Русиньскый язык

Матеріал з Вікіпедії
Перейти до: навіґація, Найти
Русиньскый
русиньскый язык rusynskyi jazyk
Говорить ся ним в Україна Україна
Словеньско Словеньско
Польско Польско
Мадярьско Мадярьско
Румуньско Румунія
Сербія Сербія
Хорватія Хорватія
Цалково говорцїв Одгад: Найменє 600,000.[1]

Списованя людей: 70,374. Іде о чісля з офіціалных урядів про штатістікы:

  • Словеньско – 33,482[2]
  • Сербія – 15,626[3]
  • Україна – 6,725[4]
  • Хорватія – 2,337[5]
  • Польско – 10,000[6]
  • Мадярско – 1,098[7]
  • Чесько – 1,106[8]
Языкова родина Індоевропска
Офіціалный статус
Офіціалный язык у Flag of Vojvodina.svg Войводина (Сербія)[9] Flag of Slovakia.svg Словеньско (в селах над 15% Русинів)[10]
Реґулованый Не є офіціална реґулація
Языковы коды
ISO 639-1 None
ISO 639-2 sla
ISO 639-3 rue

Руси́ньскый язы́к (руська бесіда, руснацькый язык, руски язик) є выходославяньска бісїда, котров говорять Русины Середнёй Европы. Дакотры языкознателї тримають, же він окремый язык[11] і зато має властный ISO 639-3 код. Іншы языкознателї го беруть як діалект україньского языка.[12] Обидві катеґорізації мають контроверзны політічны резултаты.

Лінґвоґеоґрафія[едіт.]

Русины (веце шпеціфічно Карпаторусины) жыють в Закарпатьскій области Україны, на северовыходї Словеньска, юговыходї Польска (де суть часто называны 'Лемко', з їх характерістічного слова лем, або Лишак) і Мадярску (де люде і їх язык ся зове Рутен).

Ґеоґрафічне розложіня діалектів[едіт.]

Історія языка[едіт.]

Історія русиньского языка охоплює дакілько сторіч. Лем од другой половины XIX. ст. ся розлічны варіанты русиньского языка зачали вжывати в школах, публікаціях, періодічных выданях і в уряднім контактї. Але непозераючі на то, же русиньскый язык нїґда не быв штатным языком, у розлічнім часї і в розлічных країнах, де жыли Русины, русиньскый язык набывав офіціалный статус в рамках автономных теріторій, як наприклад, у міджівойновій Підкарпатьскій Руси як части Чеськословеньска і по другій світовій войнї у Войводині, бывшій Югославії.

Повойновый час (од 1945 року) быв окреме тяжкый про русиньскый язык. Стало так зато, бо по другій світовій войнї і по приходї до влады комуністів у вшыткых европскых країнах, де жыли Русины (окрем бывшой Югославії), русиньскый язык быв выголошеный за діалект україньского языка. Хоць русиньскы діалекты ся продовжовали вжывати, літературна форма языка была вышмарена зо школ, періодічных выдань і публікацій. Докінця діалектны тексты у фолклорных зборниках або приклады русиньской белетрістікы у літературных антолоґіях, вшыткы мусили быти „українізованы“ перед тым, як ся зачали друковати.

Така сітуація ся радікално змінила внаслїдку револуцій 1989 року і впаджіня комунізму в Совєтьскім союзї. Од того часу русиньскый язык ся назад вжывать в розлічных сполоченьскых діскурзах. Як підкреслёвав знамый славіста, академік Нікіта Ільїч Тольстой, высвітлюючі возроджіня інтересу к русиньскому языку, „ідея того літературного языка не є плодом фантазії або представ окремых особ або ґруп, але презентує природне желаня людей мати язык, котрый бы не зіставав лем яковсь письменнов, мертвов формов, але абы быв шыроковжываный, т. є. вжывав бы ся в розлічных сферах жывота“. В усилю реалізовати тоту ідею, было дакілько спроб кодіфіковати язык. У Новембрї 1992 року вдяка події, яка ся стала знама як Першый конґрес русиньского языка, публіцісты і учены з розлічных штатів ся стрітили в Словеньску і вырїшыли прияти такзваный „романшскый прінціп“, значіть процес кодіфікації языка зреалізованый ретороманшсков меншинов у Швайчарьску. То значіло створити літературну форму про кажду країну, де Русины жыли (у Польску, Словеньску, Українї і бывшій Югославії), а потім тыж продіскутовати можность створити з тых штирёх варіантів шпеціфічне койне або єден літературный язык про вшыткы реґіоны.

Русиньскый языковый вопрос в роках 1918–1989[едіт.]

Од кінця 1918 р. русиньскый языковый вопрос ся зачав рїшати в новій політічній сітуації. Од новембра 1918 до мая 1919 Русины, подобно як і іншы народности бывшой австро-угорьской монархії, на засїданях народных рад діскутовали о своїй будучности. Діскузії ся вели навколо дакількох політічных алтернатів: „автономія в рамках Мадярька; повна самостатность; споїня з Росіёв, Українов або з новов Чеськословеньсков републіков“.[13] Тоты алтернатівы выпливали і з традічных політічных і културных концепцій русиньскых репрезентантів. Але наслїдный міджінародный розвой в 1919 р. створив условія про практічну реалізацію лем єдной з них – споїня з Чеськословеньском. Русиньскы лідры чекали, же теріторія южно од Карпат, на котрій жыли, стане „третїм“ штатом Чеськословеньской републікы.[14] Лемже їх надїї ся не сповнили, бо Чеськословеньско вырїшыло намісто федералного моделу будовати централізованый штат. Презідент і основатель Чеськословеньска Томаш Ґ. Масарік і влада републікы узнали Русинам право на самосправованя, зато ся на політічній мапі зъявила нова провінція – Підкарпатьска Русь з даякым ступнём самосправы ці автономії, котры были ґарантованы міджінародныма договорами (Сен Жермен, 1919 і Тріанон, 1920) і чеськословеньсков конштітуціов (1920). Але наслїдком такого рїшіня проблему ся мусило одступити од реалізації первістной жадости Руськой народной партії (Русская народная партия) – зъєдинити вшыткы реґіоны, в якых жыли Русины, „од рікы Попрад (в Спіській жупі) аж по ріку Тису (в Марамороській жупі)“.[15] Русиньскы села пряшівского реґіону были частёв выходословеньскых жуп. То значіло, же Русины на Словеньску были попершыраз выразнїше адміністратівно оддїлены од своїх братів на выходї. В рамках Чеськословеньска, інтеґралнов частёв якого ся стала переважна часть угорьскых Русинів (коло 80%), з правного боку быв їх статус народности, а таксамо і їх языка, дость шпеціфічный. На Підкарпатьскій Руси „містный язык“ ся став (вєдно з чеськым языком), єдным з двох офіціалных „штатных“ языків. Чеськословеньска влада уж 18. новембра 1919 в Ужгородї выдала Ґенералный штатут про орґанізацію і адміністрацію Підкарпатьской Руси,[16] в якім назначіла рїшіня языкового вопросу Русинів: навчалным і урядным языком ся мав стати „народный язык“. Штатут рекомендовав тыж „орґанізовати якнайскорше русиньскы школы“, причім русиньскый язык бы быв навчалным языком у першых класах а поступно тыж у высшых класах у вшыткых школах.[17] Вдяка новій політічній сітуації і демократічній сістемі Чеськословеньской републікы, Русины здобыли шансу учіти ся і публіковати в „містнім“ языку. Але невырїшеный проблем „достойности“ – языковой і етнічной – їх назад поставив перед ділему: котрый язык бы то мав быти? Єдны были такого погляду, же містны діалекты Русинів бы ся мали стати основов про самостатный русиньскый списовный язык, котрый бы ся розвивав на базї Чопеёвого словника і Волошиновых учебників з кінця XIX. ст. Другы, переважно еміґранты з выходной Галичі, підкреслёвали, же діалекты Русинів суть діалектами україньского языка, зато україньскый язык бы мав стати списовным языком Русинів. Третя ґрупа рекомендовала притримовати ся російского языка і містным жытелям помагала навчіти ся тот язык. На роздїл од Підкарпатьской Руси, Русины на Словеньску в тім періодї не мали статус „штатотворного народа“. Были поважованы лем за народностну меншыну, котра на основі конштітуції мала право хосновати материньскый русиньскый язык в школстві і в общественнім жывотї, а таксамо право на пропаґацію русиньской културы. Правда, выникали многы проблемы, кідь тоты законы было треба увести до жывота.[18] Найвыразнїше то было в школстві: в школьскім роцї 1923/1924 на выходнім Словеньску было лем 95 народных школ, в котрых ся вжывав русиньскый діалект. Докінця і презідент Масарік быв мушеный по крітіках америцькых Русинів конштатовати, же „штатістікы досправды прозраджують, же Русины на Словеньску не мають адекватну кількость школ“.[19] Тот факт, як і полемікы навколо (з погляду Русинів) некоректного списованя людей і вопросів становлїня граніцї з Підкарпатьсков Русёв, сімболізовали новый феномен – наростаня непорозумінь міджі Словаками і Русинами, што ся найвеце проявлёвало міджі політічныма дїятелями почас цілого міджівойнового періоду.

Русиньскый язык на сучаснім етапі[едіт.]

Функціонованя русиньского языка на Словеньску[едіт.]

Кодіфікація русиньского языка на Словеньску (1995) была основным предположінём на заведжіня того языка до розлічных функціоналных сфер жывота Русинів. До року 1995 діалекты Русинів окрем того, же были основным середком комунікації в родинній сферї, т. є. у сферї каждоденного жывота того етніка, вжывали ся в ненорматівній подобі в медіалній, літературній, сценічно-театралній і в конфесійній сферї.

27. януара 2010 року Русиньска громада В Словацькій републіцї припомнянула юбілей – 15 років од кодіфікації русиньского языка. То не є довгый історічный період з погляду списовного языка, зато на ёго сучасный став ся можеме позерати лем як на факт корешпондуючій з ёго раннїм віком.

Функціонованя русиньского языка на Сербску[едіт.]

Функціонованя русинського языка на Подкарпатю[едіт.]

Діалекты[едіт.]

Писменность і алфавіт[едіт.]

Алфавіт Русиньского языка має 36 букв.

А а Б б В в Г г Ґ ґ Д д Е е Є є
Ё ё Ж ж З з І і Ї ї И и Ы ы Й й
К к Л л М м Н н О о П п Р р С с
Т т У у Ф ф Х х Ц ц Ч ч Ш ш Щ щ
Ю ю Я я ь ъ

На передачу (означіня) гласных фонем в русиньскім алфавітї хоснуєме:

  • сїм нейотованых букв: а, е, и, і, ы, о, у;
  • пять йотованых букв: я, ю, є, ё, ї.

На переданя (означіня) согласных фонем в русиньскім алфавітї хоснуєме буквы: б, в, г, ґ, д, ж, з, й, к, л, м, н, п, р, с, т, ф, х, ц, ч, ш, щ.

Лінґвістічна характерістіка[едіт.]

Морфолоґія[едіт.]

Слова в языку ся дїлять подля того, што называють (повнозначны слова), або якы одношіня міджі словами выражають (неповнозначны, помічны слова).

На основі того звычайнї роздїлюєме вшыткы слова языка на десять частей речі, з котрых є шість повнозначных (автосемантічных), три помічны (сінсемантічны) а остатня часть речі выражать лем почутя і інтенції.

В русиньскім языку є десять частей речі: назывникы (субстантівы), придавникы (адъєктівы), містоназывникы (прономіна), чісловникы (нумералії), часослова (вербум), присловникы (адвербії), приназывникы (препозіції), злучникы (конъюнкції), часткы (партікулы), чутєслова (інтеръєкції).

Повнозначні є назывникы: (сын, пес, хыжа, штат), придавникы (добрый чоловік, сестрина хыжа), чісловникы (єден, другый, трёми), містоназывникы (я, тот, што, там, вшыткы), часослово (мама біґлює, гырмить, дїдо сивіє), присловникы (красно/-нї співать, завтра прийде, є тепло, барз прісный)

Помічны: приназывникы (на дворї, з няньком, коло тебе), злучникы (брат і сестра; обіцяв, же напише), часткы (лем два рокы; не пише).

Ні к повнозначным, ны к помічным не належыть чутєслова – інтеръєкції (слова выражаючі волю, почутя і восприятя) Наприклад: Ой! Ах! Ха-ха-ха! Гав-гав!

Слова выражають взаємны одношіня в речінї своїма формами. На основі того, ці слово може або не може мати різны (роздїлны) формы, дїлиме части речі на змінны і незмінны.

К змінным частям речі ся односять: назывникы, придавникы, чісловникы, містоназывникы – склонюють ся, і часослова – часують ся. Остатнї части речі суть незмінны.

Катеґорія паду, в русиньскім языку ся реалізує в шестёх рядах форм (а з вокатівом – в семох), котры творять сістему падовых форм:

  1. номінатівхто? што?
  2. ґенітівкого? чого?
  3. датівкому? чому?
  4. акузатівкого? што?
  5. локал(о) кім? (о) чім?
  6. інштрументал(з) кым? (з) чім?
  7. вокатів (клична форма) – ословлїня

В тій сістемі форм номінатів є основнов словниковов формов і называть ся прямым падом, а остатнї пады ся называють непрямыма.

Назывникы (Субстантівы)[едіт.]

Детальніше: Назывникы

Назывник (тыж субстантів) є незмінна часть речі, повнозначне слово, котре означає назвы особ, звірят, предметів, властностей і дїй. Назывник є головнов (і кідь не єдинов) частёв речі, котрый у речіню выступує як арґумент часослова.

У русиньскій ґраматіцї то є єдна з десятёх частей речі.

Род назывників[едіт.]
Детальніше: Род назывників

Род є основным знаком каждого назывника.

Природный род є лем мужскый і женьскый, але подля ґраматічного роду ся назывникы задїлюють до трёх родів: мужского (брат, вітор, гриб), женьского (сестра, доля, совість) і середнёго (куря, окно, поле). В русиньскім языку суть дакотры назывникы сполочного (або двоякого) роду: сирота, калїка, потвора, пянюга і т. п.

Чісло назывників[едіт.]
Детальніше: Чісло назывників

Катеґоріов чісла ся означать кількость предметів названых даным назывником.

В русиньскім языку розлишуєме дві формы чісла: єднотне чісло (сінґулар) і множне чісло (плурал).

Форма єднотного чісла означать, же названый предмет треба розуміти як єден, вычлененый із якогось множества предметів (хыжа, окно, чоловік, воробель). Форма множного чісла указує, же названый предмет ся розумить як два і веце єднакых предметів (хыжы, окна, люде, вороблї).

Містоназывникы (Прономіна)[едіт.]

Детальніше: Містоназывникы

Містоназывникы (тыж прономіна, з латиньского pro-nomen – „за-імя“) є єдным з повнозначных змінных частей речі. Є то фактічно заперта ґрупа выразів. Містоназывникы заступують іншы части речі як назывникы, придавникы ці чісловникы. З той причіны містоназывникы односиме к указуючім словам.

Чісловникы (Нумералії)[едіт.]

Детальніше: Чісловникы

Чісловникы суть зміннов частёв речі. Называють кількость (множество) особ, предметів, дїй, властностей і їх порядок. Записують ся чіслом (ціфров) або словом.

Придавникы[едіт.]

Детальніше: Придавникы

Придавникы (тыж адъєктівы, з латиньского nomen adiectivum < adiectum „тото, што лежыть піля“) суть повнозначны змінны части речі, котры передають властности або одношіня назывників. У языках, якы розлишують роды, ся назывникы справила згодують з родом назывника, котрый розвивають.

Приназывникы[едіт.]

Детальніше: Приназывникы

Приназывникы стоять все перед тым меном, з котрым ся вяжуть: выйти з хыжы, пришов міджі людей, дївча із валалу, положыв на стіл, стоїть за стїнов, лежав під орїхом і т. д.

З прикладів видно, же приназывникы придають або доповнюють різнородне значіня непрямых падів (просторове, часове, прічінне, цїлёве, порівнуюче, способове і др.).

Подля свого походжіня ся приназывникы дїлять на неодводжены (прімарны) і одводжены (секундарны). Подля своёй штруктуры ся приназывникы дїлять на просты і зложены.

К неодводженым односиме тоты приназывникы, што суть стародавны і стратили своє споїня із словами свого походжіня, напр.: о, од, без, в, над, до, за, к, ід, з, із, по і ін.

К одводженым односиме приназывникы, што взникли од форм повнозначных слов по стратї свого первістного значіня, напр.: коло, подля, перед і т. д., а тыж такы, што ся ужывають в двоякім значіню, напр.: близко, навколо, спереду, зднука і др.

Приклады вязаня (споёваня) приназывників з непрямыма падами:

  • з ґенітівом: без, близко, до, з (зо), за, коло, од, подля, проти/проти, серед, спід, споза, у, окрем, вздовж, мімо, пля/попля, сперед, простів, із-за і др.;
  • з датівом: к (ку), ід;
  • з акузатівом: за, на, над, міджі, поміджі, по, поза, попід, про, через, в/во, о, під, през, понад, кріз, попід, зміджі, споміджі;
  • з локалом: в, на, о, по, попри, при;
  • з інштрументалом: з, за, із, над, міджі, перед, під/підо, долов/долї, горї.

Приклады языка[едіт.]

Поздравы і вінчованя[едіт.]

Добре рано!

Добрый день!

Добрый вечур!

Добру ніч!

Слава Ісусу Хрісту! (Одповідь: Слава навікы.)

Хрістос раждаєт ся! (Одповідь: Славіте єго!)

Хрістос воскрес! (Одповідь: Воістину воскрес!)

Дай, Боже, щастя! (Одповідь: Дай, Боже, і Вам!)

Вітай! (Одповідь: Дякую!)

Вітайте в нас! (Одповідь: Дякую!/Дякуєме!)

Як ся ма(є)ш? (Одповідь: Дякую, добрї! Дякую, іде то! Дякую, помалы.)

Як ся ма(є)те Вы (вы)? (Одповідь: Дякую/дякуєме, добрї! Дякую/дякуєме, іде то! Дякую/дякуєме, помалы.)

Я ся маю добрї.

Я ся маю плано.

Тїшить ня/нас!

І мене тїшить!

Прошу, подьте дале!

Няй ся любить!

Перебачте!

Досвіданя!

Май ся!

Майте ся добрї!

Збогом!

Агой!

Чау!

Вшытко добре!

Красный день!

Приємный вечур!

Вшытко найлїпше!

Добру забаву!

Щастливу путь!

Щастливо ся вернийте!

Няй вам смакує!

На здравя!

Далше чітаня[едіт.]

  • A new Slavic language is born. The Rusyn literary language in Slovakia. Ed. Paul Robert Magocsi. New York 1996.
  • Magocsi, Paul Robert. Let's speak Rusyn. Бісідуйме по-руськы. Englewood 1976.
  • Aleksandr Dmitrievich Dulichenko. Jugoslavo-Ruthenica. Роботи з рускей филолоґиї. Нови Сад 1995.
  • Taras Kuzio, "The Rusyn question in Ukraine: sorting out fact from fiction", Canadian Review of Studies in Nationalism, XXXII (2005)
  • Elaine Rusinko, "Rusinski/Ruski pisni" selected by Nataliia Dudash; "Muza spid Karpat (Zbornik poezii Rusiniv na Sloven'sku)" assembled by Anna Plishkova. Books review. "The Slavic and East European Journal, Vol. 42, No. 2. (Summer, 1998), pp. 348–350. JSTOR archive
  • Плішкова, Анна [Anna Plishkova] (ed.): Муза спід Карпат (Зборник поезії Русинів на Словеньску). [Muza spid Karpat (Zbornik poezii Rusiniv na Sloven'sku)] Пряшів: Русиньска оброда, 1996. on-line[dead link]
  • Marta Harasowska. "Morphophonemic Variability, Productivity, and Change: The Case of Rusyn", Berlin; New York: Mouton de Gruyter, 1999, ISBN 3-11-015761-6.
    • Book review by Edward J. Vajda, Language, Vol. 76, No. 3. (Sep., 2000), pp. 728–729.
  • I. I. Pop, Paul Robert Magocsi, Encyclopedia of Rusyn History and Culture, University of Toronto Press, 2002, ISBN 0-8020-3566-3.
  • Plišková, Anna: Rusínsky jazyk na Slovensku: náčrt vývoja a súčasné problémy. Prešov: Metodicko-pedagogické centrum, 2007, 116 s. Slovak Rusyn

Екстерны одказы[едіт.]

Референції[едіт.]

  1. Gordon, Raymond G., Jr., ed (2005). "Ethnologue report for language code:rue (Rusyn)". Ethnologue: Languages of the World (15th ed.). Dallas, TX: SIL International. ISBN 978-1-55671-159-6. http://www.ethnologue.com/language/rue. Retrieved 2007-04-27. 
  2. "?". http://portal.statistics.sk/files/tab.11.pdf. Retrieved 2013-06-03. 
  3. "?". http://webrzs.stat.gov.rs/zip/esn31.pdf. [dead link]
  4. "Чисельність осіб окремих етнографічних груп украінського етносу та їх рідна мова: УКРАЇНА". http://2001.ukrcensus.gov.ua/results/nationality_population/nationality_popul2/select_5/?data1=1&box=5.5W&rz=1_1&rz_b=2_1&k_t=00&botton=cens_db. Retrieved 2013-06-03. 
  5. "Republic of Croatia – Central Bureau of Statistics". Crostat. http://www.dzs.hr/default_e.htm. Retrieved 5 September 2010. 
  6. "Home". Central Statistical Office of Poland. http://www.stat.gov.pl/cps/rde/xbcr/gus/PUBL_lu_nps2011_wyniki_nsp2011_22032012.pdf. Retrieved 5 September 2010. 
  7. "1.28 Population by mother tongue, nationality and sex, 1900–2001". Hungarian Central Statistical Office. http://www.nepszamlalas.hu/eng/volumes/18/tables/load1_28.html. Retrieved 5 September 2010. [dead link]
  8. "5. Národnost a Mateřský jazyk". http://www.czso.cz/csu/2005edicniplan.nsf/t/D6002FD8F5/$File/kap_I_05.pdf. Retrieved 5 September 2010. 
  9. The Statue of the Autonomous Province of Vojvodina
  10. "Zákon 204/2011 Z.z". http://www.zbierka.sk/sk/predpisy/204-2011-z-z.p-34161.pdf. Retrieved 2013-06-03. 
  11. Bernard Comrie, "Slavic Languages," International Encyclopedia of Linguistics (1992), Oxford, Vol. 3, pp. 452–456.
    Ethnologue, 16th edition
  12. George Y. Shevelov, "Ukrainian," The Slavonic Languages (1993), Routledge, pp. 947–998.
  13. МАГОЧІЙ, Павло Роберт: Формування національної самосвідомості..., с. 88. Переклад А. П.
  14. Русиньскы лідры підтримовали погляд, же новый штат бы мав быти федератівнов републіков з назвов Чехо-Словако-Русинія (по чеськы: Česko-slovensko-ruská republika). О тім поз. діскузію в Švorc, Peter: Podkarpatskí Rusíni a ich vyrovnanie sa s česko-slovenskou štátnosťou. In Valenta, Jaroslav et al. (ed.): Československo 1918–1938: osudy ve střední Evropě. Praha, 1999, с. 194–200.
  15. Ціт. подля МАҐОЧІЙ, Павел Роберт: Русины на Словенську..., с. 157.
  16. Generální statut pro organisaci a administraci Podkarpatské Rusi č. 26539/19 m. r. быв опублікованый у формі прокламації, т. є. публічного выголошіня під чіслом „прес. 299“. Ціт. подля Зоркій, Николай: Споръ о языкѣ в Подкарпатской Руси и чешская Академія Наукъ./Какъ освѣдомляетъ д-ръ Иванъ Панькевичъ чешскую публику о нашихъ языковыхъ дѣлахъ. Ужгородъ, 1926, с. 11.
  17. Зоркій, Николай: Споръ о языкѣ в Подкарпатской Руси..., с. 13.
  18. MAGOCSI, Paul Robert: Národ znikadiaľ, ilustrovaná história karpatských Rusínov. Prešov, 2007, с. 78.
  19. Ціт. подля ВАНАТ, Іван: Шкільне питання на Пряшівщині під час домюнхенської республіки. In Дукля, XIV, 5, Пряшів, 1966, с. 63. Переклад А. П.
Славяньскы языкы
Западославяньскы языкы:

Чесько-словеньскы: чештіна · словенчіна · кнаанчіна 

Лужіцкосербскы: горнолужіцка сербчіна · долнолужіцка сербчіна

Лехіцкы: польщіна · полабчіна   · поморанчіна · кашубчіна · северна словінчіна 

Южнославяньскы языкы:

Западны: чорногорчіна · хорватчіна · сербчіна · боснячтина · словінчіна

Выходны: македончіна · булгарчіна · старославянчіна 

Выходославяньскы языкы:

білоруштіна · русинчіна · руштіна · українчіна