Петро Лизанець

Матеріал з Вікіпедія
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Петро Миколайович Лизанець
BLANK.jpg
ФОТО [1] [2]
Познатый як мадярско-украинскый языкознатель, лексикограф
Уроджѣня юла 2, 1930 (1930-07-02) (90 р.)
Извор, Подкарпатска Русь, Чехословакия

Научна робота
Сферы наук лингвистика, лексикография
Ученый ступень доктор филологии
Alma mater УжДУ
***

Петро Лизанець, *2. юл 1930 — доктор филологии, професор, Заслуженый дѣятель наукы и техникы Украины, директор-закладатель Центра гунгарологии Ужгородской универзиты, мадярско-украинскый лингвист и лексикограф.[1][2][3]

Биография и научны роботы[едітовати | едітовати жрідло]

Пришов на свѣт яко другый з пяти дѣтей[4] в родинѣ сельского газды, котра ся в року 1936 переселила до Береговского району в новоселицю Шом-Колония, де тяжкым трудом, осушуючи болота, мала можность достати землю и розгаздовати ся. Тут за­кончив зачаточну школу, пак три класы мукачовской горожанкы (1941–1944). З октобра 1944 продовжив науку в береговской гимназии, котру закончив в року 1948. Ладив слѣдами отця быти сельскым газдом, але того року зачала ся колективизация, од родины забрали вшитко: землю, статок и серсамы, и за газдованя мусѣв забыти. Того ж року пошов на украинску филологию до недавно створеной Ужгородской универзиты, яку за­кон­чив з одзначѣньом в року 1953. Дале была ашпирантура (1953–1956), кандидатска на тему: “Українські говірки Затисся Виноградівського району Закарпатської області” (1959), пак в року 1966 быв выбраний за ведучого катедры мадярской филологии, котрым зоставав по рок 2015. В року 1971 з дисертациов на тему: “Угорські запозичення в українських говорах Закарпаття. Угорсько–українські міжмовні кон­такти” зыскав ступень доктора филологии. Дисертация, до року 1976 поступно опубликована в трьох томах, была высоко оцѣнена не лем в СССР, але и в заграничу (Канада, Германия, Польща, Словакия, Мадярщина, Югославия). Быв деканом филологичной факулты Ужгородской универзиты (1977–1984). В року 1988 став ся директором-закладательом Центра гунгарологии. В роках 1992–2003 опубликовав “Атлас угорських говорів Закарпаття” в трьох томах.[1]

Приложена лингвистика и краепис[едітовати | едітовати жрідло]

Еще штудентом, маючи добры знаня латины, занимав ся перекладом граматикы Лучкая, што стало ся темов його дипломной роботы, а по вецей як 30 роках — красным дарунком не лем фаховым славистам, але и каждому краянови, коли тота легендарна граматика появила ся во выдавательствѣ Наукова думка (1898), перекладена по украинскы, а так доступна и людям, не знаючым латину, зоз приданым словничком и пояснѣнями.[1]

Петро Лизанець поважуе важным навернутя историчных назв сел Подкарпатской Руси, котры были змѣнены (украинизованы) комунистичным режимом по ликвидации автономии края и перетворѣню його в область Украины (1946). Тоты назвы одбивають историю и душу народа. Напротив, переименованя, зроблены з мотивох идеологии, во векшинѣ припадох суть фалшивы и з погляду филологии неграмотны.[5] Ку року 1991 по 2008 професорови великыма трудами и клопотами удало ся вернути историчны назвы 68 населеным пунктам Закарпатской области, обываным переважно Мадярами.[6] Але иншак тота задача указала ся несповнима, не подарило ся му вернути ани историчну назву свого родного села. Идеология и бюрократичный апарат суть силнѣйшы од научных аргументох и од физичных можностей простого смертного, якый бы не быв авторитетный и дома и в заграничу.[1]

Жерела и одказы[едітовати | едітовати жрідло]

Референции[едітовати | едітовати жрідло]

  1. 1,0 1,1 1,2 1,3 Василь Нитка (2018)
  2. Павло Роберт Маґочій
  3. Хланта І. В.
  4. Тетяна Літераті
  5. Василь Нитка (2019)
  6. Петро Лизанець