Перейти до вмісту

Гута (Ужгородьскый район)

Матеріал з Вікіпедія
Сімбол чеперушкы

Гу́та авадь Ґу́та (мад. Unghuta) (укр. Гута) — село у Ужгородьскӯм районови, Закарпатьской области, Украйины.

село України
Гута
Ерб
Ерб
48°42'17"N, 22°22'4"E
ДержаваФайл:Flag of Ukraine.svg, Flag of Ukraine (1991–1992).svg Україна
Админединка Ужгородьскый район, Ужгородьскый район, Оноківська сільська громада
• Закарпатьска область
Высота центра 318 метер
Население282 (2001)[1]
Часова зонаUTC+2:00, UTC+3
Почтовый индекс 89411

Село не споминать ся у урбаріалному описі уд 1631 року. Гута, очевидно, взникла близко середины XVII стороча. Основателёма села были переселенці, майстры из уготовленя скла, якых у тот час называли гутниками.

За урбаріалным описом 1691 року у Гуті обраховато 7 опшарь склоробӯв, які зараховано до желярьскых. У 17151720 роках село изпустіло.

У другӯв половині XVIII стороча село было заселено новыми русиньскыми переселенцями.

Колись же село было центром уробництва скла, дрывляного угле, заготовлі хащі, а потӯм — постачалником овоцины ци не на вись Советьскый Союз. За урбаріалным описом 1691 року у Гуті обраховано 7 опшарь склоробӯв. Скло уплавляли из піску, котрый добывали туй же. Иппен технолоґія уробництва умагала мати поташ, якый робили из деревной золы. Того рубку хащі и чиненя дрывляного угле иппен довгый час были супутньыми, а потӯм и самостойными промыслами у сю̄в містности.

Ныні за «склянчаноє» прошлоє села свідчить лише назва. До речі, не одна. Поселення, яке сьогодні є цілісною адміністративною одиницею, історично складалося з трьох географічних хуторів-осередків: Середньої Гути, Сухої Гути та… Скляної Гути. Ці назви місцеві мешканці використовують й сьогодні. Щоправда, Скляна Гута — найдавніша частина поселення — вже не існує. Там, де вона розташовувалася, зараз стоїть прикордонна застава. Від центральної вулиці до неї — близько кілометра. через Суху Гуту была проложена узкоколійка, нею ліс доправляли до Ужгорода, а потім і далі — за гатар. Паровоз, якый возив деревину, місцеві мешканці называли ласкаво — Пітіко.

Село славилося черишнями. «Злата Гута» — так колись называли населеный пункт за превелику урожайнӯсть и за то, што туй вшытко росло, усё принималося. у селі є два храмы — старый римо-католицькый и новый православный. Нову цирьков пару рокӯв типирь учинили на місті бывшой советьской… бані. Ищи єдна интересна сакрална памнятка є на Сухӯв Гуті — там сохранилася давня дзвӯнниця из угравірованыв датов — 1807 рӯк.

У селі на 2001 рӯк живе 282 людий, из них:

Украйинці — 92,63%

Словены — 3,86%

Русы — 3,51%

Туристичны міста

[едітовати | едітовати жрідло]

• центр уробництва скла.

• через Суху Гуту была проложена узкоколійка, нив дрыва доправляли до Ужгорода, а потӯм и дале — за гатар. Паровоз, якый возыв дрыва, містні люди называли ласкаво — Пітіко.

• старый римо-католицькый храм.

• давня дзвӯнниця из угравірованыв датов — 1807 рӯк.

Тоты даны суть часточно або цалком основаны на перекладі статі Гута (Ужгородський район) на Украйиньскӯв Вікіпедії (чісло ревізії не было становлене).

  1. Списаня жительства Украйины (2001), Wikidata Q1976830, http://2001.ukrcensus.gov.ua/