Україньскый язык

Україньскый язык
	українська мова
Высловность	[ʊkrɐˈjinʲsʲkɐ ˈmɔwɐ]
Говорять ним в	Українї
Region	Выходна Европа
Етніціта	Українцї
Говорячі	L1: 32 міліонів (2023); L2: 6.9 міліонів (2023); Цїлком: 39 міліонів (2023)
Языкова родина	Індоевропскы языкы Балтославяньскы языкы Славяньскы языкы Выходославяньскы языкы Україньскый язык; ; ; ;
Early forms	Індоевропскый праязык Балтославяньскый праязык Праславяньскый язык Староруськый язык Рутеньскый язык (староукраїньскый язык) ; ; ; ;
Діалект(ы)	*южновыходны діалекты (балачка) южнозападны наріча (канадьскый діалект україньского языка); северны наріча; (поз. тыж: україньскы діалекты);
Писомна сістема	кіріліця (україньскый алфавіт); україньске Брайллове писмо;
Офіціалный статус
Урядный язык в	Українї; Приднїстрові; Крымскій републіцї;
Узнаный меншыновый; язык в	Білоруси; Росії; Боснї і Герцеґовинї; Хорватії; Чехії; Мадярьску; Молдові; Польску; Румунії; Сербії; Словакії;
Реґулованый	Націонална академія наук Україны: Інштітут україньского языка, Фонд інформацій о україньскім языку, Інштітут языкознательства Потебнї
Языковы коды
ISO 639-1	uk
ISO 639-2	ukr
ISO 639-3	ukr
Glottolog	ukra1253 Ukrainian
Linguasphere	53-AAA-ed < 53-AAA-e; (варіанты: 53-AAA-eda аж 53-AAA-edq)
	Світ, в котрім ся говорять україньскым языком, высвітлїня: теріторія, де є україньскый язык главным языком теріторія, де є україньскый язык меншыновым языком
	Тота статя обсягує фонетічны сімболы МФА. Без потребной підпоры зображіня ся намісто знаків Unicode можуть зображовати вопросникы, квадраты або іншы сімболы. Вступный навод к сімболам МФА найдете в статї Поміч:МФА.

Діалект: пряшівскый

Украї́ньскый язы́к^[7] є выходославяньскый язык індоевропской языковой родины, єдиный штатный язык Україны.^[8] Є єдным з найрозшыренїшых языків на світї.

Історія

Історія вывоя україньского языка є комплікована і проходила в дакількох етапах; є вузко повязана з етноґенезов Українцїв і формованём їх штатности.

Походжіня і рання фаза

Україньскый язык мать своє походжіня од праславяньского языка. Подля науковцїв Юрія Шевелёва ся шпеціфічны фонетічны рисы, котры творили основу україньского языка, зачали формовати уж в 7.–8. сторочу.^[9] В періодї Кієвской Руси ся на теріторії сучасной Україны хосновали містны діалекты (кієвско-полїськы, галічско-подольскы), котры ся поступно крішталізовали до самостатного языкового масіву, одлишного од северных (новґородьскых) і выходных говорів.

Староукраїньскый період (14.–18. стороча)

По зачленїню векшыны україньскых теріторій до Литовского великокнязївства і пізнїше до Польско-литовской унії ся сформовав староукраїньскый літературный язык, котрый ся в тогочасных документах означовав як „руськый язык“. Став ся урядным языком штатной адміністратівы, судництва (Литовскы штатуты) і набоженьской полемікы. Вызначнов памнятков того періоду є Пересопницьке євангеліє (1556–1561), першый знамый переклад біблічного тексту до жывого народного языка.

Взник нового літературного языка

К формованю сучасной літературной нормы дішло на концї 18. – в 19. сторочу. За зачаток ся поважує выданя поемы „Енеїда“ од Івана Котляревского (1798), написаной на основі полтавскых говорів. Ключову задачу при кодіфіцікації і розшырены штіловых граніць языка зограв Тарас Шевченко, котрый сінтетізовав южновыходны наріча з елементами іншых діалектів.

В 19. сторочу быв язык выставеный крутым репресіям зо стороны Російской імперії: Валуєвскый ціркулярь (1863) і Емскый вынос (1876) в резултатї заказовали друкованя, учіня і театралны выставы в україньскім языку.^[10]

Алфавіт і правопис

Сучасный україньскый алфавіт є створеный на основі кіріліцї і мать 33 букв. Унікатныма ґрафічныма знаками, котры ю одлишують од остатнїх кірілічных алфавітів, суть буквы Ґ, Є, І, Ї.

На означіня твердости согласных перед йотованыма согласныма ся хоснує апостроф ('). Правопис ся базує переважно на фонетічных і морфолоґічных прінціпах: векшына слов ся пише так, як ся высловлює, зо захованём штруктуры морфем.

Діалекты

Україньскый язык ся дїлить на три главны наріча:

Северне (полїське): заховала много архаічных рис, переважно діфтонґы намісто етімолоґічных звуків о, е.
Южновыходне: творить основу сучасного літературного языка (середнёнадднїпряньскы, слобожаньскы і степовы говоры).
Южнозападне: вызначує ся найвекшов розмаїтостёв, обсягує волыньскы, подольскы, галічскы, буковиньскы, закарпатьскы і лемківскы говоры.

Література

Півторак Г. П. Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов. — К.: Академія, 2001. — 152 с. — ISBN 966-580-082-5.
Русанівський В. М. Історія української літературної мови. — К.: АртЕк, 2001. — 392 с.
Шевельов Ю. Історична фонологія української мови. — Харків: Акта, 2002. — 400 с.

Поз. тыж

Позначкы

↑ Неузнаный сепаратістічный штат окупованый Росіёв, меджінародно узнаваный як часть Молдовы.
↑ Тота теріторія є окупована і Росія єй поважує за свій федералный субєкт. Тоту претензію підпорує холем єден членьскый штат ОСН, хоць векшына з них узнавать тоту теріторію за часть Україны.

Референції

↑ Україньскый язык at Ethnologue (28th ed., 2025) Шаблона:Closed access
↑ Україньскый язык at Ethnologue (28th ed., 2025) Шаблона:Closed access
↑ Україньскый язык at Ethnologue (28th ed., 2025) Шаблона:Closed access
1 2 3 4 5 6 List of declarations made with respect to treaty No. 148 (Status as of: 21/9/2011). Council of Europe. http://conventions.coe.int/Treaty/Commun/ListeDeclarations.asp?NT=148&CM=8&DF=23/01/05&CL=ENG&VL=1. [перевірено 2012-05-22].
↑ National Minorities Policy of the Government of the Czech Republic. http://www.vlada.cz/en/pracovni-a-poradni-organy-vlady/rnm/historie-a-soucasnost-rady-en-16666/. [перевірено 2012-05-22].
↑ Implementation of the Charter in Hungary. Database for the European Charter for Regional or Minority Languages. Public Foundation for European Comparative Minority Research. http://languagecharter.eokik.hu/sites/StatesParties/Hungary.htm. [перевірено 16 June 2014].
↑ Плїшкова, Анна; Копорова, Кветослава; Ябур, Василь (2019). Русиньскый язык: Комплексный опис языковой сістемы в контекстї кодіфікації. Acta Universitatis Prešoviensis. Пряшів: Vydavateľstvo Prešovskej univerzity. с. 15. ISBN 978-80-555-2243-2.
↑ Конституція України, Стаття 10. 1996-06-28. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр. [перевірено 2026-08-29].
↑ Шевельов Ю. (2002). Історична фонологія української мови. Харків: Акта. с. 54. ISBN 966-7021-62-9.
↑ Огієнко І. (1995). Історія української літературної мови. К.: Либідь. с. 214.

[4] Неузнаный сепаратістічный штат окупованый Росіёв, меджінародно узнаваный як часть Молдовы.

[russian-occupied-ukraine-5] Тота теріторія є окупована і Росія єй поважує за свій федералный субєкт. Тоту претензію підпорує холем єден членьскый штат ОСН, хоць векшына з них узнавать тоту теріторію за часть Україны.

[1] Україньскый язык at Ethnologue (28th ed., 2025) Шаблона:Closed access

[2] Україньскый язык at Ethnologue (28th ed., 2025) Шаблона:Closed access

[3] Україньскый язык at Ethnologue (28th ed., 2025) Шаблона:Closed access

[treaty-6] 1 2 3 4 5 6 List of declarations made with respect to treaty No. 148 (Status as of: 21/9/2011). Council of Europe. http://conventions.coe.int/Treaty/Commun/ListeDeclarations.asp?NT=148&CM=8&DF=23/01/05&CL=ENG&VL=1. [перевірено 2012-05-22].

[languages-7] National Minorities Policy of the Government of the Czech Republic. http://www.vlada.cz/en/pracovni-a-poradni-organy-vlady/rnm/historie-a-soucasnost-rady-en-16666/. [перевірено 2012-05-22].

[8] Implementation of the Charter in Hungary. Database for the European Charter for Regional or Minority Languages. Public Foundation for European Comparative Minority Research. http://languagecharter.eokik.hu/sites/StatesParties/Hungary.htm. [перевірено 16 June 2014].

[9] Плїшкова, Анна; Копорова, Кветослава; Ябур, Василь (2019). Русиньскый язык: Комплексный опис языковой сістемы в контекстї кодіфікації. Acta Universitatis Prešoviensis. Пряшів: Vydavateľstvo Prešovskej univerzity. с. 15. ISBN 978-80-555-2243-2.

[10] Конституція України, Стаття 10. 1996-06-28. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр. [перевірено 2026-08-29].

[11] Шевельов Ю. (2002). Історична фонологія української мови. Харків: Акта. с. 54. ISBN 966-7021-62-9.

[12] Огієнко І. (1995). Історія української літературної мови. К.: Либідь. с. 214.

[1]

[2]

[3]

[lower-alpha 1]

[lower-alpha 2]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]