Вōвковоï

Вōвковоï
	село України Вōвковоï; Вовкове
	48°31'27"N, 22°28'10"E
Держава	Україна
Регион	Закарпаття
Район	Ужгородський
Община	Середнянська об'єднана територіальна община
Первое упоминание	1314
Высота центра	124 метер
Площадь	0,34 км²
Население	500 человек (2022)
Часова зона	UTC+2
Почтовый индекс	89452

Вōвковоï (укр. Вовкове) — йсе село в Ужгородьскому раёні Закарпатьскӯй областï Украйны.

Полога, географія

Село Вōвковоï є за 20 км. на юго-восток од Ужгорода, за 1,5 км. од автодороги М06 -Е50. Входить у Середнянську селищну громаду (Середнянська ОТГ- об'єднана територіальна громада), до якої щи входять ай села: Андрашовці, Анталовці, Вирхня Солотвина, Гойдош, Дубровка, Ірлява, Кибляри, Лінці, Ляхувці, Пацканьова, Худльово, Бачово (Чабановка), Чертеж и центер громади- селище Середньово (Середнє). Вōвковоï сосѣдувуть із селами Ужгородського раёна: Дубровка, Руські Комаровці, Нижньоє Солотвино ай из селищом Середньово (Середнє).

Імня ай исторія

Теперïшнёй украиньской імня села - Вовкове хоснуєся офицѣально из 1946 року, кади совѣтськими украинськими кодифѣкаторами село боло переименовано и дустало ийсе імня, послі приєднаня (анексиї) Підкарпатської Русі от Ческословенскої республіки до Союза РСР - Украинської РСР.

Історичноє імня села є — Вōвково́ї, котрой містна, корінна чилядь хоснує ай и типирь у наш час у своюй живуй бисіді.

У исторії боли щи ай такі імня села: Valkaja, Walkaya, Veka, Vovkovija,Vovkoviji,Vlkovyje, Wolkowá, Волковоя, Volkoviji, Волковой, Вōвково́ї, Ungordas (мадярськ.: Унгордаш).

У часи XIV-XIХ стороччях село ся назовало: Valkaja, Walkaya (Волкойо). Йсе змадяризованоє імня, што пушло от словянського слова «вовк» (Vъlkъ, Волкъ).

Из Х-го стороччя село, як и ушиткоє Пудкарпаття, боло у власти Мадярського кральовства.

Першоє писаноє споминаня за село боло на зачатку XIV-го стороччя - у 1314 році: "село належало шляхетському роду невідомого походження, який назовався Кішшураньї (Kissurányinak) од свого маєтку в комітаті Берег. Пузніше, як на обмін, пушло у власность Ішпана Шандора Тороняї (Toronyai Sándor ispán), чиї потомки, фамилія Часловці (Császlóciak), володіли ним з тих часу аж до свого вумирання (у 1444 р.).^[1] - Є щи ай письмові споминаня за село, датовані тим же 1314 роком, де писалося про судові тяжби, діла межи дворянами за маєток Valkaja (Volkouya).^[2]
у 1363 році, коли в папірьовому джерелі споминано село (за його челяднику) ^[3]: 1363. június 3. "...Lack fiainak: Miklós és Pál mestereknek, ungmegyei ispánoknak alispánja: nagymihályi [de Nogmichal] Lőrinc fia: György mester és a négy szolgabíró bizonyítják, hogy császlóci [de Chaslouch] László fia: János mester officialisa: Tamás ura nevében tiltakozott az ellen, hogy gerényi [de Keren] Drugeth Miklós fia: János mester fogságba vetette urának három valkajai [de Valchoya] jobbágyát: Kozmát, Pált és Jákót [Jacou], akik közül Kozmát lefejeztette, a másik kettőt pedig fogva tartja". ...(Papíron, öt zárópecsét darabjaival.) - (("Сини Лака: Міклош і Пал пудмайстри, ішпани з Унг-медьє (округу Унг): син Льоурінца з nagymihályi [de Nogmichal]: майстер György та чотири кріпаки доводять, же син Ласла із Császlóc [de Chaslouch]: János майстер officialisa: од імені свого пана Тамаша протестовав проти того, же син Міклоша Другета із Ґереньї [де Керен]: майстер Янош їмив ай запер трьох кріпаку із Valkaja (valkajai [de Valchoya]): Козьму, Пала та Якоба [Якоув], з яких обезголовив Козьму, а двох других їмив и тримав. ..." (На папірі, из фалатками п'яти печаток")).

Ай у 1381 році за село Valkaja споминано у письмовуй грамоті- повідомленньови королю Лайошу І (I. Lajos király) про вуконання його наказу про установлення межі на дворянських зимлях (маєтках) - межи селами Helmec (Хомці) і Valkája (Волкойо), межи якими встановлювалася межа (готар, кордон) по Szlatina patak (Слатіна поток, теперішня назва-ріка Солотвинка). Ай и у туй письмовій грамоті споминаться ріка Веля (Vylie patak, поток), ай село Дубровка (Dobróka(?) [Dobraua]).^[4] 1381. január 25. "...hogy Helmec és Valkája között a Szlatina patak a határ, és Valkája birtok harmada is a helmeci nemesek tulajdona"... ... "...між Хелмеком і Валкая кордоном є потік Слатина, а третина маєтку Валкая належить дворянам з Хелмец..."

Близь у села бола виниця у маєтку Мігаля Часловці недалеко от урочища "Гурка", справа од ріки Виля (В'єла) - первоє писаноє споминаня за тоту виницю боло у 1421 році).^[5] 1421. Máj. 25. (лат.) "...pluribus metis cursualibus erectis veniret ad finem cuiusdam vinee prefati Michaelis de Chazloch in territorio pretacte possessionis Valkaya existentis "... ..."після того, як поставив кілька цілей, він дійшов до кінця виноградника вищезгаданого Міхаеля де Часлоуц, на території, яка раніше належала Валкая" ...

У XV стороччі селом управляли панські фамилії дворян Часловці (Császlóci) ай Каллаї (Kállai, Kállay).

У 1427 році панська фамилія Часловці мала ай хосновала там 19 фалату земли, на якуй робила чилядь. Ай мали там тагди хижу шолтейса. (Шолтейси— йсе боли люди, котрі у давньому часі занималися заселенням чиляді по селах).

Май пузніше, у XVI стороччі, село боло у власти известної фамилиї Іштвана Добо, котрѣ мали ай Середнянський замок, ай тоже и вшитку Середнянську домінію (типирішні села в Ужгородському раёні: Руські Комаровці, Ляхувці, Худльово, Дубровка, Бачава, Ірлява, Кібляри, Лінці ай Андрашовці). У XVII стороччі - у часі кади фивниками Пудкарпаття бола фамилія Другети (и ихнї потомки) - се боли тяжкі часи и для краю, и для села.

Май тяжжі часи прийшли тагди, кади зачалася Націонално-освободительна война народу Мадярщини против австрійської монархії (1703—1711 року) пуд руководством князя Ференца ІІ Раковці. У повстанському войську ай лейб-гвардії князя Ференца ІІ Раковція активно войововали, помогали му ай містна чилядь-русини. У своїх книгах-мемуарах «Записки про войну в Мадярщині из 1703 року до її кунця» князь Ференц II Раковці из великов теплотов и благодарностію споминав за русину-куруцу, як за «найвірніший народ» (лат.:"Gens fidelissima"), котрі, «тисячами вступали у його войсько, ай же и «за руським обичаєм вни ся хрестили». Князь Ференц ІІ Раковці писав: «За пару дну гу мні прийшли три тисячі русину. Они боли и без читавого оружія, ай майже и напув голі боли, но айбо лишили свої хижі и фамилії, сімні ай діти. Вни боли такі бідні, же хибай мали лем свою душу собі у власності. Преданость русину бола велика, вни вливалися у моє войсько і булше не одставали од мене. Кіть не мали пушок, то брали и мечі, ці ай вили и казали же хочуть жити ці и умерти зо мнов». Близь коло села найшли гроші (монети) 1705 року, што хосновалися за часу Націонално-освободительної войни, повстання народа Мадярщини против австрійської монархії (1703—1711 р.р) - (ту є на фото).

Послі тої войни, подавленя повстання куруцу австрійськоє імператорськоє войсько фурт робило жестокий карательний терор против учаснику сього постання – ай і тих русину-куруцу жительох Ужанщини, котрі помагали князьови Ференцови ІІ Раковційови. Послі того терора дакотрі села там на Ужанщині ставали майжек ги безлюдні, ці вунищені, а дагде чилядь поутікала. Так боло бізувно и із селом Valkaja (Волкойо). У 1715 році там боло лем 8 (вусям) селянських двору, котрі платили у казну. А 1717 року-не боло ани єдного.

По тих, таких дост трагічних рокув, заселення села ишло помалу. Щи у 1751 році там жило лем 4 (чотири) фамилії, котрі боли вуходцями из села Туриця, што на Перечинщині. У тоті часи малочиселна сільська чилядь ходила ся молити на Службу Божу до церкви у сусідньоє село Ляхувці.

У кунци XVII стороччя - началі XVIII-го стороччя - иппен дись у тоті смутні ай тяжкі часи повстання, войни ай терора австрійських вояку и вунищовання русинської чиляді-куруцу, священником у селі у церкви (од 1690 року- по ???? рук) бов о.Іштван Кріспаї. Так, же у тот час, село мало и свого священника, ай и свою церьков (деревляну). Пак потом и довго у тот смутний час священника не боло, аж до 1753 року. Лем у другуй половіні 18-го стороччя ( послі 1750-их рокув), за часу австрійської імператриці Марії Теризії, зачалося май активноє заселення села. Ай из помуччю нових шолтейсу дворянської фамилії Гіланьі (Ghillа́ny). Тагди фурт ишла гу горі и кулькость чиляді у селі, но ай так - и вірнику, котрі ходили до церкви. У тот час, кади стало булше чиляді у селі - то видав и зачала ся иззясь, наново правити ай Служба Божа у своюй (може у новуй, ці обновленуй) деревлянуй церкви. Ай и бов уже и священник - ож из 1753 року бов - о.Константин Тезаровскі, котрий правив священником у селі в роках: 1753-1760.

На австрійськуй топографічнуй мапі, складенуй у 1782-1785 роках^[6], иппен там де є типирішньоє село - мож увідіти написаноє тагди його імня – «Veka», што возможно же є даяким ці куртшим ці зміненим його імням–Valkaja. И якоє -Veka, возможно, же использовав у тот час на мапі австрійський картограф. На мапі видко ай імня ріки -«Vela» (ріка Веля, В'єла), што є на мапы із правого боку од села Veka). З правого боку на атуй мапі видко ушиткий список сіл, што суть на нюй позначені, ай и село з имням-"Veka". Добрі видко на туй мапі и позначення хиж сільської чиляді (16 шт. позначки-коцки), ай видко и позначіня, ож же де бола тагди сільська церьков (є то позначеной ги хрестиком).

На єднуй із топографічних карт за часу Імперії Ґабсбургу (за XIX стороччя) імня села позначеноє як Wolkowá (Волкова)^[7].

У XIX стороччі хосновалося імня — Valkaja (Волкойо). Йсе імня боло позначеноє на австро-мадярськуй топографічнуй мапі Ужгородського повіту (округа) (мадярськ.: Ung Vármegye).^[8]

Імня села - Valkaja (Волкойо) мож увідіти у книжки мадярського вученого Елека Фийнеша «Географічний словник Мадярщини», 1851 рук вудання. (Fényes Elek, Magyarorság Geographiai Szótára, Pesten 1851).^[9] У переводі ай упорядкуванні тої книжки вученим-дослідником крайової історії Закарпаття Йосипом Кобальом про село є така информація:

"Волкойо (Valkaja), руське село у комітаті Унг за чверть милі на захід від Середнього; жителі: 2 римо-католики,400 греко-католиків,і 7 євреїв. Землевласників декілька. Найближча пошта: Середнє."

На кадастральнуй (земельнуй) мапі Австро-Маядярщини за 1863 рук імня села написаноє - Волковоя. А имня ріки - В'єла (Веля), котра протікала коло села, написана як - "Завада поток", а май ниже написано - "Вела-поток". На сюй мапі мож увідіти розділення зимлі по кадастровим числам, імня земельних урочищ ай межі земельних наділу, сіл, позначення хиж ай тимітьову (цвинтарю).^[10]

У 1898 році у Мадярщині приняли закон, за яким ушиткі не мадярські імня варошу ай сіл у Мадярському королювстві мусай боло змадяризовати. Кіть мож боло легко імня перевести на мадярський язик, то комісія вто робила. А там де боло вто тяжко перевести на мадярський язик - то імня міняли. Так из 1904 року імня села Valkaja (Волкойо) поміняли на новоє - мадярськоє имня — Ungordas (Унгордаш), де префікс "Ung" - значив же село є в округови Унг.^[11]

Уже у 1910, 1915 році на топографічних мапах імня села писали- Ungordas (Унгордаш). Щи на атуй мапі 1910 року видко русло ріки В'єла (Веля), яка за Середньовом (селище Середнє) завертала у бук (направо) - и проходила близь села - Ungordas (Унгордаш). Ай на туй мапі видко и позначіня высоти май булшого берега, котрий є близь коло села - высота його 192 метри н.р.м

У книжці «Статьи по славяноведению» (Санкт-Петербург, 1910) у списку населених пункту вказаноє імня села - Волкова, Волковії (Ungordas).^[12]

Тото зміненоє імня села-Ungordas (Унгордаш) хосновалося до часу коли Подкарпатська Русь (нишньоє Закарпаття) стало до Чеськословенскої республіки (1919 р.)-кади село иззясь ся назовало так ги сперед тим-Вōвковоï.

За часи Ческословенскої республики (1919-1939) село мало імня «Vlkovyje», «ВовковѣІ» (Влковіє, Вōвковоï). Што пудтверждаєс и тим же тото імня боло написаноє ай на знакови на штаціоні-місто де близь села ставав малий (вузькоколійний) поїзд "Ужгород-Анталовці". (ту ай на фото).

У книжці «Подкарпатська Русь»(1936 р.), автор чиський вучений, краєзнавець п. Ярослав Достал (Dostál Jaroslav, 1936. Podkarpatská Rus. Knižnice Klubu československých turistu, Praha, 1936)^[13] (Наново ся книжка бола переведена, упорядкована ай доповнена закарпатським хірургом ай краєзнавцьом п. Юрійом Михайловичом Фатула и вудана пуд назвов "Путівник-довідник «Європейське коріння", Ужгород, 2016 р.)^[14]. Там є така информація про село Vlkovyje (Ungordas), (Вовкове́, Ужгородського району), -на стор. 291:

Населення: 600 жителів
Національний склад: русинів — 570, євреїв — 18, угорців — 6, іноземців — 6.
Релігійні громади: 562 греко-католики.
Навчальні заклади: філіал русинської школи (3 класи) з с.Середнє.
Церковні установи: греко-католицька кам'яна церква Різдва Пр. Богородиці, 1847 р.
Промислові і господарські об'єкти: винокурний завод.
Транспортні об'єкти: залізнична станція.

На дзвонови у сільськуй церкви, де написано же вун одлитий у 1924 році в памнять про Першу Світову войну, можеме увідіти ай імня села - Волковой.

На німицькуй воєннуй мапі часу Другої світової войни (на фото) мож увідіти імня села - Volkoviji. Добрі мож відіти ай русло ріки В'єла (Веля, Виля), яка у тоті часи щи протікала близь коло села. За Сердиньовом ріка В'єла (Веля) убертала вправо і текла близь коло села Вōвковоï,и пак аж до ліса Шлоуг и дале - аж до ріки Стара, у яку упадала. У 60-70-их роках ХХ ст., за совітських часу при СРСР-УРСР зробили там меліорацію - осушили болотисті поля там, де текла ріка, а її русло поміняли - убернули го вліво у бук села Дубровка (пуд Дубрувський берег), як тече ріка ай и типирь у наш час. Щи на туй мапі добрі видко вузькоколійну желізнодорожну штреку "Ужгород - Анталовці", яка проходила близь од села.

Украинський вучений, доктор філологічних наук, професор УжНУ Чучка Павло Павлович у своюй книжці «Прізвища закарпатських українців. Історико-етимологічний словник» споминатьт ай хоснує історичноє імня села - тото імня, якоє хоснує ай и типирь корінна, містна чилядь — імня "Вōвковоï". Професор Павло Чучка писав: "завдяки радянським кодифікаторам у 1946 році Вовковыї було перейменовано та отримало нову назву-«Вовкове́». Ці змінені назви— є штучними прикметниковими утвореннями, були рекомендовані як офіційні з 1946 року та населення їх не вживає".^[15]

Вучені-філологи УжНУ В. Добош, Г. Воронич одзначали, же в часи по приєднанні складової частини Чехословацької республіки-Підкарпатської Русі до Союзу РСР—та утворення у 1946 році Закарпатської області у складі Української Радянської Соціалістичної республіки (УРСР): "характерним було примусове перейменування населених пунктів краю та утворення (зміни) їх назв із закінченням на «е», що не є типовим для багатьох закарпатських топонімів". Ай то є бізувно же и для імня села-"Вовково́ї"— якой поміняли на - «Вовкове́».^[16]

Имня села- Вōвковоï- споминаєся ай у книжці "Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпатської області УРСР" (на стор.11) украинського вученого-мовознавця, доктора філологічних наук, професора УжНУ Дзендзелівського Йосипа Олексійовича. ^[17]

Імня села "Вовкове" и у незалежнуй Украині (із 1991 року)- є офіційним (нормативним). Майперше ийсе імня боло опубликованой у изданії "Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ: на 1 вересня 1946 року". (стор. 691). За даними атої книжки у повоєнні роки (на 1 сектембра 1946 р.) село мало свою сільську раду.^[18].

З 2004 року по 2014 рук село мало свуй орган самоврядування (сапосправованя) - "сільський комітет" Середнянської селищної ради, котрий бов зліквідований по постанові Закарпатського Окружного Адміністративного Суду.^[19]

Близь коло села проходила вузькоколійна штрека "Ужгороді-Анталовці", построєна у 1916 р. при Австро-Мадярщині. Ходив невеликий поїзд, што перевозив пасажиру ай и даякі грузи. У селови бов ай "штаціон"-то місто, де поїзд ставав сільскуй чиляді. Ай бов там и станцийний знак из імням села. У тоті часи многа чилядь хосновала сись поїзд: жеби пуйти ці у варош, ці на роботу, ці дагде по сусідських селах - многим спомогав тот поїзд добиратися, хоть ішов вун фурт помалі ай доста довго. Поїзд ай ушитку штреку хосновали щи и за совітські часи при Союзі РСР - то аж до рокув 1975-1976, кади поїзд тот одмінили, а штреку розобрали за рук-два, ги не рентабельну ай устарілу. У тот час уже автобусами (на бензінови) боло май туньо возити чилядь (пасажиру), ай грузовиками и даякі грузи.

Поселення Kis-Uj-Szállás (Кіш-Уй-Саллаш)

Недалеко од села, дись до 1 км., з правого боку по путьови до села Дубровка у 19 стороччі боло невеликой, окремой поселення (ці присілок??, по-мадярські: "telep" (колонія), ("puszta"), tanya (тайня, ферма)— котрой мало мадярськой імня — Kis-Uj-Szállás^[20] (Кіш-Уй-Саллаш)^[21]. Адміністративно тото поселеня удносилося до села Valkaja (Вōвковоï)^[22], но позначалося на мапах окремо, ай мало и свуй окремий тимітьов (цвинтар)^[23]. Поселення (ці присілок ??) мало близько даз 10 ці до 16 хиж (видко то на мапі). Населеня боло там невеликоє - дись до сто люди, котрі в булшинстві, за даними тогочасних церкувних перепису боли: римо-католиками-прихожанами Середнянського римо-католицького храму Св. Луки євангеліста, но ай боли там щи и греко-католики ай юдеї (жиди)^[24]. Многі из тих чиляднику трудилися на винокурному заводі, водяному млині, ай на сільськогосподарських плантаціях, котрі мали там пани-землеволоділці тих часу. Од поселення Кіш-Уйсаллаш бола ай путь до села Руські Комаровці (не тота што є типирь!). Десь приблизно на зачатку XX стороччя тото поселення Kis-Uj-Szállás (Кіш-Уй-Саллаш) уже не боло го, про што пудтверждаєся на мапах тих часу. Но щи ай у 70-80-ті роки XX стороччя там ся лишалися сліди його тимітьова (цвинтаря), ай в т.ч. ай жидувського тимітьова (поховань жиду). І тото місто пак зрувняли из земльов (зорали вшотко тракторами). Ай бола там на тому місті довго и доста велика студня (ці керниця), яка пропала из часом. Ай щи до нишніх часу люди у селі тото місто недалеко од села назовавуть— «Кішсалаш» ці "Кісалаш". Близь поселення Kis-Uj-Szállás (Кіш-Уй-Саллаш), на ріці Виля, у тоті часи бов водяний млин, який хосновали майже и до 50 рокув XX ст., до часу електрифікації.

Історія церкви Рӯздва Пр. Богородиці (1847)

Стара деревляна церков за переказами находилася колись май ниже тепирішньої мурованої, камяної церкви. Там, де бізувно колись стояла тота стара деревляна церква, пуд час установлення електричного трансформатора у 1960-их рокох техніков боли вукопані останки людий (кустя, черепи и т.п.), што пудтверджує то, же дись там, бізувно же близь коло тої старої деревляної церкви, боло ай поховання чиляді-сільський тимітьов (цвинтар).

Строити теперішню камяну муровану церкви зачали у 1812 році, кади бов освячений її камінь.

Церкувником Годинком у старому церковному Євангелії записано же церква бола построєна у 1847 році, ай тагди боло освячений и сам храм — у великоє сято-Руздва Пресвятої Богородиці. У народі так и кажуть: ож "на Сяту Марю", ці ож сято - "Друга" "сята Маря". Вто сято із тих часу - є великим, храмовим сятом у селови.

Церкву боло «оправлено» у 1876 році (што пудтверджає написаноє на стіні, у комнаті церкувного куратора). (є на фото)

Щи церкву боло обновлено у 1912 році за священника Лисишина Георгія.

А у 1936 році за священика Рудольфа Кабація вудатки на обновленя, ремонт церкви боли 20 тисяч корун, што у тоті часи боли доста велікі гроші.

Майперше церква була вкрита шинглами, пак етернітом, пак и бляхов. У 2010 році боло замінено стріху на церкви на нову— из май квалітного метала-бляхи. Ай купол дзвонарні тагди бов зроблений из позолоченого метала ай пофарблено и хрест на церкви шпеціалнов фарбов.

У 1958 році до церкви провели електрику.

У 1978 році за священика о. Василя Терпая, куратору Івана Бакасі та Івана Вербича художник Ф. Решетарь из сином обновили інтер'єр церкви. (на фото)

Іконостас бов очищений, обновлений, но не перемальований художниками Олегом Горальом та золотарями Васильом Гладуном та Ігорьом Мозельом.

Недалеко церкви у ярку, у корчах, имовірно же то дись там близь того міста де бола давно тота стара деревляна церква, найшли доста добрі сохранений, ай великий (из желіза, кований метала) ключ (ту є ай на фото), який своїми розміром напоминать ключ од даякого великого замка, од великих двирь (имовірно ?? могло боти, же то ключ од замка дверей тої старої деревляної церкви).

На єдному из церкувних дзвону, який бов одлитий у 1924 році написали - "В память про Всемірну войну 1914-1918. Волковой. 1924." То за Першу світову війну (1914—1918 р.р.), у якуй войовали ай многі челядники из села ВовковоЇ, дакотрі из яких погибли ці пропали без вісти на полях її битв.

Щи на єдному дзвоні є написано, же вун був одлитий за гроші зобрані вуходцями из села— трудовими емігрантами у Амиріку. (Чилядь тагди многа ходили на зароботки у Злучені Штати Сіверної Амеріки (США), ай зуставалися там и жити, ай и у Белгію, ці Канаду. У 2018 році стараннями церкувної громади села ай священника о.Михаила Подгорського при вході до церкви збоку на стіні поклали мармурову табличку із вубитим списком - хронологійов греко-католицьких священнику, котрі служили у церкви из часу кади її построїли - и до типирішнїх часу. Бов зроблений тротуар, вумощений тротуарнов плитков од капури из улиці до входа до церкви.

У 2018 році бов оновлений ай освячений хрест на сільському тимітьові близь церкви, пуд час Богослужіння у чисть Дня памняті померших.

Церква ай греко-католицька релігійна громада села односяться до Мукачівської греко-католицької єпархії

Греко-католицьков релігійнов громадов села у чисть одзначіння Хресної Дороги Ісуса Спасителя установлений 13-ти мийтровий високий желізний Хрест из Розпяттям ^[25], на май вусокому місті близь села-на березі, котрий назовавуть-"Вовковойський берег" (высота є -192 метра н.р.м.)

Населення

За муніципалним переписом у 1787 році (за часу австрійського імператора Йосипа ІІ) у селови жило 120 люди, боли 21 сім'ї, котрі прожовали у 20-ти хижах. Ушоткі чилядники (21 сім'я) боли християнського віросповідання (греко-католики). Боли 24 женаті ай 40 неженатих хлопу (чоловіку).^[26]
За церкувним переписом 1814 року у селі боло 272 греко-католики, а приход бов на тот час філіалом парохії сусідського села Руські Комаровці ^[27].
За церкувним переписом 1821 року у селі боли 346 греко-католику, а приход бов філіалом парохії села Руські Комаровці ^[28].
За церковним переписом 1825 року в селі боли 364 греко-католику, а приход уже став філіалом парохії Середнього, яким и бов пак и надале. ^[29].

За даними церкувного перепису 1829 року селі жило 393 чиляднику, из яких 367 боли греко-католики, 5 римо-католики, 21 юдеї (жиди) ^[30].

За церковним переписом 1835 року в селі боло 399 чиляднику, из яких 371 греко-католики, 2 римо-католики та 26 юдеїв (жиди) ^[31].

За даними церкувного перепису 1858 року в селі жило 473 чиляднику, из яких 460 греко-католиків, 1 римо-католик, 12 юдеї (жиди) ^[32].

За церковним переписом 1864 року в селі жило 514 чиляднику, з яких 460 греко-католиків, 42 римо-католики, 12 юдеї ^[33].

За переписом 1880 року, який бов у Австромадярщині, у селі жило 614 чиляднику, из яких: 540 греко-католики; 35- римо-католики; 39— юдеї (жиди).

За австро-мадярським переписом 1910 року у селі боло: 606 чиляднику. Из яких: 543 греко-католики; 25- римо-католики; 29— юдеї (жиди); 9— реформати.

За даними перепису населення 1921 року ^[34] у Чеськословенськуй республіці тагди у селі боло 60 люди, из яких: 565 греко-католику; 11-римо-католики; 25-юдеї (жиди), та 2 - инші. За національностю ай материнсьим язиком (Národnost, mateřský jazyk) булшинство чиляді села, у тому переписови 1921 року, боли записані - русинами (rusin).
За переписом 1930 року у селі боло 600 чиляді, из з яких боло: 562 греко-католики; 18- римо-католики; 18-юдеї; та 2 східного грецького обряду (православні).
За мадярським переписом 1941 року у селі боло 653 чиляді, из яких: 607 греко-католики; 18-римо-католики; 16-юдеї; 12-реформати ^[35].

(P.S.: Греко-католицької віри у церкувних переписах у Підкарпатській Русі у бульшості -то боли— русини. Римо-католики та реформати були, як правило, мадяри ці словаки. Юдейської віри боли— жиди).

За даними перепису, який проведено у 1989 році у СРСР - у селі тагди боло 558 люди, из яких: 258-то боли чоловіки, а 300- боли жони. ^[36]

За даними перепису, який провели в Україні у 2001 році — у селі жило 509 чиляднику. ^[37]

За даними Державного реєстру виборців України- на децембер 2021р. у селі боло 380 виборцю.^[38]

Галерея

Виниця у совхозі (1950-1960 ті роки)
Вовкової, весна 2021 рук
Близь села Вōвково́ї, 2021 рук.
Путь из села на трасу М60-Е50 (в селі кажуть же то - путь на "Орсаг").
Капличка Св. Марії на розпутті в центрі села, 2021 рук
Капличка Св. Марії на розпутті в центрі села, 2006 рук
Щи єдна капличка Св. Марії - (як іти "у ниву", у бук с. Дубровка, фото 2021рук)
Хрест при вїзді у село з боку Серидньова, траси
Хрест на тимитьові оновлений у 2018 році
Хрест на розпутті з вул. Тайня.
Іконостас церкви , 2017 рук
Служба в церкви, 2017 рук.
Церква (2017 рук)
У церкив одну. (2017 рук)
Церква (задній вид), 2017 рук
Лебіді на озерці близь села, 2015 рук
Поля близь села де колись протікалі ріка Веля
Лебіді на озерці близь села, 2015 рук
Осінь, (2015 рук)
Весна, (2016 рук)
Cвященник о. М. Подгорський сятить паски у 2020 році, в часі карантина Covid
Посячіння пасок у 2021 році коло церкви. (апріль 2021 рук)
На фото: Розвалини сільського клуба, 2021 рук.
Панорама коло села. (2017 р)
13-ти мейтровий високий желізний Хрест из Розпяттям , на май вусокому місті близь села- на березі, котрий назовавуть -"Вовковойський берег" (высота його є-192 метра н.р.м.)