Владимир Грабарь
| Владимир Грабарь | |
|---|---|
 | |
| Чинность | ученый |
| Сфера | цивільне право, міжнародне право |
| Горожанство | Австро-Угорьско, Російска імперія, СССР |
| Уроджѣня | януара 22., 1865 |
| Вѣдень, Австро-Мадярщина | |
| Упокоеня | новембра 26., 1956 (91 р.) Москва, СССР |
| Похованя | Ваганьковське кладовище 228342749 |
| Ошкола | Московський державний університет імені М. В. Ломоносова |
| Учні | Мильніков Андрій Андрійович |
| Праца | Тартуський університет |
| Членство | Націонална академія наук Україны |
| Брат, сестра | Игорь Грабарь |
| Награды | |
| орден Трудового Червоного Прапора | |
 Владимир Грабарь на ВікіскладѣVIAF:15152364; GND:1041246552; LCCN:n88165711; FAST:1490349; NLKR/NLC:js2006349848; ЕСУ:26733;
| |
Влади́мир Еммануи́лович Гра́барь, рос. Влади́мир Еммануи́лович Граба́рь, 22. януар 1865, Вѣдень, Австро-Мадярщина – †26. новембер 1956, Москва, СССР — русинского походжѣня российскый и совѣтскый высокошколскый професор, правник.[1][2]
Биография
[едітовати | едітовати жрідло]Походжѣня
[едітовати | едітовати жрідло]Походив з православной родины русинского сполоченского дѣятеля Еммануила Грабаря, од конця 1860-х посланця до мадярского парламента. Дѣдом Грабаря по материнской линии быв Адолф Добрянскый, вызнамный дѣятель русофилской ориентации в Угорской Руси, а од року 1881 в Галиции. Мати Игоря Грабаря, Олга Грабарь, тыж провадила прорусску просвѣтну чинность в Галиции. Олга Грабарь з малолѣтныма дѣтми бывала в маетку дѣда Чертеж в Земплинѣ, Угорска Русь, одколи их отець через свою пророссийску позицию вымушено емигровав до Италии и Франции (1876).[3]
Штудии
[едітовати | едітовати жрідло]В року 1879 Владимира Грабаря вывезли учити ся на гимназии до России в Егорьевск Рязанской губернии, де его отець, што пришов з Франции (1878),[3] служив професором.[4] Од року 1880 Владимир продовжовав гимназиалный курз в Киевѣ, де достав вдякы дѣдовым знакомствам штипендию в Колегии Галагана,[3] котру закончив в року 1884,[5] за чим абсолвовав правничы штудии на Московской универзитѣ (1884–1888).[6] Продовжив штудии в Парижу, выбравши за фах меджинародне право (1888–1889). Перебывав ту яко плаченый корешпондент новинкы Русскія вѣдомости, чим ся утримовав.[7]
Правник, педагог, ученый
[едітовати | едітовати жрідло]В роках 1890–1893 працовав правником и учительом, выступовав з публикациями з меджинародного права и писав магистерску роботу. В року 1893 на Московской универзитѣ склав магистерскый испыт, а в року 1901 обгаив дизертацию и зыскав ступень магистра меджинародного права.[8] Од року 1893 — приват-доцент, а од 1901 — професор Юрьевской. универзиты (днесь Тарту, Естония). В часѣ Первой свѣтовой войны (1914–1915) — юрисконзулт дипломатичной канцеларнѣ при Станѣ российского главного везиря, але через нелагоду з везирьством подав демисию. В року 1918 зыскав на Петроградской универзитѣ научный ступень доктора меджинародного права[9] без обгаиня докторской дизертации.[8][10]
В роках 1922–1929 юрисконзулт НКВТ СССР (вонкашноторговый уряд), участник выпрацованя совѣтскых торговых договорох и Конзулского устава СССР (1926), паралелно на педагогичной и научной роботѣ на вецеро мѣстах (Московска универзита, Инштитут вонкашной торговлѣ, Всесоюзный инштитут юридичных наук, Инштитут права АН СССР).[1] Од року 1929 — пензиста, але продовжовав научну роботу.[9] Опубликовав 164 роботы на вецеро языках; его добрѣ познають не лем дома, но и в заграничу, як честного и точного автора.[4]
Приватный живот
[едітовати | едітовати жрідло]23. апрѣля 1917 52-рочный В. Грабарь оженив ся з Мариев Пассек (1893—1975), дѣвков свого приятеля и наставника на Юрьевской универзитѣ, котра по часѣ стала ся позната як учена филологичка, фахманка в античной литературѣ. В року 1918 похворѣв ся и по рок 1921 перебывав з матерьов и женов в Адлерѣ.[11]
Жерела и одказы
[едітовати | едітовати жрідло]- Автобиография (pdf). //TARTU ÜLIKOOLI RAAMATUKOGU Fond 38. https://core.ac.uk/download/pdf/79109585.pdf. [перевірено 2021-03-23]. русс.
- БИОГРАФИЯ. Интересные истории об известных людях, биографии, юмористические рассказы, фото и видео. http://www.people.su/30437. [перевірено 2021-03-23]. русс.
- Игорь Грабарь. Моя жизнь: автомонография. — Москва – Ленинград: "Искусство", 1937 — 375 с. (text/pdf). Публічна бібліотека імені Лесі Українки м. Києва. https://dlib.kiev.ua/items/show/364. [перевірено 2021-03-23]. русс.
- Ладыженский А. М. (1964). Памяти В. Э. Грабаря (к столетию со дня рождения). //Правоведение. 1964. № 3. — Сc. 177–179. Архівна копія з оріґінала зроблена 2009-06-02. https://web.archive.org/web/20090602125027/http://www.law.edu.ru/article/article.asp?articleID=1130832. [перевірено 2021-03-31].русс.
- Грабарь Владимир Эммануилович. Летопись Московского университета. http://letopis.msu.ru/peoples/1248. [перевірено 2021-03-31]. русс.
- Усенко І. Б. (2006). Грабар Володимир Еммануїлович. // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006.. http://esu.com.ua/search_articles.php?id=26733. [перевірено 2021-03-31]. укр.
- Шилохвост О. Ю.: ГРАБАРЬ // Большая российская энциклопедия. Том 7. Москва, 2007, сc.nbsp;566–567 Верзия: 2016; одчитане: 31.03.2021русс.
- Янковська О. В.: ГРАБАР Володимир Еммануїлович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г–Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во "Наукова думка", 2004. — 688 с. Одчитане: 31.03.2021) укр.
Референции
[едітовати | едітовати жрідло]- ↑ 1,0 1,1 Шилохвост О. Ю.
- ↑ Янковська О. В.
- ↑ 3,0 3,1 3,2 Игорь Грабарь
- ↑ 4,0 4,1 Ладыженский А. М.
- ↑ Ежегодник коллегии Павла Галагана. С 1-го октября 1900 года по 1-е октября 1901 года. — Киев, 1901. — С. 8.
- ↑ Летопись Московского университета
- ↑ В. Э. Грабарь. Биография, с. 2.[dead link]
- ↑ 8,0 8,1 Автобиография
- ↑ 9,0 9,1 Усенко І. Б.
- ↑ БИОГРАФИЯ, c. 5. http://www.people.su/30437_5. "Через окупацию Юрьева нѣмецкым войском универзита была евакуована до Воронежа. Нѣмецка администрация спалила лемшто напечатану книгу Грабаря De legatorum jure и знищила его завершену докторску дизертацию Наука меджинародного права в Англии до реформации, але рукопис дизертации перед тым схвалили были фахманы, и 10. юна 1918 Рада Петроградской универзиты дала Грабарю ступень honoris causa доктора меджинародного права"русс.
- ↑ В. Э. Грабарь. Биография, с. 5.[dead link]