Перейти до вмісту

Крайниково

Матеріал з Вікіпедія
Крайниково
Основны інформації
48°7'10"N, 23°26'26"E
КраїнаУкраїна
Админединка Хустскый район, Хустськый район, Хустська міська громада (район України)
Поштовы індексы90452
Часова зонаUTC+2
Надморьска вышка 200 метер
Мапа
Містьскый уряд

Крайниково — село в Хустськуй варошськуй громаді Хустського района Закарпатської области в Україні.

Історія[едітовати | едітовати жрідло]

Першый спомин у 1389. годї як villa Karaynokfalua. Май тош назвы у 1462-Myhalfalua, 1604- Krajnikfalva тай Mihalkafalva. Перші обывателї жыли в урочищови «Вовчый потук». За легендов — першый обыватель села быв Крайник. В сьому урочищі на людий дуже нападали вовкы и село перейшло на другоє місто пуд урочище «Косийовый сад», што находит ся за 2,5 км уд типирішнього села.Туй построїли першу церкву. Старожилы села говорят, што учинена вна была за примітками єдного из солоунськых монаху, што пришов до сих міст. И што робили на нюй молодї майстры из сусїдньых сел, Вонігова тай Тереблі. Село дустало назву Церквище. Йсе было на горї и тяжко было з водов. А ще появила ся епідемія корелы. Люди спалили всьо и худобу в тому числови. Пусля чого переселили ся дулу. У тому селови товгды было 700 обывателю. Село, дустало назву Мігалко-фолу. (годно быти, што першым, ко перейшов, быв Мигаль). У 1389 годї йсе быв королівськый маєток, айбо в 1391 годї його издобыла родина Росалій Кун. Власникы котрых знают: у 1550 годї туй быв власником Ласло Росалія Кун, Андраш Пешті.

На містови, де находит ся село была довга хаща, а надовколы болота. У хащи была кырниця пуд назвов «Морськоє око» — лїчебноє жерело. Коло кырниці кругом обрубали дубы и з них учинили церкву. З кырниці воду брало майже всьо село. Туй было выдовбано з дубу два «валовы». В них фурт текла вода и селяни водили на водопой туды худобу. Проходивші люди из сусїдньых сел тоже давали пити туй своїм коням, волам зимов и лїтом, бо жерело близько коло дорогы, а вода в ньому зимов тепла, а лїтом — студена. Из слув старожилу вода з кырниці має лїчебні свойства. Так само унікальность сього жерела є в його высокуй дебітнюй силї тай мінералізації. Вода ґідро-хлоридна натрієво-кальцієва. Мікроелементы: марганиць, двоокис кремнія. Для лїченя хвороб органу травленя. Сильный водоносный горизонт выбиває лїчебну воду ще в двох містах близько, на оддаленості 100 м. За селом, з сторони Уйбарева, тече ріка ширинов 3-3,5 м, де годно быти и бере свуй зачаток кырниця «Морськоє око» (За словами інженера-ґеолоґа Чепканича Івана Петровича, обывателя с. Крайниково, 1939 года уроженя).

За словами старожилу нынїшня назва села пороисходит уд именї першого жителя. Три браты розойшли ся у шелиякі стороны уд жерела Данил, Шандор и Крайник. Крайник прочистив дубы и вчинив си першу хыжу.

Друга версія — уд крайньої хыжи, яка была в сторону Уйбарева. На сьому містови села, была дубова хаща. Люди з Хуста йшли в сторону Уйбарева дорогов. Они бояли ся вовку и говорили: «Якбы дуйти до крайньої хыжи, а товгды не страшно». И завто назвали йсе міто Крайня, а тош и Крайниково.

Є ще єдна версія удкы йде назва села. Она бізуно, сформувала ся ще пуд час копаня давньыми уками (карпами) тунеля, якый йшов уд Хустського замка до села Дулово Тячовського района. Про сись пудземный ход споминає ся в книзі Яна Душаника «Хуст в Марамороші» (Прага, 1932 г.). Завто, мож вчинити предположеня, што сись ход раз «кончав ся» нынїшньым Крайниковом, а вже тош быв продовженый до села Дулово Тячовського района. На йсе обстояня вказує и тот факт, што село Крайниково дало велику роль у торговлі на Великуй Солянуй дорозі. Бо из Сокырниці через Крайниково и Дулово на нюй была свояка «перемычка» дорогы. Завто легенда про то, што Крайниково знали вже з давна, має пуд собов реальні основаня.

В середні вікы туй было феодальный маєток землевласника Поган К., мадяра за національностьов. В селови з єдного бока выдїляют невелику група багатых куркулю, з другої — велика маса сільської бідноты. В булшости из селян не было грошей даже заплатити за довгы вадь купити мелайного хлїба, кыбы не вмерти з голода. Всьо находило ся в руках місных торгашу-єврею и уніатської церквы. Годно быти, што из за сього нынї в селови обыватилі сохтуют казати на єден бовт так: "У єврея".

Єдна часть села находила ся на уддаленуй гористуй місності, де стояла й церква. Йся місность до нынї называт ся Церковищем. Айбо пуд час великої посухы 1620 года куй у верхнюй части села на довгый час пересохли кырниці, люди зачали переселяти ся на низину. Сись процес продовжав ся не єдно дисятигудя. И привюг до того, што на території нынїшнього Крайникова жила булшость людий. Завто в 1866 годї крайниковцями было урішено перенести сюды и церкву. Так сформувала ся інфраструктура села.

Історія лишила спомины й про участь крайниковчан у важных дїянях давнины. Так, наприклад, знают, што повно обывателю села занимали ся продажов солї, меда тай кож дикых звірий по країнах Европы. Не рідко вни брали там участь и у войнах. Например и в битвах проти татар и турку, за што вни были нагорожені королями та імператорами многыми земельными дарабами, сформувавшы такым образом клас нямешу. Уже на зачаткови XVII. стогудя мы видиме різькый роздїл крайниковчан на багатых и бідных. Кыбы закріпити батраку до роботы в багатых, быв проведеный перепис обывателю и давали ся фамілії родинам.

Пуд берег на Сокырницю текла ріка айбо ї перегатили. Пустили пуд берег до водяного млина. Його у спадок уд батьку дустав Форкош Цало. Робив млин Орендюк Павел Андрійович, што жив на церковнуй землї. Люди самі копали спеціальный шанц, куды пускали воду, а вода падала з берега, руно на колесо. Шанц быв довжинов 250—300 м. Люди йшли молоти зерно з трьох сел. Робив Цало у млинови до 1944 года.

З 1945 года млин было передано Оросови Петрови Юрійовичови. Ун быв доброволиць, фронтовик, якый робив туй до 1965 года. Дале воды вже не было, вна перетекла у ріку Байлову, яка и до нынї тече через Крайниково на Сокырницю.

Перші корінні обывателї с. Крайниково мали фамілії: Йокоб, Кульчар, Мольнар, Сег, Деяк, Орос, Лукач.

Культові будовы[едітовати | едітовати жрідло]

В 1996 годї у селови зачали ставбу мужського монастыря на території колгоспного сада. Дулу пуд монастырьом є штучноє озеро. Монастырь дустав назву на честь святого мученика Стефанія.

Церква св. арх. Михайла. 1668[едітовати | едітовати жрідло]

Перша деревяна церква стояла, на березі Церквище.

Вчинена в 1668 г. деревяна церква находит ся в центральнуй частї села в оточені дуже великых дерев.

Церква св. арх. Михаїла. 1927[едітовати | едітовати жрідло]

Кажут, што тиґляну православну церкву зачали робити в 1923 г. и довершили в 1926. А 1927 быв годом посяченя церквы. До церквы перенесли деревяну звонницю, што стояла коло давньої готичної церквы. У 1974 г. В. Якубець розмалював інтерєр церквы.

У 1980. годах місні майстры на чолови з Петром Оросом доробили нави крылосы, звонницю повністю удбили бляхов.

Архів[едітовати | едітовати жрідло]

Крайниково, опис деревяної церквы.

Крайниково, деревяна церква з боку входа.

Крайниково, деревяна церква, фото входа.

Крайниково, великоє дерево.

Крайниково, великоє дерево коло деревяної церквы.

Памняткы природы[едітовати | едітовати жрідло]

У селови находит ся ботанічна памнятка природы — «Дуб Всеволод-анархічный», и ґідролоґічні памняткы природы.

Памняткы архітектуры[едітовати | едітовати жрідло]

  • Деревяна церква св. арх. Михаїла, 1668
Михайлувська церква, 1668

Удкликованя[едітовати | едітовати жрідло]

Тоты даны суть часточно або цалком основаны на перекладї статї Крайниково на україньскій Вікіпедії (чісло ревізії не было становлене).