Лисичово

Матеріал з Вікіпедія
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Село Украины
Лисичово
 
Герб
Еврорегион Карпаты
область Закарпатска
Район Иршавскый
Сельска рада Лисичовска
Координаты 48°29′27″ с. ш. 23°16′27″ в. д. / 48.490833° с. ш. 23.274167° в. д. (G) (O) (Я)
Площа 8,929 км²
Надморска вышка 309 м
Жителей 3187[1] особ (2001)
Часова зона UTC+2, влѣтѣ UTC+3
Телефонный код +380-3144
Поштовый индекс 90150
КОАТУУ 2121985601

Лиси́чово — село в Иршавском районѣ Закарпатской области Украины, центер сельской рады.[2]

Полога[едітовати | едітовати жрідло]

Село лежить на рѣцѣ Кушниця, лѣвому притоку Боржавы, оддалене о 40 км од районного центра Иршава.[2]

История[едітовати | едітовати жрідло]

Мадярска доба
Перва упоминка походить з року 1465, под назвов Lisicza (Лисиця) славянского походжѣня. котра ся звязуе з тым, же околиця была ловецкым ревиром, богатым на лишкы. В року 1517 зафиксована мадярска назва Rawasmezew, зеркалный переклад славянской, а в року 1725 теперѣшна мадярска назва Rokamezö. Славянска назва перешла такыма трансформациями: Лисицьова (1808), Лисиче (1828), Лисичое (1877), Лисичево (1925), Лисичово (1930).[3]
Во XVIII. сторочу в селѣ была фабрика на папѣрь, што поганяла ся силов воды, папѣрь выробляли з ряндя, а за споиво служила желатина, добыта з папѣрок. В зачатку XIX. стороча в околици нашли желѣзну руду и фабрику переробили на вытопльованя сырого желѣза, в року 1894 вытопили 577 тон, на фабрицѣ и в копални руды были заняты 260 людей.[4] В року 1832 освятили муровану грекокатолицку церкву Св. Михаила.[5]
Чехословацка доба
Ковалня на водяный погон (гамора) в року 1925 перестала робити. В року 1930 в селѣ зоз 1895 обывательох были Русины — 1697, Евреи — 91, Чехы и Словаци — 83, Нѣмцѣ — 6, чужоземцѣ — 18. Религийна православна громада в числѣ 1699 особ мала нову муровану православну церкву Св. Михаила з року 1927. В селѣ была русинска школа (4 класы) и дѣточый санаторий.[5] В року 1934 обновила ся выроба агроинвентаря.[4]
Украинска доба
23. октобра 1944 з приходом Червеной армады зачала ся украинска доба истории Лисичова, и 86 обывателей села были взяты до войска.[2] В року 1945 гамору назвали «Завод “Сила”», тут были 16 роботници при 4 водяных молотах. В року 1960 гамору закрыли, а в року 1971 отворили як музей «Гамора». В року 1959 в часѣ репресий была розобрана мурована грекокатолицка церква Св. Михаила з року 1832.[4] За рокы 1944–1967 в селѣ збудовали 520 хыж.[2]

Администрация[едітовати | едітовати жрідло]

Сельска рада(укр.)[1]
Лисичівська сільська рада
90150, Закарпатська обл., Іршавський р-н,
с. Лисичово, 372
Тел. 3803144 74-5-21

Вызнамны родаци[едітовати | едітовати жрідло]

Интересны факты[едітовати | едітовати жрідло]

  • В року 1947 на Гаморѣ змонтовали гидроелектрарню, котра до року 1963 освѣтльовала улицѣ и 70% хыж села.[6]

Жерела и одказы[едітовати | едітовати жрідло]

Референции[едітовати | едітовати жрідло]

  1. 1,0 1,1 Облікова картка
  2. 2,0 2,1 2,2 2,3 Тронько П., с. 337.
  3. Sebestyén Zsolt, с. 115.
  4. 4,0 4,1 4,2 Федака, Сергій, сс. 123–124.
  5. 5,0 5,1 Достал Я., с. 79.
  6. Гамора: міфи та історія водяної кузні у Лисичові