Походив з родины посередного достатку. Его отець, Федор быв честованый сельскый газда, а в роках 1895–1919 быв членом сельской управы Руского Керестура, мати — Анна, родж. Макаи. Быв лем едным дѣтваком, котрого дали выучити ся, братя Михал и Янко ай сестры Мария, Юла и Гелена зостали газдовати в селѣ.[2]
Штудии
Закладну школу абсолвовав в родном селѣ (1892–1898), гимназию — в Хорватии во Винковцях (1898–1900) и Загребѣ (1900–1906).[2][3] Од року 1906 зачав штудовати теологию на Загребской универзитѣ, де его наданя замерьковав декан теологичной факулты Дионизий Няради и послав го на далшы штудии до Львовской духовной семинарии (1907–1911). Закончив теологичны штудии на Фрибургской универзитѣ в Швайцу (1911–1913), де зыскав ступень доктора Ph.D. з теологии и права зоз роботов De principiis cognitionis fundamentalibus (О закладных принципах познаня, 1913).[2][3]
Родина
Перед высвячѣньом в року 1913 заклав родину з Елеоноров Зарѣцков (1891–1982), дѣвков директора Руской гимназии в Перемышлю, и в той родинѣ им ся уродили пятеро дѣти: Святослава (1914–1920), Ириней (1916), Богдан (1921–1941), Зенон (1924) и Христина (1925).[2]
Переход до украинчины
По одходѣ до Львова зачав усиловно ся учити украинскый язык[4] и векшину своих религийных, филозофичных и публицистичных робот одтогды писав по украинскы. Причины свого одхода до Львова и писаня по украинскы Г. Костельник пояснив так:
„
Гимназию в Загребѣ-м выходив и годен ем быв писати по хорватскы, ци бачванско-срѣмскым диалектом. Хорваты (тогды ещи Югославия не была)— малый и убогый народець. А писати лем бачванско-срѣмскым диалектом — се писати про 25 000 прощавы. Про мою душу того было помало! Я тужив стати ся универзитным професором филозофии, жебы ширити новы, але нереволучны, неатеистичны, несоциалистичны позрѣня. Якы конкретно мали быти, тото-м ещи не знав, але ем перечував, же штось таке я свѣтови дам. Кебы-быв зостав в Хорватии, та мусѣв бых писати по хорватскы. Хоть ем ся чув наполы Хорват, зато лем волѣв бых писати моему руському народу (назву Украинець тогды у нас ещи не чути было.)
”
Оригинал(укр.)
„Я гімназію скінчив у Загребі, і міг писати або по-хорватському, або в бачвансько-сримским діалекті. Хорвати (тоді ще не було Югославії) — малий і убогий народець. А писати тільки в бачвансько-сримским діалекті — це означало писати для 25 000 селюхів. І одне і друге було замалим полем для моєї душі! Моєю мрією було стати професором університету, і то професором філософії, як предмету, щоб „проповідувати" нові, одначе „нереволюційні" (неатеїстичні, несоціалістичні і т. д.) погляди. Які це мали бути погляди в подробицях, я тоді ще того не знав, тільки прочував, що щось таке я світові дам. Але якби я лишився в Хорватії, то я мусів би писати по-хорватському. Хоч я почувався напів хорватом, всетаки я волів би був писати для мого „руського" народу (назва „українець" тоді в нас ще й відома не була)"
Г. Костельник, цит. подля о. О. Гирника
Священича и сполоченска чинность
Во Львовѣ прожив до конця свого живота. Од року 1920 быв професором на грекокатолицкой семинарии, а пак и богословской академии, редаговав религийный часопис Нива.[1] Выступовав з острыма антиболшевицкыма публикациями, але тыж з критиков политикы Ватикана, Брестской и Унгварской унии, зашто утратив пост редактора Нивы и професора академии. а совѣтскы безпековы органы выбрали го на роль лидера руху Гет од Ватикана.[4]Г. Костельник заграв ключову роль в «самороспуску» грекокатолицкой Церкви на львовском Соборѣ, перейшов на православие и закликав иншых священикох перейти тыж (1946), зашто украинскы националисты выголосили го за зрадника.[1]
Загадка смерти
20. септембра1948, як закончив Божу службу, а ишов домов, што было недалеко од церквы, на гарадичох своей хижы, быв застрѣленый непознатым чоловѣком. Забивця такой учинив самогубство, а его особа не была опознана. Основны верзии суть тоты:
«Забитый украинскыма илегалцями» (Кубийович),[5] або «националистичныма екстремистами» (совѣтскы идеологы).[1]
В року 1904 Гавриил Костельник став ся автором первой книгы, выданой в Галичинѣ в днешном литературном языку войводинскых Русинох: была то поетична зберька З мойого валала / Идилски венєц,[7] а сам автор ся еще тогды писав Ґабор Костелник Гомзов.[1]
Гавриил Костельник быв тыж первым кодификатором днешного литературного языка войводинскых Русинох: в року 1923 в Срѣмскых Карловцях выдав Граматику бачваньско-рускей бешеди, де подав основны лексичны, фонетичны и граматичны (морфология и синтаксис) нормы ай основы словотворбы.[8]
о. Олег Гирник: Забути ювилей познатого чловека //Русин 2006, ч. 5, сс. 11–13.
Олександр Дуліченко, Павло Роберт Маґочій: Костельник Гавриїл //Енциклопедія історії та культури карпатських русинів. Укладачі Маґочій П. Р., Поп І. — Ужгород: Вид-во В. Падяка, 2010. — 856 c.+ХХХІІ с. ISBN 978-966-387-044-1(укр.)Сс. 363–365
Р. М. Конь: КОСТЕЛЬНИК // Православная энциклопедия. — М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2015. — Т. XXXVIII : «Коринф — Крискентия». — С. 290–296. — 752 с.ISBN 978-5-89572-029-5Одчитане 2021-06-13(русс.)
Рубльова Н. С.: КОСТЕЛЬНИК Гавриїл Теодорович // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон – Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во "Наукова думка", 2008. — 568 с.: іл. Одчитане: 2021-06-13(укр.)
↑В. Кубийович Енциклопедія українознавства. Словникова частина 3. Paris – New York: Вид-во «Молоде Життя», 1959 (укр.) с. 1147
↑ Кудрицкий А. В. и др. (ред.): Украинский советский энциклопедический словарь в трех томах. / Главная редакция Украинской Советской Энциклопедии им. М. П. Бажана. К., 1988. Том 2. ISBN 5-88500-002-6(русс.) с. 151
