Андрій Бачіньскый

Матеріал з Вікіпедія
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Андрей Бачинскый (1732–1809), грекокатолицкый епископ
(Vasárnapi Ujság, 1859. január 16.)

Андрій Бачіньскый (*14. новембра 1732, с. Бенятина, нынї Словакія — †19. децембра 1809, Ужгород) — общественный дїятель, публіціста, доктор філозофії. Реформатор духовного образованія. Підпоровав публікації Иоанна Пастелія i Іоанікія Базиловіча.

Є то вызначна особа як церьковной історії, так і світьска – про Русинів і про многы далшы народы. Много ся о ним пише в енціклопедіях, в реліґійній літературї, в історії єпархії, історії Підкарпатьской Руси, Історії Русинів, історії Україны, і історії Австро-Угорьска, но самособов в днешній добі і на інтеренетовых сторінках. Детайлный опис способу жывота єпіскопа Андрія Бачіньского зробив Даниїл Бендас, учитель Ужгородьской ґрекокатоліцькой богословской академії Блаженого Теодора Ромжы.

Біоґрафія[едітовати | едітовати жрідло]

Народив ся 14. новембра 1732 в селї Бенятина. По скінчіню Ужгородьской ґімназії ся 3. апріля 1753 Андрій Бачіньскый записує на богословьску факулту універзіты в Тырнаві. Фінанчна сітуація го нутить зарабляти сі як домашнїй учителя дїтей грофа Майлата. Уже в 1756 роцї, єпископ Михайло Мануїл (Ольшавскый) высвячує клерика Андрія на священика і гнедь охаблять в Мукачові. Правда, такой по закінченю теологічных штудій – доктора теолоґії (1758) о. Андрій приходіть до міста Гайдудороґ (комітат Саболч) як співпрацовник містного архідіякона о. Юрія Сабадоша. Тоты функції выконавав продовж трёх років, а коли о. Сабадоша призвали до Мукачева як генераного вікарія єпархії, скоро тридцятьрічный Бачіньскый ся стає парохом Гайдудороґа, а за час і архідіяконом комітату Саболч.

З етнічного погляду Гайдудороґ (статус міста отримав в 1616 р.) ту жыли різны народы (русины, мадяре, волохы, цігане, сербы. Під впливом російской колонії, котра розмістнила ся поблиз Токая, даякы вірникы, як повідомлёвав іщі в 1761 р. латиньскый єпископ Еґеру Ференц Баркоці, у публічных частях молять ся за російску імператорку. Місіонерство якогось московского схизматічного священика, што належав до російьской колонії, принесло свої плоди: 21 юла 1765 часть вірників Гайдудороґу одрекла ся унії і выслала делеґатів до Карловицького православного метрополиту, жебы їм призначів свого священика. Позад проведеня 1. - 2. септембра 1765 сондажы земплиньскым наджупаном І. Деріём і о. Андрієм Бачіньскым в Ніредьгазї і в самім Гайдудорозї, 16 септембра імператорка Марія Терезія забранила Карловицькому метрополитові выслати православного священика, а в писмі до Катaрины ІІ. просила одволати свого генерала і ёго околицї з Токая.

Бачіньскый головну прічіну схизмы в Саболчскім (як і перед тым у Мараморошскім) комітатї видїв у зневыгодненій позіції мукачовскых єпископів, якых Римскый престол меновав як апостольскых вікарїв, підрядженых латиньскым єпископом Еґеру, заты што остатнї одказуючї ся на резолуції IV. Латераньского собору (1215) односили ся до Архімандритів Чернечой горы, як до своїх «ритуалных вікарїв». Так ся молодый священик Андрій Бачіньскый росстає із своёв гунґарьсков ідентічностёв і помалы входить до кола русиньскых „сепаратістів“, котры ся у єпископів Михайла Мануїла (Ольшавского) і Іоанна (Брадача) уже од 1749 рока у Відню домагають ослободжіня ся од духовной „старостливости“ латиньского Еґеру і добивають ся в Римі канонічного заложиня Мукачовской єпархії.

В 1768 роцї, коли переходила реорґанізація Мукачовской єпархії подля моделу латиньскых дієцез, за ослаблїня тзв. схизматічного руху, Бачіньскый стає членом першой капітулы, котра была зложена з штирёх особ і актівно ся запоює до боя за емансіпацію од Еґеру. В звязї з тым, во фебруару 1770 рока го єпископ Іоанн (Брадач) посылать до Відню, де 1. апріля отримав авдієнцію у самой Марії Терезії, де детайлно высвітлив важность справы компетентным особам імператоркы в церьковных вопросах – її головному радцёви міністрови Каєтанови Пліміґенови, грофові Францискови Галлерови і імператорьскым сповідникам, монахам Ігнатію Мюллерови і отцёві-єзуїтови Кампмюллерови. Наслїдом тых зустрічей офіціална позіція Відня была єднозначнов: канонічне заложиня Мукачевской єпархії. За дакілько днїв по приходї Бачіньского до Мукачева в половинї апріля 1770 рока пришов імператор Австрії Йосиф ІІ, головним церемоніяром котрого на вшыткых акціях, быв лем Бачіньскый.

Заложиня Мукачовской єпархії было даякый час онескорене під впливом інтріґ, котры плїв еґерскысй латиньскый єпіскоп Карл Естергазі через австрійского нунція во Відню, Антонія Вісконтія. Но в новембру 1770 рока уже папа Клімент XIV інформовав Марію Терезію о успокоївім рїшиню тых річі. Конечнї 19. септембра 1771 буллов „Eximia regalium principum“ папа канонічно заложыв Мукачовску єпархію споєну з ґрецькым обрядом, а 23. септембра выменовав за ордінарного єпіскопа Мукачевской єпархії, доты тітуларного єпіскопа Россеньского, Іоанна Брадача. Юрисдикція Мукачевского єпіскопа была підряджена Острїгомскому архієпіскопу латиньского обряду, котрый быв тыж примасом Католіцькой церькви в Угорьску. По смерти владыку Брадача (4. юла 1772) духовенство Мукачовской єпархії єдногласно выберать сорокрічного Андрія Бачіньского капітуларным вікаріём і дочасным справцём діецезы.

Єдинов баръєров на пути канонічного менованя Бачіньского за єпіскопа было то, же претендент не мав римску богословску освіту із тзв. Урбаньской колеґії про шыриня віры. Затоже такого міджі духовенством Мукачовской єпархії не было, 5. авґуста 1772 імператорка своїм правом „iuris patronatus“ меновала Андрія Бачіньского мукачовскым єпіскопом. 25. септембра 1772 апостольскому нунціёви во Відню Бачіньскый зложыв „сповідь віры“ предложыв вшыткы потрібны документы і офіціялно просив апостольске освідчіня на єпіскопа. По доказованю в припадї менованя Андрія Бачіньского румуньскым манахом-васіліаном Ґріґоріом Майором Фоґарашом (пізнїшым ґрекокатоліцькым єпіскопом), віце-канцлером мукачевской єпіскопской анцеларії Іваном Шімоґіём і богословом Михайлом Брадачом, папскому нунціёви Антоніёви Е. Вісконіёви во Відню, были вшыткы документы 4. октобра 1772 посланы до Рима. Но і так, аж 8. марца 1773 Бачіньскый отримав од папы Клемента ХІV. апробачну буллу тыкаючу ся ёго менованя за Мукачовского єпіскопа.

Цїлый тот час жыв Бачіньскый у Відню, як бісідують дакотры дослїдницї, на укор Марії Терезії. Кідьже на шыриня схизматічного руху впливали реліґійны выданя, котры приходили із Львова, Почаєва ці іншых монастырьско-церьковных центрів Києва, Марія Терезія 14. фебруара 1770 заложыла у Відню славяньску друкарню. „Буквар“ (1770) і „Сборник“ про ґрецькы обряды Угорьска (1771) авторства Іоанна Брадача выданы в друкарни Йозефа Курцбека спричінили великый атак на мукачевского владыку і цїлу Мукачовску єпархію.

Были обвинены еґерьскым латиньскым єпіскопом Карлом Естергазім і Свідницькым уніатьскым єпіскопом ґрецького обряду в Хорватьску Васілём Божічковічом (пізнїше першым єпіскопом Крижевацькой ґрекокатолицькой єпархії) зо схизмы, а особито з умыселного выпущіня „filioque“ із Сімволу Віры св. Атаназія, т. з. у Святій Троїцї – „і Сына“. Во фебруарї 1773 року Марія Терезія скликала у звязї зо шкандалом синод уніатьскых єпіскопів Угорьска, на котрім новоменованый мукачевскый єпіскоп Андрій Бачіньскый мусїв одвернути обвіненя на адресу свого попередника зо схизмы.

Вшыткы три єпіскопы – мукачевскый Андрій Бачіньскый, свідницькый Василь Божічковіч і фаґарашскый Ґріґорій Маёр (головный цензор вшытых літурґічных выдань выходного обряду в Угорьску) – зышли ся уже 6. марца 1773 в хорватьскій Колеґії во Відню на другім стрітнутю синоду. Єпіскопам допомагали вызначны богословцї трёх єпархій: Свідницькой – Йосафат Басташіч, Мукачевской – каноніцї Андрій Жеткей і Ґриґорій Боровскый і іґумены Мукачовского і Маріяповчаньского монастыря ЧСВВ Силвестер Ковейчак і Мартирій Кашпар і Фоґарашской – каноніцї Силвестер Ґаліяні, Іґнатій Дарабант і Самуїл Клан, а тыж професор філозофії Авґустин Кереші. Протокол синоду вів цісарьскый чіновник Йосиф Керестурі. Рішаючі детаїлный перебіг синоду і на ним принятых рїшень якый робив до 24. апріля 1773, береме до увагы, же у своїх арґументах єпіскоп Бачіньскый часто апеловав на знамого галіцького богословца Іґнатїя Кульчіньского і ёго роботы „Specimen Ecclesiae Ruthenicae“ опубліованой в Римі 1733 рока, хоць церьковна Галічіна не была представлена на синодї.

Наконець аж 20. мая 1773 Андрій Бачіньскый отримав єпіскопске свяченя во Відню од Свівницького єпіскопа Василя Божічковіча, котрый найвеце обвинёвав ёго попередника зо схизмы, котрому асістовав Апостольскый вікарій Варадину, Мелетій Ковач. Мітру, сакос, єпіскопскый перстінь і хрест Бачіньскому даровала особито Марія Терезія. За обдержаня епіскопства даровала ёму і ёго наступникам маєток в біршодьскій жупі під меном: архімалдрія св. апостолов Петра і Павла із Теплиць. Великодушна цісарёвна ся старала і о потребы єпархії. Про єпіскопску резіденцію подаровала в Ужгородї монастырь Єзуітів з приналежным костолом а про духовну семінарію ужгородьскый замок Друґетів, котрый стратив свій воєньскый вызнам, наслїдком фалаткованя Польска і прикапчаня Галичі і Буковины ку монархії Габсбурґів. Заложыла і капітулу з 7 каноніками, дале богословскый ліцей з 5 професорами (3 преднашали на руськім языку а 2 на румуньскім). Заложыла і 3 вікаріятьства: пряшовске, мараморошске і сатмарьске. Марія Терезія дала не лем в церьковнім но і в світьскім одношиню русьому духовенству тоты права, котры хосновало латиньске духовенство. Бачіньскый дістасв місце в державнім сеймі а низше духовенство выло уволнене од данї, од воєньской повинности і од властництва землепанів. Єпархія то вшытко здобыла заслугов єпіскопа Бачіньского.

Отворили ся діскузії о обновлїню Галічской метрополії, де хотіїли за метрополіту досадити Андрія Бачіньского, жебы помыгав утримовати русиньскый обряд добити ся єденакых прав, якы мали католікы і зато же хотїли, жебы галічску метрополію обновлёвав хтось галічского походжіня. Як повів каноник Ґудз на авдіенції у Марії Терезії: „…щоб утримати русинів у своєму обряді потрібно дозволити їм насолоджуватися тими ж законами, правилами, що і католики, слідуючи прикладу русинів із Угорщини“. Но Марія Терезія на позіції метрополіту відїла радше чуджу особу, зато не позволила меновати Бачіньского за галічского метрополіту. Діскузії ся тягли довшый час але не подарило ся вырїшыти тоту проблему. По смерти Марії Терезії ся на кус діскузії заставіли а повернули ся на сцену аж в роцї 1796, но уже без Бачіньского. Іщі за жывота Марії Терезії в 1777 роцї ся єпіскоп Андрій Бачіньскый став леґітімным внуторным тайным радцём. Як імператорка, та і імператорьскый двір ся часто звертв на нёго, жебы порадив з внутрішнёв політіков Угорьского кралёвства. В роцї 1789 быв позваный до Высшого сейму.

В роцї 1777 Марія Терезія выголосила окремый школьскый штатут про Угры, „Ratio educationis“ (сістема освіты). В наслїдку того пришло ку реформованю, точнїше ку вытворїню од основы новой незавіслой освітной сістемы в Уграх, окремій од церькви і підрядженій комісії про освіту. Основне школьске навчаня од 6 до 12 років ся стало повинным. Штатут будовав штирі новы тіпы школ: сельска школа, двокласна школа трівіална в малых містах, в містах мали быти основны школы трикласны главно про дїти обходників і ремеселників, в центрах школьскых округів штиркласны школы класічны, котры приправлёвали учітелїв. Середнє школсвтво мало три тіпы: низшу середню школу, тзв. ґраматічну, дале ґімназію і тзв. академію, як поступінь ку універзітї. Угры были роздїлены до 9 школьскых обводів. Русиньскы комітаты Унґ, Береґ, Уґоча, Марамуреш были зачленены до Ужгородьского обводу. Заведжінём школьской реформы на Підкарпатю быв повіреный Андрій Бачіньскый. Піпоровав основаня класічной школы (учітельской семінарії) в Ужгородї, задачов котрой была скора выхова учітелїв. Реорґанізовав учітельску семінарію в Корытнянах коло Ужгорода на ліцей. Дякуючі Бачіньскому было навчаня в ужгородьскых школах веджене в роднім русиньскім языку. Русиньскый язык ся тыж став языком епископской канцеларії. Бачіньскый выдав Біблію переложену до церьковнославяньского языка (реформованого, близкого русиньскому языку). Підписав договор з намістником рады в Братїславі о приписаню 3 гектарів землї і квартелю каждому учітелёви. Земля мала быти приписана окремыма панствами або штатом – комітатом. Село вєдно із верхностёв мало поставіти школьскы будовы. Штатны орґаны дали земию про учітелїв в комітатох Унґ і Мараморош. Довго ся повненю того договору сперала шляхта в комітатї Уґоча. В роцї 17¬0 епископ зробив далшый договор з намістницьтвом, подля котрого мав штат дати ненавратну піняжну пожычку і ставебный матеріял на будованя новых церьквей і оправу а перебудову старых. Но вєдно з тым сі штатны орґаны выградили право становляти архітектонічный тіп будовы. Про Мукачевску єпархію были приготовлены проєкты трёх тіпів будов, інакшы были заказаны. Перебудоваваны стары деревяны церькви в підкарпатьскых селах мусїли быти приспособлены тым проєктам, т. зн. барокізованы. V 1775 роцї перенїс резiденцію єпархії з Мукачева до Ужгорода. Кідь дав до порядку, резіденції, церьквы і семінарії лишив стародавну століцю мукачевскых епископів і в 1780 роцї ся з Мукачева переселив до Ужгорода. 15. октобра, в день менного свята Марії Терезії, за участи кралёвского комісаря ґрофа Стефана Андрашія, одбыло ся высвяченя катедралной церькви.

Особиту заслугу має Бачіньскый зато, же основав бібліотеку, котра іщі за ёго жывота мала 9000 ехпонатів. Вытворив круг інтеліґенції (І. Пастелій, І. Базіловіч, І. Кутка, А. Коцак), котры робили учебникы про ново основаны школы і занимали ся історіев русиньской церькви. Вшыткы епархіалны церькви обдаровав старославяньскыма книгами і актівізовав духовенство, жебы їх інтензівно чітали. В архіпастырискім окружним листї напоминав духовенство, жебы ся научіло свій материньскый руськый язык. Двох монахів послав до Києва, жебы відїли правила Києво-печерьской Лавры і могли такы правила вводити і до угро-руськых манастырів.Бачіньскый не лишыв што бы могло послужыти к утверджіню унії. Завершив роботу своїх попередників а аж од того часу ся зачало духовенство певно тримати унії. Бачіньскый здобыв так любов духовенства і свого народа, як і поважаня людей іншого віросповіданя. Справодливо го мож прирядити ку найзнаменїтїшым архієреём мукачевской єпархії.

Період років 1773 – 1809 ся зве „золотым віком Андрія Бачіньского“. Мукачовску єпархію справовав 34 років а до вічности одышов 19. децембра 1809 рока як 77 річный. Похованый є в крипрї Катедралного храма Воздвіженія святого хреста в Ужгородї. З ёго смертёв Мукачевска єпархія стратила єдного з найвызначнїшых народно-освітных, културно-реліґійных і соціално-політічных дїячів свого краю.

На честь єпіскопа[едітовати | едітовати жрідло]

На честь епископа є на містнім храмі в ёго роднім селї Бенятіна осаджена меморіялна плыта на якій є написане: „Я свій шлях пройшов і закінчив життєві битви. Я віддав Богу життя, церкві працю, а серце народу.“ В Ужгородї є меном Андрія Бачіньского назване наместя коло Катедралного храму і єдна уліця. На фасадї храму є осаджена меморіална плыта з написом: „Єпископ А. Бачинський – великий духовний і громадський просвітитель нашого краю“. На предмістю Мішколца ся находить уліця названа на честь епископа Андрія Бачіньского. І ту была на фасадї ґрекокатоліцькой церькви Покровы Пресвятой Богородицї в 1990 роцї осаджена меморіална табла з написом: „Андрію Бачинському милістю Божою Мукачовському єпископу Герембель-топольцькому абату“. В Герембелї компактно жыють потомкове переселенцїв з Підкарпатьской Руси уже тристо років.

Барбареум, Штадтконвікт і Студіум Рутенум[едітовати | едітовати жрідло]

Жебы підвышити уровень освіты ґрекокатоліцького духовенства была в роцї 1774 у Відню (і з ініціатівы Андрія Бачіньского) заложена Кралёвска ґенерална ґрекокатоліцька семінарія при храмі св. Варвары (Королевская общая грекокатолическая семинария в Вене при св. Варваре – Regium Generale Seminarium Greaco-Catholicum Viennae ad Sanctum Barbaram). Про каждоденну потребу а потім і офіціялно была прията скорочена назва Барбареум (Barbareum). Церьква св. Варвары ся стала про ґрекокатоліків парохіалным центром. Бачіньскый завів і навчаня русиньского языка в семінарії, якый ся став урядным языком і епископской канцеларії. За 10 років фунґованя ся в нім навчало 46 ґрекокатоліцькых штудентів. З того 11 місц было зарезервованых про семінарістів з Мукачевской єпархії, 6 про Перемиську єпархію і 6 про Крижевацьку єпархію. 6 абсолвентів семінарії ся стало епископами, 10 професорів універзіт і єпархіалных семінарії, 8 директорів семінарії і 8 писателїв. Міджі іншыма в Барбареу здобыли освіту і Ґріґорій Тарковіч, першый уніатьскый метрополіта А. Ангеловіч, Алексій Повчій, Михайло Щавницькый (першый ректор Ґенералной ґрекокатоліцькой семінарії у Львові) і др. В 1784 роцї было Барбареум заперте. Священіцї церькви св. Варвары зіставали одповідныма за семінарістів з Пряшова, Мукачева і Перемышля, котры ся навчали в семінарії „Штадтконвікт“ фунґуючій міджі роками 1803 – 1848. Семінарія мала 368 учнїв. Дакілько абсолвентів ся стало дуже вызначныма дїячами русиньского народного возроджіня, напр. Михайло Лучкай, Віктор Добряньскый ці епископ і галічскый метрополіта Йосіф Сембратович. В часї фунґованя семінарії Штадтконвікт, ся в церькви св. Варвары сходив лінґвістічный кружок, головов котрого быв вызначный славіста – філолоґ Бартоломій Копітарь. В кружку ся тыж сходили вызначны русиньскы персоны, авторы русиньскых ґраматік Михайло Лучкай і Іван Фоґарашій. Міджі священіками церькви св. Варвары были тыж русиньскы културны актівісты Іван Ольшавскый і Николай Нодь. Аж в роцї 1852 было у Відню заложене друге Барбареум, котре єствовало до 13. авґуста 1893 рока. Обидві семінарії зограли велику роль не лем про розвиток церьковного, але і народно-політічного руху Русинів. В роцї 1784 была у Львові заложеный Ґенерална ґрекокатоліцька духовна семіїнарія, де галічскы штуденты віденьского Барбареа могли продовжовати в штудію. Першым ректором ся став Михайло Щавницькый (од 1784 до 1787). Вєдно із Львівсков універзітов прияв (на основі декрету цісаря Ёзефа ІІ.) заложыня „Студіум Рутенум“ (Studium Ruthenum) 9. марца 1787 рока, як першого світьского высшого научного інштітуту про Русинів Австрійской імперії. Щавницькый быв і орґанізатором штудія. На Студіум Рутенум могли наступовати кандідаты, котры уже мали 17 років, знали чітати і писати руськым языком і были з Галічіны. Уквартелёваны были в Ґенералній духовній семінарії. Студіум Рутенум дїяло до 1809 рока. За цїлый час фунґованя Студіум Рутенум закінчіло 470 штудентів.

Хоснована література[едітовати | едітовати жрідло]

  • КОНДРАТОВИЧ, М. 1924. Історія Подкарпатскоѣ Руси для народа. Ужгород : УНІО, 1924. с. 79
  • ФЕНИЧ, В.: Мукачівський єпископ Андрей (Бачинський) і відновлення Галицької митрополії: деміфологізація однієї патріотичної легенди. [online] [ціт. 2013-04-28]. Доступне на інтернетї: <http://risu.org.ua/ua/index/studios/studies_of_religions/51056/>
  • POP, I. 2008. Podkarpatská Rus. Osobnosti její historie, vědy a kultury. Praha : Libri, 2008. с. 20-21. ІSBN 978-807277-370-1
  • КОНЄЧНІ, С. 2009. Капітолы з історії Русинів на Словеньску. Пряшів : Русин і Народны новинкы, 2009. с. 72. ISBN 978-80-88769-99-6.
  • Маґочій, П. Р. Штадтконвікт. // МАҐОЧІЙ, П. Р. - ПОП, І. 2010. Енциклопедія історії та культури карпатських русинів. Ужгород : Видавництво В. Падяка, 2010, с. 823. ISBN 978-966-387-044-1.
  • Маґочій, П. Р. Щавницький Михайло. // МАҐОЧІЙ, П. Р. - ПОП, І. 2010. Енциклопедія історії та культури карпатських русинів. Ужгород : Видавництво В. Падяка, 2010, с. 828. ISBN 978-966-387-044-1.
Commons
Вікісклад має мултімедіалны дата на тему: