Андрѣй Ворон
|
Андрѣй Ворон | |
|---|---|
| |
| фото | |
| Уроджѣня | новембра 7, 1901 Чома, жупа Угоча, Мадярске кральовство |
| Умертя | юна 22, 1962 (60 р.) Хуст, Украина |
| Псевдоним | А. Крук, Сигма[1][2] |
| Занятя | педагог, писатель, политик |
| Язык творох | русинскый, украинскый |
| Горожанство | Мадярске кральовство, Чехословакия, Украина |
| Час творбы | 1920–1944 |
| Жанры | мала проза, переклад |
| Супруг(а) | Ержебет Олга Ворон, родж. Скиба[3] |
| GKG:/g/11f148jjgh; | |
Андрѣй Ворон, укр. Ворон Андрій Михайлович, * 7. новембер 1901, Чома, жупа Угоча, Мадярске кральовство – † 22. юн 1962, Хуст, Украина — педагог, писатель, политик.[1][2][4]
Биография[едітовати | едітовати жрідло]
Походив з худобной селянской родины. Учив ся в фарской школѣ, в горожанской школѣ Марияповчанского монастыря и в Унгварской грекокатолицкой учительской семинарии, котру закончив в року 1921. Учительовав в Иршавском, Севлюшском и Раховском округах (1921–1938).[2] В часѣ службы в Раховѣ побрав ся з дѣвков директора тамошной горожанкы Йосифа Скибы.[3] Активно ся участнить в украинофилскых организациях, во владѣ А. Волошина быв секретарьом министра економикы Юлиана Ревая, в януарѣ 1939 выбраный за генералного секретаря Украинского националного объеднаня (УНО).[1][2] По падѣ Карпатской Украины в марцу 1939 быв в арештѣ до року 1940, коли достав амнестию въедно з иншыма украинофилами. По приходѣ Червеной армады восени року 1944 быв арештованый як «украинскый буржоазный националист» и мобилизованый на службу як товмач з чешского и мадярского языка, з войском дойшов до Прагы, одкы в юну 1945 было му дозволене вернути ся и преподавати в Хустском педагогичном училищу, але як несполягливый быв под дозором НКВД-КГБ. Восени року 1946 по домовом перетрясѣ, коли нашли у него недозволены книгы, была му заказана и педагогична и литературна робота и в останку живота мусѣв заробляти на случайных роботах.[1]
Творба[едітовати | едітовати жрідло]
Писати зачав року 1920 в новинках Наука, Свобода, Русинъ.[2] Быв сполуавтором Учительського голоса (ужгород-Мукачово-Хуст, 1930–1939), редактором журнала Пластун (Севлюш, 1934–1935). Выступовав з поезиов, прозов, етнографичныма материалами, переважно о Гуцулах, сполу з М. Храпком) ушорив и выдав Альманах підкарпатських українських письменників (Севлюш, 1936), де были и его властны повѣданя Василька проганяють, Смертний потяг, Марійка пастушкою.[2][4][5] В роках 1941–1944 быв активным автором выдань Подкарпатского Общество Наук, робив переклады з чешского и мадярского языка. Окремыма книжочками вышли Двѣ отданицѣ (1942, переклад з мадярского) и Гуцульска помста (1944, властны повѣданя).[1][4]
Жерела и одказы[едітовати | едітовати жрідло]
- В. В. Ґабор. Ворон Андрій Михайлович. // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [онлайн] / гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 20106. https://esu.com.ua/search_articles.php?id=29765. [перевірено 31.10.2021].укр.
- Іван Поп: Ворон Андрій //Енциклопедія історії та культури карпатських русинів. Укладачі Маґочій П. Р., Поп І. — Ужгород: Вид-во В. Падяка, 2010. — 856 c.+ХХХІІ с. ISBN 978-966-387-044-1 укр.
- Хланта І. В.: Ворон Андрій Михайлович. //Енциклопедія Закарпаття. Визначні особи ХХ століття. Закарпатський осередок НТШ. Під наук. ред. Довганича О. Д. — Ужгород: «Гражда», 2007 — 400 c. ISBN 978-966-8924-33-0 укр.
Референции[едітовати | едітовати жрідло]
- ↑ 1,0 1,1 1,2 1,3 1,4 Іван Поп, с. 101.
- ↑ 2,0 2,1 2,2 2,3 2,4 2,5 Хланта І. В., сс. 74 – 75.
- ↑ 3,0 3,1 Письменники і громадські діячі Виноградівщини — Ворон Андрій. Виноградівська централізована бібліотечна система. https://vin-library.do.am/main66-4.html. [перевірено 2021-10-31]. укр.
- ↑ 4,0 4,1 4,2 В. В. Ґабор
- ↑ Альманах підкарпатських українських письменників / під ред.: А. Ворона, М. Храпка. — Севлюш : б. в., 1936. — 182, 2 с.