Ціцак, Мигаль Иванович
Ціцак Мигаль Иванович (укр. Ціцак Михайло Іванович; род. 7. юна 1948, с. Имстичово, Иршавськый Район, Закарпатська область, УССР, СССР) — русиньскый поет, журналіст и редактор Иршавской районной новинкы "За нове життя".
Ціцак Мигаль Иванович | |
---|---|
Народжіня | 7 юна 1948 Имстичово, Украинска ССР |
Занятя | Поет, журналіст, педагог, редактор |
Період | 1977—2006 |
Дїти | 3 |
Біоґрафія
[едітовати | едітовати жрідло]Родився Мигаль Иванович Ціцак 7 юна 1948 року у селі Имстичово, присілок Левош. Кӯнчив УЖНУ, дале робив у Луковицькӯв, Иршавськӯв и у Виноградӯвськӯв школах, видячи його талант и жаданя учити когось чомусь новому, його пригласили на должность завідувучого редакціёв Иршавськой районной новинкы "За нове життя", на должность вӯн вступив у 1977 році, до 1992 року, дале вӯн робив єдным из редакторӯв, писав у слободный час вірші, наприклад наведеме вірш-сочуствіє о памняти Едіты Біксий-Світлик (по украйинськы)
«Ти в обіймах сирої землі,
Де ність болезні, ність печалі.
Та чому навкруг тебе сумні
Твої друзі дитинства повстали?
Ти своє вже, земне, віджила,
Дуже рано, ой як дуже рано!
Довго — довго у друзів твоїх
У серцях заживатеме рана.
Хай твій ангел-хранитель з небес,
(Його ім'я, земним нам, не знане),
Твою душу леліє й хранить
І вона хай до Бога пристане,
Прощавай, наша добра душа,
Твого серця скінчилася битва.
Нам, живим, відтепер по тобі
Залишається тільки молитва.»
Мигаль Иванович Ціцак быв автором многых статий и стінгазет, быв публічным лицём свого села, многократно выступав на публіці складавучи вірші и другы тексты по темі событія.
У 2006 році уйшов на пізнию айбо не лишив публіцістичну деятелность.
Файта
[едітовати | едітовати жрідло]Мигаль Иванович мав 3 дітий и многых внукӯв, быв и є файный ґазда, має в'єдно из свойым сыном Ціцак Мироном Мигалёвичом великоє ґаздӯвство, жонатый, 7 юна 2024 року исполнило му ся 76 рокӯв.
Удкликованя
[едітовати | едітовати жрідло]Тоты даны суть взяты из слӯв внукӯв Мигаля Ивановича:Ивана и Мирославы, статий Иршавской районной новинкы "За нове життя" и книгы Анны Орос «Моє рідне Імстичово».