Юрий Бача

Матеріал з Вікіпедія
Юрий Бача
словац. Juraj Bača

фото
Чинность педагог, литературознатель, сполоченскый активиста
Сфера филология, литературознаня, літературна критика, українська література, українознавство, проза, поезія
Горожанство Чеськословеньско
Уроджѣня мая 13, 1932(1932-05-13)
Кечковцѣ, Чехословакия
Упокоеня януара 25, 2021 (88 р.)
Пряшово, Словакия
VIAF:79385307; GND:116022256; LCCN:nr91039443; FAST:294703; NLKR/NLC:mzk2003188131; GKG:/g/120mytn7; ЕСУ:41333;

Юрий Бача, словац. Juraj Bača, *13. май 1932, Кечковцѣ, Чехословакия – †25. януар 2021, Пряшово, Словакия — познатый в украинском свѣтѣ педагог, публициста, писатель, литературознатель, сполоченско-културный дѣятель, еден зоз найактивнѣйшых меджи украинской ориентации обывательох Чехословакии по року 1945.[1][2][3]

Биография[едітовати | едітовати жрідло]

Походжѣня и штудии
Походив з селянской родины яко третий дѣтвак меджи десятьома.[4][3] По зачаточной школѣ в родиску (1937–1943), горожанской школѣ в Свиднику (1943–1947) закончив з одзнаков Торговелну академию в Пряшовѣ (1947–1951). Од 1. септембра 1951 до конця августа 1952 преподавав на русской гимназии Геройох Дуклѣ во Свиднику, быв секретарь окружного комитета учительского профсоюза, а ку тому учив ся екстерно и закончив первый курз педагогичной факулты Словацкой универзиты в Пряшовѣ (1951–1952), третий семестер — в Братиславѣ, од 4-го по 6-й в Пряшовѣ, де в року 1954 дипломовав з одзнаков.[4][3]
Социална активность
При тому од року 1945 быв активистом молодежных комунистичных организаций и акций, в року 1951 став ся первым редактором крайовой компартийной новинкы Нове життя, а од року 1953 — членом комитета партии на педагогичной факултѣ. Хоть его фахова шпециализация ограничовала ся литературнов творчостьов и литературознательством, Ю. Бача и дале аж до конця живота зоставать социално активным, переважно в украинскых народностных организациях, а себе самого означать передо вшиткым як публицисту и новинаря.[5]
Од русисты до украинисты
В роках 1954–1956 — асистент катедры русского языка педагогичной факулты в Пряшовѣ.[1][6] До року 1952 Ю. Бача писав лем по русскы,[3] аж и написав свой первый роман Шаг за шагом тыж по русскы.[4] Але в далшых рокох генералнов линиов партии ся ставать украинизация. В року 1956 закончуе екстерны штудии на филозофичной факултѣ Универзиты Коменского в Братиславѣ и одходить до Киева до аспирантуры на катедрѣ украинской литературы Киевской универзиты (1956–1960), де 13. мая 1960 (в день свого 28-роча) обгаив кандидатску дизертацию зоз темов “Літературний рух на Закарпатті середини ХІХ століття”. Ю. Бача вертать ся до Словакии уже яко кандидат наук и преподавать украинскый язык и литературу на универзитѣ Павла Йозефа Шафарика в Пряшовѣ (1960–1971), габилитованый на доцента (1963) и професора (2000).[1][6][2]
Дисидентство и репресии
Публицистика, але и литературна творба Ю. Бачѣ, котрый мав смѣлость формуловати непопуларны погляды, часто доставала типично дисидентскый характер, была непрестанно критикована партийныма органами. В 1960-х став ся едным з найактивнѣйшых украинскых публицистох Словакии, доставав позваня на заграничны навщѣвы од украинской диаспоры. В року 1966 передав за границю рукопис роботы украинского дисидента Ивана Дзюбы Інтернаціоналізм ци русифікація?, котрый по пару роках быв там опубликованый в даколькых перекладах. За тото вшитко Ю. Бача од року 1971 быв выказаный з партии и з роботы на универзитѣ. Наступны 20 рокы были му заказаны всякы публикации, а мусѣв ся живити розличныма, переважно мануалныма роботами. В року 1974 засудженый на 4 рокы (по едном року амнестованый).[1][6]
Посткомунистична доба
По падѣ комунистичной влады в року 1989 вернув ся до академичного и публичного живота, в року 1990 обновленый на педагогичной роботѣ в Пряшовѣ.[1][6][2] В той добѣ але в украинском животѣ Пряшовского края доминують новы люде, о роботѣ котрых Ю. Бача барз критично пише во своих публикациях (З історії української літератури Закарпаття та Чехословакії (1998) тай инш.) Свои публикации мусить выдавати переважно на властны грошѣ.[4] Не барз вѣтаный ани на универзитѣ, як сам пише во своей автобиографичной хронологии,[7] жебы достав званя професора, мусѣв два раз перейти процедуров инавгурации (1995, 2000), а по року професорства уж быв пензионованый. З остров критиков выступать против Русинох и их усилованя вывинути властный язык, литературу и школство, понеже их поважуе за Украинцьох.[1] Найвеце вѣтаный и активный в меджинародных украинскых организациях и акциях.[4]

Творба[едітовати | едітовати жрідло]

Повнѣйшу библиографию подав И. Хланта (доступна online).[3]

  • З истории литературы:
    • Літературний рух на Закарпатті середини 19 ст. (Пряшів, 1961)укр.
    • З історії української літератури Закарпаття та Чехословаччини (Пряшів, 1998)укр.
  • Юрий Бача в библиотецѣ Чтиво

Интересны факты[едітовати | едітовати жрідло]

В року 1961 Юрий Бача опубликовав есей Притча про гілку, де Русины алегорично были представлены як голуза украинской липы, што по одломлѣню «впала і зовсім замовкла», а тота притча была остро скритикована крайкомом партии, котрый зажадав покарати молодого автора; на то Бача здурив своих критикох, же журнал забыв написати о далшом продовжѣню есея, а такой нараз написав го за едну ночь, а там додав, подля соцреалистичного канона приход вояка-выслободителя, якый одломленой голузѣ помог прирости и «зацвісти небувалим розкішним цвітом».[4]

Жерела и одказы[едітовати | едітовати жрідло]

  • Paul Robert Magocsi. Bacha, Iurii / Bača, Juraj. in Paul Robert Magocsi, Ivan Pop. //Encyclopedia of Rusyn History and Culture (Revised and expanded ed.). Toronto Buffalo London: University of Toronto Press, 2005. p. 24. doi:10.3138/9781442674431. ISBN 0-8020-3566-3. англ.
  • Юрій Бача. Юрій Бача — коли, й де був, і що там робив. // Юрій Бача: Вибрані твори. Ужгород: Мистецька Лінія, 2010. Cc. 496–502. ISBN 978-966-8764-86-5. укр.
  • Петро Іванишин. Творчій неспокій Юрія Бачі: у пастках і на межі. // Юрій Бача: Вибрані твори. Ужгород: Мистецька Лінія, 2010. Cc. 504–525. ISBN 978-966-8764-86-5. укр.
  • Федір Ковач: Бача Юрій //Краєзнавчий словник русинів-українців. Пряшівщина. Упорядник Федір Ковач. — Пряшів: СРУСР, 1999. ISBN 80-85137-15-1 укр. С. 38
  • Мишанич О. В.. Бача Юрій. //Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [онлайн] / гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін. НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2003. https://esu.com.ua/search_articles.php?id=41333. [перевірено 14.05.2022]. укр.
  • Іван Хланта. Юрій Бача: Біобібліографічний покажчик. Ужгород: Патент, 2012 — 89 с. http://biography.nbuv.gov.ua/data/data/bibliogr/3194.pdf. [перевірено 2022-05-14]. укр.

Референции[едітовати | едітовати жрідло]

  1. 1,0 1,1 1,2 1,3 1,4 1,5 Paul Robert Magocsi
  2. 2,0 2,1 2,2 Мишанич О. В.
  3. 3,0 3,1 3,2 3,3 3,4 Іван Хланта
  4. 4,0 4,1 4,2 4,3 4,4 4,5 Петро Іванишин
  5. Юрій Бача (1973–1997). Листи самому собі. https://chtyvo.org.ua/authors/Bacha_Yurii/Lysty_samomu_sobi/. [перевірено 2022-05-16]. укр.
  6. 6,0 6,1 6,2 6,3 Федір Ковач
  7. Юрій Бача — коли, й де був, і що там робив.