Перейти до вмісту

Юлий Фирцак

Матеріал з Вікіпедія


Юлий Фирцак

Епископ Мукачовскый Русинской Грекокатолицкой Церкви
Во функции:
17. децембер 1891 — 1. юн 1912
ПредходникЙоанн Пастелий
НаступникАнтоний Папп
Уродив сяавґуста 22., 1836(1836-08-22)
Умерюна 1., 1912 (75 р.)
Alma materБарбареум
Едукациядоктор теологии

Юлий Фирцак, мад. Firczák Gyula, *22. август 1836, Худльово, Мадярске кральовство — †1. юн 1912, Унгвар, Мадярске кральовство — епископ мукачовскый Русинской Грекокатолицкой Церкви в Угорской Руси, сполоченскый и политичный дѣятель.[1]

Родина и штудии

[едітовати | едітовати жрідло]

Походив з родины Василя Фирцака, грекокатолицкого священика, и Терезии Гаджегы. Гимназиалне образованя достав в Мукачовѣ, Унгварѣ, Кошицях и Сату Маре. В року 1855 епископ Василий Попович, котрый быв его близкым свояком, прияв го меджи семинаристы Унгварской духовной семинарии, а наступно послав до вѣденьского Барбареума. По закончѣню четырирочных богословскых штудий, зостав во Вѣдню ещи на еден рок, написав докторску роботу и зыскав званя доктора теологии. 26. септембра 1861 быв высвяченый на грекокатолицкого священика.[2]

Священнича служба

[едітовати | едітовати жрідло]

Од року 1861 —професор Унгварской духовной семинарии (1861–1876), пак ей ректор (1876–1887).[3] В 1860-х походив Австрию, Баварию, Швайц, Францию и Англию, жебы ся спознав з организациов духовных семинарий и конвиктох.[2]

Од року 1871 честный каноник, од 1876 — титуларный каноник. Од року 1875 директор дѣвочого сиротинця и женской учительской семинарии[2]

Депутат Державного Сойма (парламента) Мадярского кральовства (1887–1890),[1] де быв на чолѣ комитета народного образованя. Мав широкы контакты в мадярскых владных кругах. В року 1891 выбраный за епископа Мукачовской грекокатолицкой епархии (1891–1912).[4][2]

Епископ Юлий в конци XIX. стороча поклав улогу унификации простопѣния Мукачовской грекокатолицкой епархии. Тоту улогу часточно выконав Иван Силвай, котрый склав Пѣсенникъ (1902), што пак быв перевыдаваный веце разы. Наконець, в року 1906, композитор, диригент и професор Унгварской грекокатолицкой учительской семинарии, Йоанн Бокшай склав цѣлоохопный зборник текстох и нот на основѣ спѣву кантора Унгварского катедралного собора Йосифа Малинича, под назвов Церковное простопѣніе.[5]

Верховинска акция

[едітовати | едітовати жрідло]
Подробно см.: Верховинска акция

Быв первым, што обернув позор будапештской влады на катастрофалну социалну ситуацию русинскых селян, котрой наслѣдком стала ся масова емиграция Русинох до США и Канады (Меморандум епископа Ю.Фирцака, 1896). Зачатком року 1897 подав до влады конкретный план помочи русинскым селянам (Меморандум.о спомоганю материалного и духовного процвѣтаня русинского обывательства в подножу сѣверовыходных Карпат). Реагуючи на то, влада уложила добрѣ вѣдомому економисту Едмунду Егану реорганизовати систему земледѣлства подкарпатского краю на економично рационалных принципах. Так ся зачала позната Верховинска акция. [1][3] Хоть акция зоз забивством Егана ся пригамовала и не годна была зоперти емиграцию, але найновшы штудии приходять ку заключѣню, же «Мукачовска грекокатолицка епархия... змогла ся вплынути на розвой социално-економичного живота краю и призоперти вывой нежаданых процесох»; заслугы епископа Юлия 3. октобра 1911 были оцѣнены орденом.[6]

Школство и просвѣта народа

[едітовати | едітовати жрідло]

Епископ Юлий быв найвецей активный во сферѣ доброчинства и образованя. Подля его директив священикы мали во своих парохиях створити «братства тверезности», касы самопомочи. З финанчнов помочов епархии были збудованы и поремонтованы около 200 школ по селах епархии, а в Унгварѣ оправленый сиротинець про дѣвок спочилых священикох, котрый быв реорганизованый на женску учительску семинарию (1903). В Сигетѣ з его помочов отворили интернат про сынох священикох, а в Унгварѣ — интернат про сирот. Епархия уфундовала штипендии про обдарованы селянскы дѣти. Языкова политика была ориентована на церковнославянскый язык богослужбы и русинскый язык казань.[1]

В року 1895 старанями епископа Юлия ожило литературне Общество св. Василия Великого, што майже 20 рокы было нечинне.До работы Общества взяли ся молоды русинскы силы, як Евмений Сабов, Василь Гаджега, Августин Волошин, што голосили новый напрям ку руськой (русинской) народности. Появили ся рочны календарѣ, о два рокы — новинка Наука, але под натиском не перестаючой политикы помадярчѣня з кирилкы перешла на латинку, а од року 1899 органом Общества ся стала мадярскоязычна новинка GörögkatoIikus szemle. Але и так мадярскы официалны мѣста не мали ку Обществу довѣру, а мадярскы националисты видѣли го як потенциалного ширителя панславизма. Жебы мочи и дале выдавати руськоязычну периодику и книгы, од року 1902 Общество св. Василия Великого было трансформоване на комерчно-выдательскый сполок Unio.[7]

Честны титулы и уряды

[едітовати | едітовати жрідло]
  • 1866 — засѣдатель папского суда, мад. szentszéki ülnök[2][8]
  • 1902 — член папской ескорты, гроф[4]
  • 1903 — папскый правый внуторный тайный радник, мад. v. b. t. t. valóságos belső titkos tanácsos[9][4]

Награды

[едітовати | едітовати жрідло]
  • Командор ордена Леополда (Leopold-Orden kommandeur), 1897.[10]
  • Орден Желѣзной Коруны І. ст., 1911[6]

Жерела и одказы

[едітовати | едітовати жрідло]
  • Firczák Gyula. Révai nagy lexikona. VII. Budapest: Révai Testvérek Irodalmi Intézet Részvénytársaság. 1913. pp. 534–535. мад.
  • Szinnyei József (1894). Magyar írók élete és munkái. III. Budapest: Hornyánszky. p. 509. https://mek.oszk.hu/03600/03630/html/f/f05616.htm. мад.
  • Михайло Алмашій (2005). Общество св. Василія Великого. Русинська педагогічна енциклопедія. Ужгород: Карпатська Вежа. pp. 185–186. ISBN 966-2674-43-X. укр.
  • Іван Бачинський (13 жовтня 2010). Юлій Фірцак — підкарпатський єпископ-народолюб. Релігійно-інформаційна служба Укоаїни. https://risu.ua/yuliy-fircak-pidkarpatskiy-yepiskop-narodolyub_n41475. [перевірено 2021-08-22]. укр.
  • Джумба Д., Магочи П. Р.: Карпатське простопініє //Енциклопедія історії та культури карпатських русинів. Укладачі Маґочій П. Р., Поп І. — Ужгород: Вид-во В. Падяка, 2010. — 856 c.+ХХХІІ с. ISBN 978-966-387-044-1 укр. Сс. 325–326
  • Іван Поп: Фірцак Юлій (Firczák Gyula) //Енциклопедія історії та культури карпатських русинів. Укладачі Маґочій П. Р., Поп І. — Ужгород: Вид-во В. Падяка, 2010. — 856 c.+ХХХІІ с. ISBN 978-966-387-044-1 укр. Сс. 782–783

Референции

[едітовати | едітовати жрідло]
  1. ↑ 1,0 1,1 1,2 1,3 Іван Поп
  2. ↑ 2,0 2,1 2,2 2,3 2,4 Szinnyei József
  3. ↑ 3,0 3,1 Іван Бачинський
  4. ↑ 4,0 4,1 4,2 Révai nagy lexikona
  5. ↑ Джумба Д., Магочи П. Р.
  6. ↑ 6,0 6,1 Мандрик Є. О. (2019). Участь Мукачівської греко-католицької єпархії в соціально-економічному житті Закарпаття в кінці ХІХ – початку ХХ століть. «Історія», вип. 1 (40). Ужгород: Науковий вісник Ужгородського університету. pp. 62–69. doi:10.24144/2523-4498.1(40).2019.170502. http://visnyk-ist.uzhnu.edu.ua/article/view/170502. "За внесок у здійсненні Верховинської акції та визнання півстолітнього перебування на службі єпархії, угорський уряд К. Гедерварі нагородив мукачівського єпископа Ю. Фірцака Орденом Залізної Корони І ступеня [ДАЗО, ф. 151, оп. З, спр. 1992, арк. 1–8], який в урочистій обстановці архієрею вручили 3 жовтня 1911 р." укр.
  7. ↑ Михайло Алмашій
  8. ↑ Kislexikon:asszesszor
  9. ↑ MKL: Más rövidítések
  10. ↑ Hof- und Staatshandbuch der Österreichisch-Ungarischen Monarchie. — Wien, 1905. — S. 59.нѣм.
Обтримане з "https://rue.wikipedia.org/w/index.php?title=Юлий_Фирцак&oldid=129599"