Олена Рудловчакова

Матеріал з Вікіпедія
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олена Рудловчакова
Helena Rudlovčáková
Уроджѣня Олена Микита
фебруара 1, 1919(1919-02-01)
Мукачово, Руська Крайна
Упокоеня новембра 16, 2007 (88 р.)
Пряшов, Словакия
Научна робота
Сферы наук история русинской литературы и културы
Ученый ступень PhDr
канд. наук (1960)
Alma mater Универзита Коменского в Братиславѣ
Узнаня
Честны титулы Doctor honoris causa (УжНУ, 2001)
***

Оле́на Рудловчако́ва, родж. Олена Микита; (слов.) Helena Rudlovčáková; (*1. фебруар 1919, Мукачово, Руська Крайна — †16. новембер 2007, Пряшов, Словакия) — историк русинской литературы и културы, педагог, сполоченско-културна працовничка в Словакии.[1][2][3]

Биография[едітовати | едітовати жрідло]

Олена Микита родила ся в учительской фамилии Анны и Михайла Микитох в Мукачовѣ, в року 1937 закончила Мукачовску русску гимназию и записала ся на правничу факулту Карловой универзиты в Празѣ. Але передтым на жадость родичох зыскала учительску диплому, одбывши поврочный стаж и склавши так званый «диференчный» испыт (юн 1938).[3] Проучивши ся куртый час в Празѣ, з причины роспада Чехословакии на осень 1938 вернула ся до Подкарпатской Руси и учительовала в Нелѣпинѣ (1938–1939), Чинадьовѣ и сосѣдных Ольховици и Ряпиди (дн. Быстриця, 1939–1940).[4][3]

2. фебруара 1940 оддала ся за свого обрученика, Андрѣя Рудловчака (1905–1977), словацкого подданого, редактора «карпаторуской штудии» Словацкого радия, котра емитовала на Подкарпатску Русь, и одышла до Братиславы. Карпаторуска штудия емитовала до марца 1939 з Кошиць, але як Кошицѣ одышли ку Мадярщинѣ, была перенесена до Братиславы.[3] Як екстерна працовничка з мужом приготовляла радиовы програмы, паралелно штудировала историю и русистику на филозофской факултѣ Словацкой универзиты.[4]

Робота и высокошколскы штудии были перерваны уроджѣньом сына Владимира (1943–2002) и дѣвкы Марии (1945–), але уж од осени 1945 продовжила ся учити на универзитѣ, а тыж была екстерна лекторка русского языка на филозофской факултѣ и асистентка професора Перфецкого (1945–1948).[3][2] В року 1948 выдала свой учебник Грамматика русского языка, котрый быв перевыданый в року 1953.[1]

Меджи часом карпаторуску штудию влѣтѣ року 1947 перенесли до Пряшова, и там од фебруара 1949 оселяють ся Рудловчакы, котры достали квартель прямо в будинку радия.[3] Окрем роботы в радию, была коректорка в русскоязычной новинцѣ Пряшевщина (1949–1950) [1][2]

В року 1952 склала недостаючы испыты, обгаила дипломову роботу и зыскала высокошколску диплому,[3] а тыж стала ся членков Комунистичной партии Чехословакии.[1] Од зачатку 1950-х, коли комунистична влада зачала политику острой украинизации, Рудловчакова занимала важны посты и активну позицию в створьованых владов украинскых инштитуциях. Але была под дозором безпекы и не мала дозвол путовати за границѣ.

Од року 1954 на интерной ашпирантурѣ при Чехословацко-совѣтском инштитутѣ (Братислава) працовала над темов Живот и творчость Александра Духновича, зобрала велику масу дотогды непознатых информаций. Через серйозну и довгу хвороту была ей трирочна доба ашпирантуры продовжена до пять рокы. В року 1960 обгаила научный ступень кандидата наук. Габилитовала ся на доцента Универзиты П. Й. Шафарика в Пряшовѣ, де на розличных постах працовала понад двадцять рокы аж до одхода на пензию (1986). В добѣ «нормализации», што настала по задушѣню Пражской яри, Рудловчакова ледвы ся утримала на своих постах, ай была ей заказана далша научна карьера.[3]

Умерла в Пряшовѣ в грекокатолицком пензионѣ Св. Козмы и Дамяна, погребена на Олшанском цинтерю в Празѣ, около гроба ей сына.[3]

Публикации[едітовати | едітовати жрідло]

  • Поети Закарпаття XVI ст. – 1945. (1965, антология, співавтор Микитась В.Л.)[2][4][1]
  • Зелений віночок, червоні квіточки — 1965 (антологія творчості народних письменників Пряшівщини)[2][4][1]
  • Літературні стремління українців Східної Словаччини у 20–30 рр. нашого століття — 1968[2]
  • Олександр Духнович. Твори. — 1968 (тритомне зібрання, співавтор Микитась В.Л.)[4][2]
  • О. Духнович. Життя і творчість — 1968[2]
  • До вершин. 25 років історії УНТ — 1971[2]
  • Шляхами слова. Історія української журналістики Пряшівщини — 1972[2]
  • До історіі вивчення закарпатоукраїнського фольклору і етнографії в XIX і на початку XX століття — 1976[2]
  • Хрестоматія закарпатської української літератури XIX століття — ч. 1–1976, 1990; ч. 2–1985 (підручник)[2][4][1]
  • Закарпатські українські фольклористи і їх фольклорні записи 50–60-х років минулого століття в фондах Якова Головацького — 1980, 1983[2]
  • Біля джерел сучасності — 1981 (збірник вибраних праць)[4][2][1]
  • О. Павлович і наша сучасність — 1982[2]
  • 50 років українського радіомовлення в Чехословаччині — 1984 (співавтор А. Ковач)[2]
  • Ю. Ставровський-Попрадов — 1984[2]
  • Формування літературно-критичної думки на сторінках «Дуклі» — 1985[2]
  • Газета «Свет» і її попередники — 1985[2]
  • A kárpátukrán néprajzkutatás története — 1986[2]
  • Шляхи російського духовного слова до закарпатських українців. Закарпатоукраїнські кореспонденти російської преси в 50–60-і роки XIX ст. — 1988[2]
  • Невтомний оратай закарпатоукраїнського журналістського поля. — 1989[2]
  • Біля витоків багатоводної ріки. До 200-ліття від дня народження Михайла Лучкая — 1990[2]
  • Пряшівське Товариство св. Йоанна Хрестителя 1990[2]
  • Матеріали до ювілею
    • Марійки Підгірянки — Школярики йдуть, Репертуарний збірник, 1981, №3[4]
    • Олександра Духновича — Репертуарний збірник, 1983, №1[4]
    • Олександра Павловича — Репертуарний збірник, 1984, №2[4]
    • Анатолія Кралицького — Репертуарний збірник, 1984, №4[4]
    • Федора Лазорика — Репертуарний збірник, 1988, №2[4]

Жерела и одказы[едітовати | едітовати жрідло]

Референции[едітовати | едітовати жрідло]

  1. 1,0 1,1 1,2 1,3 1,4 1,5 1,6 1,7 Магочій П.: Рудловчак Олена //Енциклопедія історії та культури карпатських русинів, сс. 645–646.
  2. 2,00 2,01 2,02 2,03 2,04 2,05 2,06 2,07 2,08 2,09 2,10 2,11 2,12 2,13 2,14 2,15 2,16 2,17 2,18 2,19 2,20 2,21 2,22 2,23 Ковач Ф.: Рудловчак Олена //Краєзнавчий словник русинів-українців, сс. 294–295.
  3. 3,0 3,1 3,2 3,3 3,4 3,5 3,6 3,7 3,8 Mikuláš Mušinka: Олена Рудловчак – засновниця карпатознавства...
  4. 4,00 4,01 4,02 4,03 4,04 4,05 4,06 4,07 4,08 4,09 4,10 4,11 Хланта І.: Рудловчак Олена Михайлівна //Енциклопедія Закарпаття, сс. 282–283.