Олена Рудловчакова

Матеріал з Вікіпедія
Олена Рудловчакова
Helena Rudlovčáková
Имя при уроджѣню Олена Микита
Познатый як історик культури, литературознатель, педагог, сполоченскый дѣятель
Уроджѣня фебруара 1, 1919(1919-02-01)
Мукачово, Руська Крайна
Упокоеня новембра 16, 2007 (88 р.)
Пряшов, Словакия
Похованя Ольшанський цвинтар
Научна робота
Сферы наук история русинской литературы и културы
Ученый ступень PhDr
канд. наук (1960)
Alma mater Универзита Коменского в Братиславѣ
Узнаня
Честны титулы Doctor honoris causa (УжНУ, 2001)
***
VIAF:37976598; GND:128628642; LCCN:n84101185; BNF:16268334n;

Оле́на Рудловчако́ва, родж. Олена Микита; слов. Helena Rudlovčáková; (*1. фебруар 1919, Мукачово, Руська Крайна — †16. новембер 2007, Пряшов, Словакия) — историк русинской литературы и културы, педагог, сполоченско-културна працовничка в Словакии.[1][2][3]

Биография[едітовати | едітовати жрідло]

Олена Микита родила ся в учительской фамилии Анны и Михайла Микитох в Мукачовѣ, в року 1937 закончила Мукачовску русску гимназию и записала ся на правничу факулту Карловой универзиты в Празѣ. Але передтым на жадость родичох зыскала учительску диплому, одбывши поврочный стаж и склавши так званый «диференчный» испыт (юн 1938).[3] Проучивши ся куртый час в Празѣ, з причины роспада Чехословакии на осень 1938 вернула ся до Подкарпатской Руси и учительовала в Нелѣпинѣ (1938–1939), Чинадьовѣ и сосѣдных Ольховици и Ряпиди (дн. Быстриця, 1939–1940).[4][3]

2. фебруара 1940 оддала ся за свого обрученика, Андрѣя Рудловчака (1905–1977), словацкого горожана, редактора «карпаторуской штудии» Словацкого радия, котра емитовала на Подкарпатску Русь, и одышла до Братиславы. Карпаторуска штудия емитовала до марца 1939 з Кошиць, але як Кошицѣ одышли ку Мадярщинѣ, была перенесена до Братиславы.[3] Як екстерна працовничка з мужом приготовляла радиовы програмы, паралелно штудировала историю и русистику на филозофской факултѣ Словацкой универзиты.[4]

Робота и высокошколскы штудии были перерваны уроджѣньом сына Владимира (1943–2002) и дѣвкы Марии (1945–), але уж од осени 1945 продовжила ся учити на универзитѣ, а тыж была екстерна лекторка русского языка на филозофской факултѣ и асистентка професора Перфецкого (1945–1948).[3][2] В року 1948 выдала свой учебник Грамматика русского языка, котрый быв перевыданый в року 1953.[1]

Меджи часом карпаторуску штудию влѣтѣ року 1947 перенесли до Пряшова, и там од фебруара 1949 оселяють ся Рудловчакы, котры достали квартель прямо в будинку радия.[3] Окрем роботы в радию, была коректорка в русскоязычной новинцѣ Пряшевщина (1949–1950) [1][2]

В року 1952 склала недостаючы испыты, обгаила дипломову роботу и зыскала высокошколску диплому,[3] а тыж стала ся членков Комунистичной партии Чехословакии.[1] Од зачатку 1950-х, коли комунистична влада зачала политику острой украинизации, Рудловчакова занимала важны посты и активну позицию в створьованых владов украинскых инштитуциях. Але была под дозором безпекы и не мала дозвол путовати за границѣ.

Од року 1954 на интерной ашпирантурѣ при Чехословацко-совѣтском инштитутѣ (Братислава) працовала над темов Живот и творчость Александра Духновича, зобрала велику масу дотогды непознатых информаций. Через серйозну и довгу хвороту была ей трирочна доба ашпирантуры продовжена до пять рокы. В року 1960 обгаила научный ступень кандидата наук. Габилитовала ся на доцента Универзиты П. Й. Шафарика в Пряшовѣ, де на розличных постах працовала понад двадцять рокы аж до одхода на пензию (1986). В добѣ «нормализации», што настала по задушѣню Пражской яри, Рудловчакова ледвы ся утримала на своих постах, ай была ей заказана далша научна карьера.[3]

Умерла в Пряшовѣ в грекокатолицком пензионѣ Св. Козмы и Дамяна, погребена на Олшанском цинтерю в Празѣ, около гроба ей сына.[3]

Публикации[едітовати | едітовати жрідло]

  • Поети Закарпаття XVI ст. – 1945. (1965, антология, співавтор Микитась В.Л.)[2][4][1]
  • Зелений віночок, червоні квіточки — 1965 (антологія творчості народних письменників Пряшівщини)[2][4][1]
  • Літературні стремління українців Східної Словаччини у 20–30 рр. нашого століття — 1968[2]
  • Олександр Духнович. Твори. — 1968 (тритомне зібрання, співавтор Микитась В.Л.)[4][2]
  • О. Духнович. Життя і творчість — 1968[2]
  • До вершин. 25 років історії УНТ — 1971[2]
  • Шляхами слова. Історія української журналістики Пряшівщини — 1972[2]
  • До історіі вивчення закарпатоукраїнського фольклору і етнографії в XIX і на початку XX століття — 1976[2]
  • Хрестоматія закарпатської української літератури XIX століття — ч. 1–1976, 1990; ч. 2–1985 (підручник)[2][4][1]
  • Закарпатські українські фольклористи і їх фольклорні записи 50–60-х років минулого століття в фондах Якова Головацького — 1980, 1983[2]
  • Біля джерел сучасності — 1981 (збірник вибраних праць)[4][2][1]
  • О. Павлович і наша сучасність — 1982[2]
  • 50 років українського радіомовлення в Чехословаччині — 1984 (співавтор А. Ковач)[2]
  • Ю. Ставровський-Попрадов — 1984[2]
  • Формування літературно-критичної думки на сторінках «Дуклі» — 1985[2]
  • Газета «Свет» і її попередники — 1985[2]
  • A kárpátukrán néprajzkutatás története — 1986[2]
  • Шляхи російського духовного слова до закарпатських українців. Закарпатоукраїнські кореспонденти російської преси в 50–60-і роки XIX ст. — 1988[2]
  • Невтомний оратай закарпатоукраїнського журналістського поля. — 1989[2]
  • Біля витоків багатоводної ріки. До 200-ліття від дня народження Михайла Лучкая — 1990[2]
  • Пряшівське Товариство св. Йоанна Хрестителя 1990[2]
  • Матеріали до ювілею
    • Марійки Підгірянки — Школярики йдуть, Репертуарний збірник, 1981, №3[4]
    • Олександра Духновича — Репертуарний збірник, 1983, №1[4]
    • Олександра Павловича — Репертуарний збірник, 1984, №2[4]
    • Анатолія Кралицького — Репертуарний збірник, 1984, №4[4]
    • Федора Лазорика — Репертуарний збірник, 1988, №2[4]

Жерела и одказы[едітовати | едітовати жрідло]

Референции[едітовати | едітовати жрідло]

  1. ↑ 1,0 1,1 1,2 1,3 1,4 1,5 1,6 1,7 Магочій П.: Рудловчак Олена //Енциклопедія історії та культури карпатських русинів, сс. 645–646.
  2. ↑ 2,00 2,01 2,02 2,03 2,04 2,05 2,06 2,07 2,08 2,09 2,10 2,11 2,12 2,13 2,14 2,15 2,16 2,17 2,18 2,19 2,20 2,21 2,22 2,23 Ковач Ф.: Рудловчак Олена //Краєзнавчий словник русинів-українців, сс. 294–295.
  3. ↑ 3,0 3,1 3,2 3,3 3,4 3,5 3,6 3,7 3,8 Mikuláš Mušinka: Олена Рудловчак – засновниця карпатознавства...
  4. ↑ 4,00 4,01 4,02 4,03 4,04 4,05 4,06 4,07 4,08 4,09 4,10 4,11 Хланта І.: Рудловчак Олена Михайлівна //Енциклопедія Закарпаття, сс. 282–283.
Обтримане з "https://rue.wikipedia.org/w/index.php?title=Олена_Рудловчакова&oldid=122246"