Тячово

Матеріал з Вікіпедія
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Панорама центра Тячова, в серединѣ католицкый костел Св. Штефана
Город Украины
Тячово
укр. Тячів, рум. Teceu Mare, мад. Técső
Гералдика Тячова
Застава
Давны назвы Tecu, 1211; Técső, 1308
Еврорегион Карпаты
Область Закарпатска
Район Тячовскый
Варошска рада Тячовска
Координаты 48°00′58″ с. ш. 23°34′19″ в. д. / 48.016111° с. ш. 23.571944° в. д. (G) (O) (Я)
Площа 32,2 км²
Надморска вышка 210 м
Жителей 9043 особы (2016[1])
Часова зона UTC+2, влѣтѣ UTC+3
Телефонный код +380-3134
Поштовый индекс 90500
КОАТУУ 2124410100
Официалный сайт (укр.)

Тячово (укр. Тячів, русс. Тячево, мад. Técső, рум. Teceu Mare, слов. Ťačovo) — город, районный центер Тячовского района Закарпатской области Украины.

Полога[едітовати | едітовати жрідло]

Город находить ся на правом березѣ Тисы, але историчны части его находять ся на другом березѣ в Румынии. Од областного центра оддаленый на 136 км. Через Тячово иде автодорога УжгородРахов и желѣзниця УжгородСолотвино.[2]

Обывательство[едітовати | едітовати жрідло]

Року 1836 в Тячовѣ жило 1814 людей.[3] Року 1910 обывательство чинило 5910 душ, з того Мадяре — 4482, Русины — 855 и Нѣмцѣ — 434.[4]

Року 1930 в Тячовѣ были 7417 жителѣ, з них Русины — 3066, Мадяре — 2335, Евреи — 1431, Чехы и Словакы — 298, Нѣмцѣ — 36, иншы — 36, чужоземцѣ — 212.[5]

В послѣдных роках обывательство указуе стабилный спад: 9786 жителей (2001), 9601 жителей (2010), 9127 (2014), 9112 (2015), 9043 (2016).[1]

История[едітовати | едітовати жрідло]

Первый раз спомянутое року 1211 яко Tecu. Од року 1308 въедно з Вышковом, Тереблев и Сигетом споминать ся, як доправник соли. В середных вѣках ту жили роботници, што рубали соль в соляных банях. Року 1329 краль Карол Роберт даровав варошу статус кралевского. Técső быв еден из пятьох коронных вароши в Мараморошу. В документах стрѣчають ся назвы: Thechew (1336), Techew (1406), Teczyo (1453), Thewche (1459), Tetso (1851) и др. Хоть в основаню села могла быти участь сасскых колонистов, нѣмецку природу назвы етимологы в новшых часах одмѣтують. Найправдоподобнѣйше, же походить од прозвища Técs , зафиксованого в мадярскых документах уже в рр. 1219–1320.[6]


Року 1914 ту точили ся остры бои з русскым войском.[7] До Трианона Тячово было центром Тячовского яраша (округа). По Трианону готарь Камениця и Малое Тячово (мад. Kistécső, рум. Teceu Mic), што суть на лѣвом березѣ Тисы, одышли Румынии, а в роках 1941–1944 назад стали ся частев Тячова, пак зась одышли Румынии. Од року 1961 Тячово мать статус города.

Целебриты културы[едітовати | едітовати жрідло]

  • Тридцять рокы (1910–1939), главный период свого активного живота, в Тячовѣ жив и творив вызначный руськый писатель и педагог Александер Маркуш. Ту писав учебникы и читанкы про школы, повѣданя, редаговав молодежний часопис «Наш родный край».[8]
  • Довгый час в Тячовѣ творив мадярскый живописець-реалиста Шимон Голлоши, проводник Мюнхенской малярской школы. Од року 1904, въедно зо своими учениками, серед котрых были и российскы маляре, приходив з Мюнхена на мальованя до Тячова. Року 1914 перенюс ся сюды навсе, ту робив до смерти (1918) и написав ряд образов, што теперь суть в експозиции Народной галерии Будапешта.[9] Мож видѣти дом, де жив малярь и памятник, котрый му поставили року 1993.

Памятникы старины[едітовати | едітовати жрідло]

  • Стародавный монастырь чину Св. Павла, котрый ествовав уже перед роком 1363. Навщивляли и богато обдаровали го краль Лайош Велькый, его дѣвка Мария, краль Матяш и его вдова кралиця Беатрикс.[7]
  • Деревяна грекокатолицка церковь Св. Михаила (1751).
  • Католицка церковь Св. Штефана (1780).
  • Памятник Лайошу Кошуту (1896).


Жерела[едітовати | едітовати жрідло]

  • Ярослав Достал. Підкарпатська Русь (Закарпаття періоду Чехословацької республіки: 1919–1938). Ужгород, «Карпати», 2014. ISBN 978-966-671-374-5.
  • Тронько П. и др. (ред.) Історія міст і сіл України. Закарпатська область. К. 1969.
  • Révai nagy lexikona. 1-21. köt. Révai Testvérek Irodalmi Intézet Részvénytársaság, Budapest. 1911–1935.
  • Sebestyén Zsolt. Máramaros megye helységneveinek etimológiai szótára. Bessenyei könyvkiadó. Nyíregyháza, 2012.
  • A történelmi Magyarország atlasza és adattára. 1914. ISBN 963 85683 3 X.

Одказы[едітовати | едітовати жрідло]

Референции[едітовати | едітовати жрідло]

  1. 1,0 1,1 Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2016 року
  2. Тронько П., с.567
  3. Тронько П., c. 570
  4. A történelmi Magyarország atlasza és adattára
  5. Достал Я., с. 225
  6. Sebestyén Zsolt, c. 139
  7. 7,0 7,1 Révai Nagy Lexikona, XVIII. том, c. 41
  8. Тронько П., с. 573
  9. Тронько П., cс. 570–571



Тоты даны суть часточно або цалком основаны на перекладї статї Técső на мадярьскій Вікіпедії.