1, 2, 4–6; 1897–­1911),
  • «Галицько-руські народні легенди» (2 т.; 1902—1903),
  • «Коломийки» (3 т.; 1905-07),
  • «Гаїв­ки» (1909),
  • «Народні оповідання про опришків» (1910),
  • «Колядки і щедрівки» (1914),
  • «Українські народні байки» (2 т.; 1916),
  • «Національне від­родження австро-угорських українців» (1916),
  • «Народні новели» (1917),
  • «Народні байки» (1918),
  • «Як повставав світ: Народні легенди з історії природи й людського побуту» (1926).
  • "Паленє та купанє відьом на Галичині"

Интересны факты[едітовати | едітовати жрідло]

  • В школѣ и гимназиях быв переростлым хлопчуком, о 4–5 рокы старшым од колег, зашто ся чув дискомфортно.[2]
  • 15. новембра 1894, ещи яко штудент гимназии оженив ся з Оленов Майковсков, грекокатолицков поповнов, а аж по тому, 15. децембра 1894 склав матуру.[2]
  • Универзиту закончив як отець двох дѣвок.[2]

Жерела и одказы[едітовати | едітовати жрідло]

  • Mykola Mushynka (1989). Hnatiuk, Volodymyr. Encyclopedia of Ukraine, vol. 2. http://www.encyclopediaofukraine.com/pages/H/N/HnatiukVolodymyr.htm. Одказ перевіреный 2021-05-17. (англ.)
  • Кудрицкий А.В. и др. (ред.): Украинский советский энциклопедический словарь в трех томах. / Главная редакция Украинской Советской Энциклопедии им. М.П. Бажана. К., 1988. Том 1. ISBN 5-88500-001-8 (русс.) С. 429.
  • Павло Роберт Маґочій, Іван Поп: Гнатюк Володимир Михайлович //Енциклопедія історії та культури карпатських русинів. Укладачі Маґочій П. Р., Поп І. — Ужгород: Вид-во В. Падяка, 2010. — 856 c.+ХХХІІ с. ISBN 978-966-387-044-1 (укр.) Сс.135–136
  • Микола Мушинка Володимир Гнатюк: Життя та його діяльність у галузі фольклористики, літера­турознавства та мовознавства. Записки Наукового Товариства ім. Шевченка ./ Праці Філологічної Секції / Том 207Париж–Нью-Йорк–Сідней–Торонто, 1987 Одчитане 2021-05-17 (укр.)

Литература[едітовати | едітовати жрідло]

Референции[едітовати | едітовати жрідло]

  1. https://decentralization.gov.ua/locality/43251 17 липня 2020 року Верховна Рада України прийняла Постанову № 3650 «Про утворення та ліквідацію районів»]
  2. 2,00 2,01 2,02 2,03 2,04 2,05 2,06 2,07 2,08 2,09 2,10 Микола Мушинка, сс. 23–70.
  3. 3,0 3,1 3,2 3,3 Павло Роберт Маґочій, Іван Поп
  4. 4,0 4,1 Mykola Mushynka
  5. Зжидоватілість мадярської преси
  6. 6,0 6,1 Кудрицкий А.В.
  7. https://chtyvo.org.ua/authors/Hnatiuk_Volodymyr/

Тоты даны суть часточно або цалком основаны на перекладї статї Гнатюк Володимир Михайлович на україньскій Вікіпедії.