Гавриил Костельник

Матеріал з Вікіпедія
Гавриил Костельник
Ґабор Костелник Гомзов
Костельник Гавриїл.jpg
Чинность священик, писатель, филозоф, педагог, сполоченскый дѣятель украинской ориентации
Уроджѣня юна 15, 1886(1886-06-15)
Мѣсто роджѣня Руски Керестур, Австро-Мадярщина
Упокоеня cептембра 20, 1948 (62 р.)
Мѣсто смерти Львов, УССР
Причина смерти застрѣленый
Гавриил Костельник на Викискладѣ

Гавриил Костельник, *15. юн 1886, Руски Керестур, Австро-Мадярщина (днесь Сербия) – 20. септембер 1948, Львов, УССРсвященик, педагог, писатель, филозоф, закладатель литературы и литературного языка Русинох Сербии, сполоченскый дѣятель украинской ориентации.[1]

Биография[едітовати | едітовати жрідло]

Походжѣня
Походив з родины посередного достатку. Его отець, Федор быв честованый сельскый газда, а в роках 1895–1919 быв членом сельской управы Руского Керестура, мати — Анна, родж. Макаи. Быв лем едным дѣтваком, котрого дали выучити ся, братя Михал и Янко ай сестры Мария, Юла и Гелена зостали газдовати в селѣ.[2]
Штудии
Закладну школу абсолвовав в родном селѣ (1892–1898), гимназию — в Хорватии во Винковцях (1898–1900) и Загребѣ (1900–1906).[2][3] Од року 1906 зачав штудовати теологию на Загребской универзитѣ, де его наданя замерьковав декан теологичной факулты Дионизий Няради и послав го на далшы штудии до Львовской духовной семинарии (1907–1911). Закончив теологичны штудии на Фрибургской универзитѣ в Швайцу (1911–1913), де зыскав ступень доктора Ph.D. з теологии и права зоз роботов De principiis cognitionis fundamentalibus (О закладных принципах познаня, 1913).[2][3]
Родина
Перед высвячѣньом в року 1913 заклав родину з Елеоноров Зарѣцков (1891–1982), дѣвков директора Руской гимназии в Перемышлю, и в той родинѣ им ся уродили пятеро дѣти: Святослава (1914–1920), Ириней (1916), Богдан (1921–1941), Зенон (1924) и Христина (1925).[2]
Переход до украинчины
По одходѣ до Львова зачав усиловно ся учити украинскый язык[4] и векшину своих религийных, филозофичных и публицистичных робот одтогды писав по украинскы. Причины свого одхода до Львова и писаня по украинскы Г. Костельник пояснив так:
Гимназию в Загребѣ-м выходив и годен ем быв писати по хорватскы, ци бачванско-срѣмскым диалектом. Хорваты (тогды ещи Югославия не была)— малый и убогый народець. А писати лем бачванско-срѣмскым диалектом — се писати про 25 000 прощавы. Про мою душу того было помало! Я тужив стати ся универзитным професором филозофии, жебы ширити новы, але нереволучны, неатеистичны, несоциалистичны позрѣня. Якы конкретно мали быти, тото-м ещи не знав, але ем перечував, же штось таке я свѣтови дам. Кебы-быв зостав в Хорватии, та мусѣв бых писати по хорватскы. Хоть ем ся чув наполы Хорват, зато лем волѣв бых писати моему руському народу (назву Украинець тогды у нас ещи не чути было.)
Оригинал(укр.)
„Я гімназію скінчив у Загребі, і міг писати або по-хорватському, або в бачвансько-сримским діалекті. Хорвати (тоді ще не було Югославії) — малий і убогий народець. А писати тільки в бачвансько-сримским діалекті — це означало писати для 25 000 селюхів. І одне і друге було замалим полем для моєї душі! Моєю мрією було стати професором університету, і то професором філософії, як предмету, щоб „проповідувати" нові, одначе „нереволюційні" (неатеїстичні, несоціалістичні і т. д.) погляди. Які це мали бути погляди в подробицях, я тоді ще того не знав, тільки прочував, що щось таке я світові дам. Але якби я лишився в Хорватії, то я мусів би писати по-хорватському. Хоч я почувався напів хорватом, всетаки я волів би був писати для мого „руського" народу (назва „українець" тоді в нас ще й відома не була)"

Г. Костельник, цит. подля о. О. Гирника

Священича и сполоченска чинность
Во Львовѣ прожив до конця свого живота. Од року 1920 быв професором на грекокатолицкой семинарии, а пак и богословской академии, редаговав религийный часопис Нива.[1] Выступовав з острыма антиболшевицкыма публикациями, але тыж з критиков политикы Ватикана, Брестской и Унгварской унии, зашто утратив пост редактора Нивы и професора академии. а совѣтскы безпековы органы выбрали го на роль лидера руху Гет од Ватикана.[4] Г. Костельник заграв ключову роль в «самороспуску» грекокатолицкой Церкви на львовском Соборѣ, перейшов на православие и закликав иншых священикох перейти тыж (1946), зашто украинскы националисты выголосили го за зрадника.[1]
Загадка смерти
20. септембра 1948, як закончив Божу службу, а ишов домов, што было недалеко од церквы, на гарадичох своей хижы, быв застрѣленый непознатым чоловѣком. Забивця такой учинив самогубство, а его особа не была опознана. Основны верзии суть тоты:
  1. «Забитый украинскыма илегалцями» (Кубийович),[5] або «националистичныма екстремистами» (совѣтскы идеологы).[1]
  2. «Забитый агентом Ватикана».[6]
  3. Забитый совѣтсков безпеков, як уже выхоснованый выконаватель (западны експерты).[1]

Интересны факты[едітовати | едітовати жрідло]

  • В року 1904 Гавриил Костельник став ся автором первой книгы, выданой в Галичинѣ в днешном литературном языку войводинскых Русинох: была то поетична зберька З мойого валала / Идилски венєц,[7] а сам автор ся еще тогды писав Ґабор Костелник Гомзов.[1]
  • Гавриил Костельник быв тыж первым кодификатором днешного литературного языка войводинскых Русинох: в року 1923 в Срѣмскых Карловцях выдав Граматику бачваньско-рускей бешеди, де подав основны лексичны, фонетичны и граматичны (морфология и синтаксис) нормы ай основы словотворбы.[8]

Жерела и одказы[едітовати | едітовати жрідло]

Референции[едітовати | едітовати жрідло]

  1. 1,0 1,1 1,2 1,3 1,4 1,5 Олександр Дуліченко, Павло Роберт Маґочій
  2. 2,0 2,1 2,2 2,3 (prudens)
  3. 3,0 3,1 Р. М. Конь
  4. 4,0 4,1 Рубльова Н. С.
  5. В. Кубийович Енциклопедія українознавства. Словникова частина 3. Paris – New York: Вид-во «Молоде Життя», 1959 (укр.) с. 1147
  6. Кудрицкий А. В. и др. (ред.): Украинский советский энциклопедический словарь в трех томах. / Главная редакция Украинской Советской Энциклопедии им. М. П. Бажана. К., 1988. Том 2. ISBN 5-88500-002-6(русс.) с. 151
  7. З мойого валала
  8. Михайло Фейса