Україна

Україна
	Гімна: Ще не вмерла Україны; укр. Ще не вмерла України; ;
	Location of Ukraine
Головне місто; (і найвекше місто)	Кієв; 50°27′N 30°30′E / 50.450°N 30.500°E
Урядный язык	україньскый
Узнаны реґіоналны языкы	російскый; крымскотатарьскый; і іншы языкы
Етнічны ґрупы (2001)	77.8% Українцї,; 17.3% Русы,; 4.9% іншы етнічны ґрупы
Етнохоронім	Українець, Українка, Українцї
Влада	Унітарна напівпрезідентьска републіка
Legislature	Верьховна Рада
Взник
Теріторія
Популація
ГДП	шацованя 2010
ГДП (номіналный)	шацованя 2010
Gini (2006)	31 (середня)
ІЛР (2011)	▲ 0.710 (высокый) (76. у світї)
Валута	Гривна (UAH)
Часова зона	Выходоевропскый час (UTC+2)
Сторона движения	right
Інтернет-домен	.ua, .укр
Телефонный код	+380
	1 An independence referendum was held on December 1, after which Ukrainian independence was finalized on December 26. The current constitution was adopted on June 28, 1996.

Украї́на (підкарп. русин. Укра́йи́на, лем. Украíна,^[8] укр. Україна [ʊkrɐˈjinɐ] ^{высловность}) є суверенный штат, котрый ся находить во выходній і середнїй Европі. Є найрозсяглїшов країнов з розлогов 603 628 км², теріторія котрой лежыть цалком у рамках европского контіненту, і другов найрозсяглїшов країнов в Европі цїлково (по европскій части Росії). Україна гранічіть з Білорусіёв на северї, з Польском, Словеньском і Мадярьском на западї, з Румуньском і Молдавіёв на югозападї, як ай з Росіёв на выходї і северовыходї. На югу має приступ к Чорному і Азовскому морю, што з нёй робить стратеґічный важный наморный вузел в чорноморьскім реґіонї.^[9]

Україна є унітарный штат і парламентно-презідентьска републіка. Сучасна штатность Україны выходить з довгой історічной традіції, котра має своє походжіня од середнёвікой Кієвской Руси (9.–13. стороча), продовжує через Руське кралёвство, Литовске великокнязївство, козацькый штат 17.–18. стороча і народноослободителны бої зачатку 20. стороча. Україна офіціално обновила свою незалежность 24. авґуста 1991 по розпадї Совєтьского союзу, што было леґітімізовано цїлонародным референдумом 1. децембра 1991.^[10]

Тота країна зограла ключову задачу в ґлобалній потравиновій безпечности, кедьже належить меджі найвекшых світовых вывозцїв збіжы, сонячніцёвого олїя і кендеріцї, вдяка чому сі в перебігу історії выслужыла прозывку „жытніця Европы“.^[11] Окрем польногосподарьского сектора діспонує Україна значным промыселным потенціалом в бранджах металурґії, енерґетікы (в тім чіслї ядровой), строярства і авіачных і козмічных технолоґій. В послїднїх десятьрочах ся країна стала єдным з вызначных европскых центрів інформачных технолоґій і діґіталной трансформації публічных служеб.

Україна є закладаючім членом Орґанізації споєных народів, членом Рады Европы і Світовой торговой орґанізації і має штатут кандідатьской країны на вступ до Европской унії. Непозераючі на проблемы споєны з охранов теріторіалной інтеґріты і суверенности зіставать Україна ключовым субєктом европской безпечности і меджінародного права.^[12] Головным містом і найвекшов метрополов країны є Кієв – історічный центр выходославяньской цівілізації і хрістіанства.

Етімолоґія і назва

Топонім „Україна“ ся першыраз споминать в Кієвскім лїтописї (подля Іпатієвского кодексу) в роцї 1187.^[13] В розповіди о смерти переяславского князя Владіміра Ґлебовіча лїтописець позначовать, же за ним „оукраина много постона“ (Україна много нарїкала). Пізнїше ся тот термін повторно стрїчать в лїтописах (головно в роках 1189, 1213 і 1282) в звязаности з розлічныма теріторіями Руси.^[14]^[15]

В сучасній історіоґрафії і языкознавстві екзістують дві главны теорії o оріґіналнім вызнамі того слова. Перша з них – „пограніча“ або „окраїна“ – Тота теорія традічно доміновала в російскій і польскій передреволучній науцї і підпорує ю ай ряд западных і дакотры сучасны україньскы науковцїв. Подля нёй топонім походить з праславяньского слова „оукраина“^[16] і cпочатку ся хосновало як обща назва про погранічны теріторії. Подля того выкладу лїтопис з року 1187 говорив о Переяславскім князївстві як о теріторіях гранічачіх з половецькым степом, і в 16.–17. сторочу ся тот термін одношовав на погранічі Републікы обох народів і Російской імперії.^[17]^[18]

Наопак, в сучасній україньскій академічній науцї домінує друга теорія – верзія „краю“, „країны“ або „властной земли“. Єй поклонници твердять, же термін „оукраина“ є одводженый од слова „край“ (во вызнамі „родна земля“, „теріторія“, „самостатне князївство“) з помочі префікса „у-“ (значіть „внутрїшня земля“, вычленена з цїлку). Подля той верзії лїтописець з року 1187 не называть термін „оукраина“ погранічём, але праві Переяславску землю як самостатне князївство.^[19]^[20]

Без огляду на оріґіналный етімолоґічный вызнам ся історіци сугласили, же в протягу 16.–17. сторочу, головно в періоды козацькых воєн і екзістенції Козацького гетманату, термін „Україна“ поступно стратив чісто ґеоґрафічный (реґіоналный) характер. Трансформовав ся на властне мено, чім ся став політічным і етнічным ідентіфікатором теріторії обываной Українцями.^[21]^[22]