Перейти до вмісту

Лисичово

Матеріал з Вікіпедія
Село Украины
Лисичово
 
Герб
Держава Украина
Область Закарпатска
Еврорегион Карпаты
Сельска рада Лисичовска
Координаты 48°29′27″ с. ш. 23°16′27″ в. д. / 48.490833° с. ш. 23.274167° в. д. (G) (O) (Я)
Розлога 8,929 км²
Надморска вышка 309 м
Обывательство 3187[1] особ (2001)
Часова зона UTC+2, влѣтѣ UTC+3
Телефонный код +380-3144
Поштовый индекс 90150
КОАТУУ 2121985601
Лисичово (Украина)
Лисичово

Лиси́чово — село в бывшом Иршавском районѣ (од року 2020 в Хустском) Закарпатской области Украины, центер сельской рады.[2]

Село лежить на рѣцѣ Кушниця, лѣвому притоку Боржавы, оддалене о 40 км од бывшого районного центра Иршава.[2][3]

Мадярска доба
Перва упоминка походить з року 1465, под назвов Lisicza (Лисиця) славянского походжѣня. котра ся звязуе з тым, же околиця была ловецкым ревиром, богатым на лишкы. В року 1517 зафиксована мадярска назва Rawasmezew, зеркалный переклад славянской, а в року 1725 теперѣшна мадярска назва Rokamezö. Славянска назва перешла такыма трансформациями: Лисицьова (1808), Лисиче (1828), Лисичое (1877), Лисичево (1925), Лисичово (1930).[4]
Во XVIII. сторочу в селѣ была фабрика на папѣрь, што поганяла ся силов воды, папѣрь выробляли з ряндя, а за споиво служила желатина, добыта з папѣрок. В зачатку XIX. стороча в околици нашли желѣзну руду и фабрику переробили на вытопльованя сырого желѣза, в року 1894 вытопили 577 тон, на фабрицѣ и в копални руды были заняты 260 людей.[5] В року 1832 освятили муровану грекокатолицку церкву Св. Михаила.[6]
Чехословацка доба
Ковалня на водяный погон (гамора) в року 1925 перестала робити. В року 1930 в селѣ зоз 1895 обывательох были Русины — 1697, Евреи — 91, Чехы и Словаци — 83, Нѣмцѣ — 6, чужоземцѣ — 18. Религийна православна громада в числѣ 1699 особ мала нову муровану православну церкву Св. Михаила з року 1927. В селѣ была русинска школа (4 класы) и дѣточый санаторий.[6] В року 1934 обновила ся выроба агроинвентаря.[5]
Украинска доба
23. октобра 1944 з приходом Червеной армады зачала ся украинска доба истории Лисичова, и 86 обывателей села были взяты до войска.[2] В року 1945 гамору назвали «Завод “Сила”», тут были 16 роботници при 4 водяных молотах. В року 1960 гамору закрыли, а в року 1971 отворили як музей «Гамора». В року 1959 в часѣ репресий была розобрана мурована грекокатолицка церква Св. Михаила з року 1832.[5] За рокы 1944–1967 в селѣ збудовали 520 хыж.[2]
Сельска радаукр.[1]
Лисичівська сільська рада
90150, Закарпатська обл., Хустський р-н,
с. Лисичово, 372
Тел. 3803144 74-5-21

Од року 2020 входить до Керецьковской громады.

Вызнамны родаци

[едітовати | едітовати жрідло]

Интересны факты

[едітовати | едітовати жрідло]
  • В року 1947 на Гаморѣ змонтовали гидроелектрарню, котра до року 1963 освѣтльовала улицѣ и 70% хыж села.[7]

Жерела и одказы

[едітовати | едітовати жрідло]
  1. 1,0 1,1 Облікова картка
  2. 2,0 2,1 2,2 2,3 Тронько П., с. 337.
  3. Google map
  4. Sebestyén Zsolt, с. 115.
  5. 5,0 5,1 5,2 Федака, Сергій, сс. 123–124.
  6. 6,0 6,1 Достал Я., с. 79.
  7. Гамора: міфи та історія водяної кузні у Лисичові