Латиньскый алфавіт

Матеріал з Вікіпедії
Перейти до: навіґація, Найти
Латиньскый алфавіт
Вид: консонантно-вокалічне
Языкы: Спершу латиньскый, языкы Западной и Централной Европы, дакотры языкы Азії, многы языкы Африки, Америки, Австралії і Океанії
Місце взнику: Італія
Теріторія: Спершу Італія, пак вшытка Западна Европа, Америка, Австралія і Океанія
Дата створїня: ~700. п.н.е.
Період: ~700. п.н.е. доднесь
Напрям писма: злїва направо
Знаків: 26
Похождіня:

Ханааньске писмо

Повязаны: Кіріліця
Коптьскый алфавіт
Арменьскый алфавіт
Руны
Приклад тексту

Латиньскый алфавіт є найповжыванїшоє писмо в світї. Розвив ся із западного виду ґрецького алфавіту, пожыченого і управеного Етрусками, чій алфавіт пак быв адаптованый й іщі управеный давныма Риманами про запис латиньского языка.

Бігом Середовіку латиньскый алфавіт быв адаптований до романьскых языкôв, прямых нащадкôв латины, а такой до келтьскых, ґерманьскых, балтіцькых ай дакотрых славяньскых языкôв, а пак до векшины языкôв Европы.

В час епохы колоніалізму ся латиньскый алфавіт пошырив за океан і быв уведженый до індіаньскых, австралійскых, австронезійскых, выходноазійскых і африканьскых языкôв.

В сучасности термін латиньскый алфавіт означує хоцьякый алфавіт, прямо выведеный од алфавіту Латинян. Такы варіанты можуть не мати вшыткых букв класічного римского писма (напр. польскый алфавіт) ці доповнёвати го новыма (напр. даньскый алфавіт).

Історія[едіт.]

Обявлїня[едіт.]

Латиньскый алфавіт ся обявив із алфавіту Етрускôв, котрый сам походив із западного (італійского) ґрецького алфавіту. Обявленый приближно в 7. сторочу п.н.е. латиньскый алфавіт спершу мав лем 21 букву:

Давнолатиньскый алфавіт
A B C D E F Z H I K L M N O P Q R S T V X

Буква C была западным варіантом ґрецькой ґамы, айбо повжывала ся про запис як [g], так і [k], може вдяка впливу етруського языка, котрый не мав звонкых выбуховых согласных. Пôзнїше, приближно в 3. сторочу до н.е., буква Z, котру латиньскый язык не потребовав, была замінена на нову букву G, котра была модіфікаціёв старой C. Одтовды G означовала звонкый выбуховый [g], а C — глухый выбуховый [k]. Буква K ся повжывала лем в дакотрых окремых словах.

За завоёваням Ґреції Риманами в 1. сторочу п.н.е. латиньскый язык пожычив ґрецькы буквы Y і Z про запис пожычок із ґречтіны. Імператор Клавдій без успіху пробовав ввести до алфавіту буквы на означіня bs/ps, v (в класічнôм латиньскôм алфавітї буква v означовала як V, так і U) і sonus medius, звука межи U і I. По ёго смерти «Клавдіёвы буквы» были забыты.

Такто, в класічный період латиньскый алфавіт мав 23 буквы:

Класічный латиньскый алфавіт
Буква A B C D E F G H
Імня ā ē ef
Высловность /aː/ /beː/ /keː/ /deː/ /eː/ /ɛf/ /ɡeː/ /haː/
 
Буква I K L M N O P Q
Імня ī el em en ō
Высловность /iː/ /kaː/ /ɛl/ /ɛm/ /ɛn/ /oː/ /peː/ /kʷuː/
 
Буква R S T V X Y Z  
Імня er es ū ex ī Graeca zēta
Высловность /ɛr/ /ɛs/ /teː/ /uː/ /ɛks/ /iː ˈɡrajka/ /ˈzeːta/

На роздїл од Ґрекôв, Римане не повжывалы традічны семітьскы назвы літер. Буква Y ся называла іґреком ("i Graeca" — ґрецькоє і), бо Латинянам было тяжко роздїляти чуджій звук /y/ од /i/. Z мала своє ґрецькоє імня — зета.

Давны Римане хосновали лем заголовны формы букв, малы буквы повстали на переломі Антічности і Середовіку. В Середовіку ся зъявила буква W, котра ся хосновала в записї ґерманьскых языкôв. Вызначіня I і U як гласных, а J і V як согласных конечно ся утвердило лем в добі Ренесанції (перед тим вни были вольныма алоґрафами).

Шыріня[едіт.]

Латиньскый алфавіт ся пошырив, вєдно з латинчінов, з Італійского пôвострова до земель наоколо Середоземного моря в добу експанзії Римской рішы. Хоць выходна часть імперії — Ґреція, Турція, Левант і Еґіпет, продовжыла хоснованя ґречтіны як лінґва франка, латинчіна была значно пошырена в западной части, і повсталы западны романьскы языкы продовжовали хоснованя і адаптацію латиньского алфавіту.

З шыріням заходного хрістіанства бігом Середовіку, алфавіт ся поступно перебирав народами северной Европы, котры говорили келтьскыма (вытїсняючі алфавіт оґам), ґерманьскыма (вытїсняючі рунічны алфавіты), балтіцькыма языками, а таксамо носителями дакотрых уральскых языкôв, а саме мадярьского, фіньского і естоньского. Алфавіт тіж зачали хосновати про запис западославяньскых і дакотрых югославяньскых языкôв бігом того як їх носителї переяли римо-католицізм. Носителї выходославяньскых языкôв обычайно переймали кіріліцю вєдно з православієм.

За послїднї 500 рокôв ся латиніка пошырила світом до Америкы, Океанії, частей Азії і Африки европсков колонізаціёв, вєдно з шпанєльскым, портуґальскым, анґліцькым, французькым, шведьскым і голандьскым языками. Латиньскый алфавіт ся іщі хоснує про многы австронезійскы языкы, в тôм чіслї про таґальскый і іншы языкы Філіпін, офіційны языкы Малайзії і Індонезії.

На концю 19. стороча латиньскый алфавіт переяли Румуны. До того румуньскый язык хосновав кіріліцю. В 1928. роцї латиньскый алфавіт змінив арабскый в Турції. Векшина тюркоязычных народôв минулого СССР, втч. Татарôв, Башкірôв, Азербайджанцьôв, Казахôв і іншых, перейшли на алфавіты на основі латинікы в 1930-ых роках, але в 1940-ых былы переведені на кіріліцю. По падіню Совєтьского Союзу в 1991. роцї ся латиньскый алфавіт зась зачав хосновати про запис азербайджаньского, узбецького, туркменьского, казахского, татарьского языкôв і румуньского в Молдавії.

Модіфікації[едіт.]

За час свого хоснованя латиньскый алфавіт быв адаптованый про новы языкы, при тому даколы мусив обозначати фонемы, не притомны в языках, котры ся вже записовали римскыма буквами. Про обозначіня такых звукôв были створены модіфікації алфавіту.

Ліґатуры[едіт.]

Головна статя: Ліґатура

Ліґатура є злитя двох ці веце обычайных букв до нового ґліфу ці літеры. Приклады суть Æ/æ (з AE), Œ/œ (з OE), скорочіня &лат. et «і»), нїмецька буква ß («есцет», з ſz ці ſs).

Новы буквы[едіт.]

Приклады новых букв, введеных до стандартного латиньского алфавіту, суть рунічны вінн (Ƿ/ƿ), торн (Þ/þ) ай ет (Ð/ð), введены до староанґліцького алфавіту. Іншов таков літеров є середнёанґліцькый ёґ (Ȝ/ȝ). Пак вшыткы штирї были замінены: ёґ — на gh, вінн — на w, ет і торн — на th. Послїднї два ся доднесь хоснують в ісландьскôм і фарерьскôм алфавітах.

Діґрафы і тріґрафы[едіт.]

Головны статї: Діґраф і Тріґраф

Діґраф є пара літер, хоснованых на означіня єдного ці веце звукôв, што ся в обычайнôм споїню такых букв не читають. Приклады суть ch, th, sh в анґлічтінї, ch, dz, в словенчінї.

Тріґраф є складеный з трёх букв, як то нїмецькоє sch.

Діакрітічны знакы[едіт.]

Головна статя: Діакрітічны знакы

Діакрітічный знак є невеликый сімбол, што може стояти над ці пôд буквов, ці в іншôй позіції, як то знак умлауту в нїмецькых буквах Ä, Ö, Ü. Ёго головнов функціёв є зміна высловности літеры, ід котрôй ся припоює, айбо іщі може змінёвати высловность цілого складу ці ай слова, ці роздїлёвати гомоґрафы.

Латинізація[едіт.]

Слова з языкôв, котры ся записують нелатиньскым писмом, обычайно ся в латиньскôм текстї транслітерують ці транскрібують.

Русиньскы тексты зачали транскрібовати мадярьскым алфавітом іщі в 18. сторочу:

Текст присяги з урбаря 1774. року села Плоскановиця:

Ja, … bozsusza zsivomu bohu, Szvjatui Troiczi, Otczu, Szinu i Szvjatomu Duchovi, Szvjatui, Precsisztui Marii i uszim Bozsim szvjatim, zse ja na buk polozsivsi usitok sztrach, hnyiv, lyubov, szvui vlaszni choszen albo skodu i kasdi umiszlenni csolovicsi priklad, na kosdoje toto, sto budu szvidovanni po pravgyi povim, jak szvoi, tak insich tutosnich obivatelei mozsnoszti i uzsitki, dobra, skodi i pochibnosti szoho szela po pravgyi iszpovim i iz nich majmensoje natyulko znaju ne zataju, tak mi Bozse pomahaj i uszi svjati … etc.

Кіріліцёв::

Я, … , божу ся жывому Богу, Святуй Тройци, Отцю, Сыну и Святому Духови, Святуй Пречистуй Марійи и усім Божым святым, же я, на бук положывши ушыток страх, гнïв, любов, свуй властный хосен албо шкоду и каждый умысленный чоловічий приклад, на каждоє тото, што буду звідованный, по правдï повім, як свої, так иншых тутошньых обывателей можности и ужыткы, добра, шкоды и похыбности сёго села по правдï исповім и из них майменшоє, накӱлько знаю, не затаю, так ми , Боже, помогай и усï святï … и т. д.

На концю 19. стороча, характерізованого ідеями мадяронства, ся зачало вываданя русиньскых книг в мадярьскôй транскрібції. Русиньска інтеліґенція мала на то крітічну реакцію.

«Войчицкий чудодей», Ю. Старовскый-Попрадов:

Итак, твой старый дед отныне будет dyid,
А ближнему желать ты должен много lyit,
Не будет рыболов вязать уж сеть, но szyty,
В подкопе рудокоп іскать же станет mydy.
...
Умен наш чудодей! Дает он нам отраву,
Желая у людей взыскать и мзду, и славу.
Пусть будет! Да пройдет по всем углам Карпата
Его-то славы весть, но славы – Герострата!

В мадярьскôй транкрібції ся выдавала перша в Пряшові новинка про Русинів «Nase Otecsesztvo»:

Nase Otecsesztvo, апріль, чісло 2. (13.) 1916. року:

Szmutno szizsdu...
Napiszal: Petőfi Sándor

Szmutno szizsdu verchu horö vöszokoj,
Porozzeram - zadumcsivo dolov z nyoj,
Tam v dolinyi mala ricska szja tyahat,
Iznurenno i ja vlecsu zsivot tak.

Iznurili mene mnohi sztradanya,
Horkoszty mal jem, no radoszty nyit ni do dnya.
Navodnenye böla bö z töch horkosztej,
Malöj osztrov böla bö lem radoszty v nej

Vijut vitrö, po horach, po dolinach,
Ko oszeni priblizsatszja uzse csasz.
Lem v oszeni kraszna je mnyi priroda,
Ked vmiraje, ona mila lem tohda.

Ne scsebecse pesztröj ptach na konari,
Zsoltö lisztya cservenyatszja v chotari,
Popadujut lisztya z derev hev i tam,
Barz bö upal dolov sz nima i ja szam.

Ked ja umru sto bude sz mojim tyilom?
Naj bö vörosz z nyoho v lyiszi dikij sztrom?
Tam bö bölo dobre miszce pro mene,
Tot szvit bö uzs ne zavadzsal v mene sze.

Lyubil bö ja v lyiszi böti dikij sztrom,
Ili lyipse, nyaj osztanu pozsarom,
Tohdö bö jem podpalol tot cilöj szvit,
On mja nikda ne tyisil, lem - vsze szmutit.

Z magyarszkoho perelozsil: Kellő

Екзістує транслітерація сучасного русиньского писма: