Старославяньскый язык

Матеріал з Вікіпедії
Перейти до: навіґація, Найти
Зографьскый кодекс

Старославяньскый язык (Словѣ́ньскъ ѩꙁꙑ́къ) — є мертвый южнославяньскый язык; входить в Індоевропску языкову родину, приналежный до Славяньской языковой ґрупы, має властный ISO 639-1, ISO 639-2, ISO 639-3 код.

Найстаршый славяньскый книжьный язык є хоснованый Кірілім и Методіїм у IX віці. Старославяньскый язык вывинул в днешнї булгарьскый, македоньскый и церьковьнославяньскый языкы.

Алфавіт[едіт.]

Первый славяньскый алфавіт є глаголіця, але с X віка хоснується кіріліця.

Екстерны одказы[едіт.]

Славяньскы языкы
Западославяньскы языкы:

Чесько-словеньскы: чештіна · словенчіна · кнаанчіна 

Лужіцкосербскы: горнолужіцка сербчіна · долнолужіцка сербчіна

Лехіцкы: польщіна · полабчіна   · поморанчіна · кашубчіна · северна словінчіна 

Южнославяньскы языкы:

Западны: чорногорчіна · хорватчіна · сербчіна · боснячтина · словінчіна

Выходны: македончіна · булгарчіна · старославянчіна 

Выходославяньскы языкы:

білоруштіна · русинчіна · руштіна · українчіна