Біласовиця (Мукачівськый раён)

село Біласовиця
Біласовиця (Мукачівськый раён)
Країна	Україна
Область	Закарпатська область
Район	Мукачівський раён
Рада	Нижньоворітська сільська громада
Код КОАТУУ	2121581001
Основны інформації
Заложене	1280 рік
Перша писемна змінка	1280 рік
Жытелїв	516 душ
Розлога	1,636 км²
Густота жытельства	315,4 особ/км²
Поштовы індексы	89111
Телефон	+380 +380 3136
Полога
Ґеоґрафічны коордінаты	48°50′5″ пн. ш. 23°2′39″ сх. д.
Надморьска вышка	598 м
Місцева влада
Адреса ради	89111, Закарпатська обл., Воловецький р-н, с.Біласовиця,23
Жрідла інформацій

Біласо́виця — село в Украйині, у Мукачівському раёнї Закарпатської области. Входит до складу Нижнёворітської сільскої громады.

Назва

Офіціалні назвы: 1689: Bileczovech (ComBer. 16), 1727: Bilatzovicze, Bilahzovicza, 1773: Bilas(z)owicza (LexLoc. 54), 1808: Bilászowicza, Bilásowicá (LIPSZKY 59), 1851: Bilazovicza (FÉNYES 1: 133), 1913: Bagolyháza (Hnt.), 1925: Bilasovice, 1930: Bělasovice (ComBer. 16), 1941: Bilaszovica (Hnt.), 1946: Біласовиця, Беласовица (СРСР).

Історія

Назва села йде від славянского особового именї Білас^[1].

Довколашня територїя села і гора Пикуй розміщає ся на стыку двох торговных путїв з Сїверського Причорноморя і Балтикы до Балкан у тому числї так зв. Руська Путь (кусок путя від Біласовицї до Либохорї уздовж Буковецької полонины). Попри сї землї транзитом проходили татаро-монґольска орда хана Батыя.

Дїятельство краля Данила Галицького

Заселеня території і заложеня Біласовицї пішло з дїятельства краля Данила Галицького, якый активно орґанізовував полїтику на змоцненя границь Галицько-Волыньскої державы і заселеня спустошеных монголами територій.

Так, на запрошеня краля Данила на границї з Мадярьскым кралёвством появляються поселеня-гнїзда свободнонаниманых рыцарїв роду Драго-Сасїв. Єдным з такых поселень стала Біласовиця як приграничный пост для контролю за торговными путями.

Драго-Сасы прибыли на службу до короля Данила, а пізніще до ёго сына Лева.^[2]. Осїдли в руській землї, завели родины і у всякых родах тым гербом хосновали, мали свої печаткы та самого Гуйда отцём кликали (хронїка 1584 авт. Б. Папроцькый). Дальше хронїст каже, ош «… великым числом загон рыцарїв з курагов … вливає ся в ряды ёго (князя) войск»

За утверженём польского історика Францїшека Пєкосїнского, майдавнї споминкы про герб Сас у Польші походят з 15 ст., а майдавнёє усокоченоє зображеня на печатцї — з 1462 р.^[3] Переважноє число родин — дрібна галицька шляхта.

Можеме гадати, ош в тот час вже могло быти поселеня на місцї села Біласовиця — на межи Галичины з Мадярщинов в 1280 роцї ^[4] скорше всёго, шо се было войсковоє поселеня з ґаздіством-самотов, у якому жили смолякы — люде, які боронили границю. Коло такых поселень стояли деревляні башты на якых, у случаї опасностї, смолякы запалювали сигналнї огнї, даючи знати про наступаня ворога.

Попиля горы Пикуй проходит путь через так зв. перевал Руська Путь. сьым беспечным путём хоснували для свойых походїв Великі князї та кралї Русї. Краль Данило сьым путём йшов походом 1269 р.

Не раз сьым шляхом із свойим войском дїяв походы сын Данила краль Лев. У 1250 роцї він поженив ся з дочков мадярьского краля Белы IV. Майжень, тогды, гикой скріпляючи свою вірнїсть до милої, він лишив свій надпис на каменї на верьхови горы Пикуй. Польскый історик Ян Длугош каже, ош краль Лев на самому верьху горы Пикуй поклав камняный стовп з руськым надписом, якый означав границю ёго владань.

Послїдь погыбаня державы 1340 р. Галицька земля перейшла під контроль Польші. Майжень, поселеня Біласовиця перейшло у владаня мадярьскої короны мало пізніще, бо границя миже кралёвствами проходила по Верховинському Вододїльному хребту.

З 1526 року довколашнї території перейшли до турецькых васалїв князїв Трансільваниї. У 1657 р. трансільванскый князь Ракоцї Юрій II «пересадив через Бескид» (Верецькый перевал) 30.000 войска з Трансілванії — против польскої шляхты, на поміч козацкому гетману Богдану Хмельницкому. За се, такій того року польскый гетман Любомирскый вынищив Трансілванію. Так він одомстив трансілванцям за їх выступ против Польші.

Нові споминкы

Село было закладено сімёв Bilasz у другій половинї 1600-х років.

У 1754 роцї члены родины Поповичів перебрали веденя, айбо родина Шенборн забрала се від них і вернули право наслїдникам родины Білаш.

Період при Чехословакії

Село зась появляє ся в центрї воєных подїй, а іменно Першої світової войны. Під час Брусиловского прорыву загон Сїчовых Стрілцїв у составі австро-мадярскых войськ боронили Верецькый перевал від навалы російської армії. Айбо, росіянам дало ся захопити не на довго території по лінії Ужок-Гусный-Біласовиця благодаря обходу через Руську путь.

Біласовиця як поселеня приграничників дале набыват розвиваня після створеня Чехословацкої републїкы в 1919 роцї.

Аґресивна полїтика сусїдных держав і великоє число терорістичных атак на землях Підкарпатьскої Русї силовало руководство Чехословакії до перестроєня воєных оборонителных обєктів. У 1936 роцї на території громады покладено двоетажну укріплену казарму із замонтоваными дзотами для приграничної охороны. На верьхови горы Пикуй в 1936 роцї жителї села Гусный поклали обелїск на честь первого президента Чехословакії Томаша Масарика в подяку за розвиваня верховиньского краю.

Присілкы

Борсучины

Борсучины — бывшоє село в Украйинї, в Закарпатській области.

Споєноє з селом Біласовиця резолуціёв обласного еґзекутивного комітета Закарпатської области № 264 від 13.05.1960

Борсучины первый раз споминає ся в 1648 роцї як Borszuchina. Поведеня назвы: Назва Борсучина має словяньскоє поведеня, якоє належит з назвы борсук. Село, може, было названо на честь звіркы довколашных лїсїв у первій половинї XVII сторочча, но мож предположити, ош вно є назвов річкы, бо называня Борс авадь Борж часто споминаться в назвах карпатськых потоків.

Перву споминку про церьковну громаду села записано в 1692 р. У 1778 р. покладено храм в Борсучинах.

Мічкаревиця

Мічкаревиця — бывшоє село в Украйині, в Закарпатській области.

Споєноє з селом Біласовиця резолуціёв обласного еґзекутивного комітета Закарпатської области № 155 від 15.04.1967

Перша споминка: 1648: Miskarovica (DEZSŐ 260), 1773: Miskarovicza (LexLoc. 54), 1808: Miskárovicza, Misskárowica (LIPSZKY: Rep. 428), 1851: Miskarovicza (FÉNYES 3: 92), 1873: Miskarovica (Hnt.), 1913: Miskafalva (Hnt.), 1925: Miškarovice (ComBer. 108), 1944: Miskarovica, Мишкаровица (Hnt.), 1946: Мишкаревиця (ZO).

Храм св. Николы Чудотворця. 1890. Давню деревляну церьков споминают у церковных документах за 1778 р. До сёї церквы Євангеліє купив Никола Кориш з жонов Фецьов 24. септембра 1749 р. Анфологіон купив Дмитрій Микитович з жонов Агафіёв для быстрянської церквы Св. Духа 21. октобра 1743 р.

Людность

По списованю УРСР 1989 року чисельность присутного населеня села была 632 душ, з якых 345 чоловікы тай 287 жоны.^[5]

По списованю населення Украйины 2001 року в селї проживали 527 душ.

Бесїда

Роздїлёваня населення за рідным языком за даным перепису 2001 року:^[6]


язык	відсоток
украйинськый	99,42 %
російськый	0,58 %

↑ Sebestyén, Zsolt (2020) (по угорською). Kárpátalja helységnevei [Назви населених пунктів Закарпаття]. Nyíregyháza. pp. 57—58. ISBN 978-973-0-31294-2. https://mek.oszk.hu/20800/20807/20807.pdf. [перевірено 13 травня 2024].
↑ Opis herbu Sas. Архівна копія з оріґінала зроблена 19 липня 2011. https://web.archive.org/web/20110719065803/http://www.nowosielski.de/sas/herb_sas.htm. [перевірено 13 жовтня 2011].
↑ Franciszek Piekosiński. Heraldyka polska wieków średnich. — Kraków, 1899, с. 141—143. Архівна копія з оріґінала зроблена 3 березня 2012. https://web.archive.org/web/20120303145720/http://ebuw.uw.edu.pl/dlibra/doccontent?id=229&dirids=1. [перевірено 12 жовтня 2011].
↑ https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%96%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%86%D1%8F#cite_note-5
↑ https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%96%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%86%D1%8F#cite_note-%D0%BD%D0%B0%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_1989-6
↑ https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%96%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%86%D1%8F#cite_note-%D0%BD%D0%B0%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_2001_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0-8

[1] Sebestyén, Zsolt (2020) (по угорською). Kárpátalja helységnevei [Назви населених пунктів Закарпаття]. Nyíregyháza. pp. 57—58. ISBN 978-973-0-31294-2. https://mek.oszk.hu/20800/20807/20807.pdf. [перевірено 13 травня 2024].

[2] Opis herbu Sas. Архівна копія з оріґінала зроблена 19 липня 2011. https://web.archive.org/web/20110719065803/http://www.nowosielski.de/sas/herb_sas.htm. [перевірено 13 жовтня 2011].

[3] Franciszek Piekosiński. Heraldyka polska wieków średnich. — Kraków, 1899, с. 141—143. Архівна копія з оріґінала зроблена 3 березня 2012. https://web.archive.org/web/20120303145720/http://ebuw.uw.edu.pl/dlibra/doccontent?id=229&dirids=1. [перевірено 12 жовтня 2011].

[4] ttps://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%96%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%86%D1%8F#cite_note-5

[5] ttps://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%96%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%86%D1%8F#cite_note-%D0%BD%D0%B0%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_1989-6

[6] ttps://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%96%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%86%D1%8F#cite_note-%D0%BD%D0%B0%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_2001_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0-8

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]