Виноградовскый район

Матеріал з Вікіпедія
Закарпатска область, Украина
Виноградовскый район
Виноградівський район укр.

Герб района
Держава Україна, СССР
ПодрядностьЗакарпатьска область, Підкарпатьска Русь, Підкарпатська жупа, Велкосевлюшська жупа, Бережська жупа, Жупа Угоча
Заложѣня9 новембер 1953
Розлога697 км2
Обывательство118 000 особ (2001)
ЦентерВиноградово
48°09′N 23°02′E / 48.15°N 23.03°E / 48.15; 23.03
Зложѣня1 город, 2 мѣстечка, 47 сел
Языкукраинскый, мадярскый[1]
Голова район. администрации Русанюк Михайло Михайлович
Интернет-сайтРДА укр.

Рада укр.

 Виноградовскый район на Викискладѣ
GeoNames:689530;
Локачна мапа Виноградовского района
Рѣка Тиса и резервация Чорна Гора — двѣ географичны доминанты района
Руины Канкова

Виноградовскый район (укр. Виноградівський район) — бывшый найменшый район в Закарпатской области Украины.[2] Мать розлогу 697 км2 и 117 957 обывательох. Исторично походить з найменшой жупы Мадярского кралевства, Угочѣ, котра была вшакже майже два раз така велика (1213 км2)[3] и записала ся до истории своим самовольством[4][5].

Землеписна полога и характеристика района[едітовати | едітовати жрідло]

Виноградовскый район найюжнѣйшый, найтеплѣйшый и про земледѣлство найвецей вгодный район области. Одты походять найскоршы и найлѣпшы ярины и садовина. Граничить з Мадярщинов и Румыниев, и в рамках догод тыж держав з Украинов обывателе района перетинають границѣ подля правил малого пограничного стыка. Территория мать переважно ровнинный характер. Лем над районным центром Виноградовом поднимать ся Чорна гора (568 м), природный флористичный резерват. Найвысша точка — гора Фрасин (826 м) — находить ся на межи з Хустскым районом. Через район тече найвекша рѣка области — Тиса, яка дѣлить го на двѣ части. Пяту часть территории района занимають лѣсы. Звѣринскый свѣт представляють зайцѣ, вовци, косулѣ, оленѣ, дикы свинѣ. З опѣреных: фазаны, крупкы, качкы.[6]

История района[едітовати | едітовати жрідло]

Угочанска жупа взникла в 13. ст., коли по татаро-монголском впадѣ (1241-1242) исторична Боржавска жупа была роздѣлена на Бережску, Угочанску и Мараморошску.[7]

Виноградовскый район створеный в року 1953,[6]Подкарпатской Руси и Закарпатской Украинѣ называв ся: Севлюшскый округ). В року 1946 з ликвидациов Закарпатской Украины быв переименованый окружный центер Севлюш на Виноградово: «стару назву замінено на нову — Виноградів, яка найбільш підходить місту. Адже виноробством тут почали займатися з давніх часів.»[8] В роках 1946–1953 называв ся: Виноградовскый округ.

На Чорной горѣ над Виноградовом находять ся руины замка Канков.[9]

Административа[едітовати | едітовати жрідло]

В районѣ суть мѣстска, двѣ мѣстечковы и 26 сельскы рады, якым подряджены 50 населены пункты.

В децембрѣ 2012 Виноградовска районна рада выголосила мадярскый язык регионалным на территории района.[1]

Жерела[едітовати | едітовати жрідло]

  • Paul Robert Magocsi. Chrbtom k horam. Dejiny Karpatskej Rusi a karpatských Rusínov. UNIVERSUM. Prešov, 2016. ISBN 978-80-89046-97-3
  • Révai nagy lexikona. 1-21. köt. Révai Testvérek Irodalmi Intézet Részvénytársaság, Budapest. 1911–1935.
  • Тронько П. и др. (ред.) Історія міст і сіл України. Том 7. Закарпатська область. К. 1969.

Одказы[едітовати | едітовати жрідло]

Референции[едітовати | едітовати жрідло]

  1. 1,0 1,1 Венгерский стал региональным ещё в одном уголке Закарпатья. — Украинская правда, 18 декабря 2012 года.
  2. В року 2020 инкорпорованый Береговскым.
  3. Révai nagy lexikona, т. 18, с. 591
  4. Дюла Крудий. Нашы добры Русины. Сс. 71–73.
  5. Угоча была найменшов жупов, але ачей од чутя меншевартости, на державных соймах все мала свою окрему позицию. Року 1722, коли на Державном Соймѣ голосовали на потверджѣня Прагматичной санкции (же може быти корунована наслѣдниця, кедь краль не мать наслѣдника), угочанскый посланець быв сам еден, што голосовав против: Ugocsa non coronat. Тот выраз став ся пословицьов. Ugocsa non coronat.//Révai nagy lexikona, т. 18, с. 592.
  6. 6,0 6,1 Тронько П., с. 218.
  7. Magocsi, P.R., c. 83.
  8. Тронько П., с. 212.
  9. Kankóvár.//Révai nagy lexikona, т. 11, с. 200.