Йоганн Волфґанґ фон Ґете

Йоганн Волфґанґ фон Ґыте
Чинность	поет, прозаїк, драматурґ, правник и політик
Уроджѣня	авґуста 28., 1749
Мѣсто роджѣня	Франкфурт над Моганом
Упокоеня	марца 22., 1832 (82 р.)
Мѣсто смерти	Ваймар
	Йоганн Волфґанґ фон Ґыте на Викискладѣ

Йо́ганн Во́лфґанґ фон Ґы́те вадь Ґете (нім. Johann Wolfgang von Goethe [ˈjoːhan ˈvɔlfɡaŋ(k) fɔn ˈɡøːtə] ^{высловность}; 28. авґуста 1749, Франкфурт над Моганом – 22. марця 1832, Ваймар) быв німецькый полігістор, поет, прозаїк, драматурґ, історик уміня тай умілецькый критик, правник и політик, біолоґ и ставитель.^[1] Ун ся шыроко держит майвливовым німецькоязычным писательом. Його роботы мали обсяжный влив на літературну, політичну тай філозофську думку в западнум світі уд 18. стороча доныні.^[1] Ґыте писав трактаты за ботаніку, анатомію тай цвіт.^[2]

По успішному выданьови свого першого романа, „Смуток молодого Вертера“ (1774), Ґыте в 1775. році ся перетягнув до Ваймара, де прикапчав ся ид продуктивному інтелектуалному тай културному окруженю пуд патронатом герцоґыні Анны Амалії Брунсквік-Волфенбіттелської, котроє сформовало ваймарськый класицизм.^[3] У 1782. році Ґыте быв посяченый у шляхту герцоґом Саксен-Ваймара, Карлом Авґустом. Ґыте участвовав у літературному кываньови Sturm und Drang („Буря тай натиск“).^[4] Бігом свойих першых десяти рокув у Ваймарі Ґыте став членом герцоґової секретної рады (1776–1785), быв у воєнных комісіях, назирав на удкрытя сріберных шахт у Ілменау тай реалізовав шор адміністративных реформ в Єнському університеті.^[5] Ун ся дуклав и до планованя ваймарського ботанічного парка тай удбудовы ваймарського замка.^[6]

Першов вызначнов научнов роботов Ґыте была „Метаморфоза ростиня“, удана по тум, як ун ся вернув из свого вандрованя Італійов у 1788. році. У 1791 го вчинили директором театра у Ваймарови, и у 1794 ун ся поцімборовав из драматурґом, істориком и філозофом Фрідріхом Шіллером. У тот період Ґыте удав: свуй другый роман, „Рокы штудій Вілгелма Майстра“; епічну поему „Германн и Доротея“; а в 1808. році першу часть свої майпопуларної драмы „Фауст“. Його здобыткы 1790. рокув, у тум числі ворошні з Шіллером, Йоганном Ґоттлібом Фіхте, Йоганном Ґоттфрідом Гердером, Александром фон Гумболдтом,^[7] Вілгелмом фон Гумболдтом, Авґустом и Фрідріхом Шлеґелями, стали ся колективно кликати ваймарськым класицизмом.

Жывут

Ранні рокы

Дідик Ґыте, Фрідріх Ґеорґ Ґыте, перетягнув ся из Турінґії у Франкфурт у 1687. році тай поміняв запис свої фамілії з Göthe на Goethe. У Франкфуртови вун раз робив шевцьом, а пак удкрыв корчму. Його сын и внукы пак жыли на заробленый ним маєток. Фрідріх Ґеорґ Ґыте быв жонатый двычі: раз из Аннов Елізабетов Луц, доньков міщанина Себастіана Луца, из котров мав пять дітий (у тум числі Германа Якоба Ґыте); по єї смерти у 1705 вун ся поженив из Корнелійов Шеллгорн (рожд. Валтер), удовицьов корчмаря Йоганнеса Шеллгорна (умер у 1704), из котров мали щи чотырьох дітий, у тум числі Йоганна Каспара Ґыте, отця Йоганна Волфґанґа фон Ґыте.

Отець Ґыте, Йоганн Каспар, жыв из свойов файтов у великуй хыжи (теперь Хыжа-музей Ґыте) у Франкфурті, товды слобудным імперськым варошом Сященної римської імперії. Хоть ун и штудовав право у Лайпціґу и быв покладеный імперськым радником, Йоганн Каспар Ґыте не быв закапчаный у вароські діла.^[8] Вун ся вженив из матерьов Ґыте, Катарінов Елізабет Текстор 20. авґуста 1748. року у Франкфурті; вун мав 38 рокув, а она — 17.^[9] Ушыткі їхні діти кромі Йоганна Волфґанґа и його сестры Корнелії Фредерікы Крістіаны умерли у раннюм віці.

Молодый Ґыте дуставав ошколованя уд отця и приватных учителюв, штудувучи типові про тот час предметы, а май — языкы (латинськый, грецькый, французькый, таліянськый, анґліцькый, куртый час ай біблійный іврит^[10]). Вун ся учив играти, возити ся на коньох и фехтовати.

Хоть Ґыте читаво любив мальовати, вун скоро проявив інтерес у літературі; межи його ранньых фаворитув были Фрідріх Ґоттліб Клопшток и Гомер.^[11] Любив му ся и театер — Ґыте дуже ся захопльовав бабковыми выставами, котрі кажджый рук чинили французькі катуны, и котрі стали повторявучов ся темов у „Роках штудованя Вілгелма Майстра“.

Ґыте дуже ся любило читати роботы за історію и реліґію. Вун писав за тот період:

Из дітинства м мав єдну привычку фурт заучовати на памнять зачаткы книг и діленя праць, раз пяти книг Мойсея, пак Енеїды и Овідійовых Метаморфоз […] Кедь фурт активна уява […] заводила ня то туды, то сюды, кедь суміш казкы тай історії, мітолоґії тай реліґії, грозила ся ня запутати, я радо тікав у тоты восточні реґіоны и нуряв у перші книгы Мойсея — и там, межи розсіяных пастырьськых племен, нараз указовав єм ся у майчитавуй самоті и майчитавуй компанії.^[12]

Бібліоґрафія

Научні роботы

1784: Über den Granit (За ґраніт; удана посмертно у 1878)
1786: Über den Zwischenkiefer der Menschen und der Tiere (За передвиличну кость людий и звірькы)
1790: Versuch die Metamorphose der Pflanzen zu erklären (Метаморфоза ростиня)
1791-92: Beiträge zur Optik (Приспівкы до оптикы; 2 томы)
1810: Zur Farbenlehre (Теорія цвітув)

Автобіоґрафічні

1811–1830: Aus meinem Leben: Dichtung und Wahrheit (Из мого жывота: поезія тай истина), автобіоґрафічна робота у 4 томах
1817: Italienische Reise (Таліянськоє вандрованя), журналы
1836 and 1848: Gespräche mit Goethe (Бесіды з Ґыте; посмертноє уданя)

Нонфікшын

1793: Die Belagerung von Mainz (Облога Майнца), нонфікшын
July 1798–1801: Propyläen, часопис
1805: Winckelmann und sein Jahrhundert (Вінкелманн и його стороча)

Проза

Романы

1774: Die Leiden des jungen Werthers (Смуток молодого Вертера)
1809: Die Wahlverwandtschaften

Трилоґія за Вілгелма Майстра

1776: Wilhelm Meisters theatralische Sendung (Театрална місія Вілгелма Майстра), удана в 1911
1796: Wilhelm Meisters Lehrjahre (Рокы штудій Вілгелма Майстра)
1821, expanded in 1829: Wilhelm Meisters Wanderjahre, oder Die Entsagenden (Рокы вандрованя Вілгелма Майстра, вадь Зреченикы)

Short Fiction

1794–95: Unterhaltungen deutscher Ausgewanderten (Бесіды німецькых еміґрантув), зберька, обсягує казку Das Märchen
1828: Novella

Повідка

1795: Das Märchen (Зеленый гад и красна лілія), казка

Поезія

1769: Ohne Hast, ohne Rast (Без пилованя, без спочиваня)
1771: Heidenröslein (Дика ружа)
1773: Prometheus (Прометей)
1774: Der König in Thule (Король у Туле)
1782: Der Erlkönig (Вулшаный король)
1790: Römische Elegien (Римські елеґії), зберька
1794: Reineke Fuchs, епічный фабльо
1795 Ich Denke Dein (Думаву за тя)
1795–96 (у спувпраци з Фрідріхом Шіллером): Die Xenien, зберька епіґрам
1797: Der Zauberlehrling (Ученик маґа; стала основов про симфонічну поему Поля Дюка, котру екранізовали Disney у кіні з назывков „Фантазія“)
1797: Die Braut von Korinth^[13] (Коринтська удданиця),
1798: Hermann und Dorothea (Германн и Доротея), епічна поема
1798: Die Weissagungen des Bakis (Пророцтва Бакіса)
1799: Die erste Walpurgisnacht (Перша валпурґійова нуч)
1813: Gefunden (Находка),
1819: Westöstlicher Diwan (Западовосточный діван), зберька поем-імітацій суфіштської и вшылиякої сунітської мусулманської поезії, у тум числі Гафіза.
1823: Marienbad Elegy (Марінбадська елеґія)

Драма

1773: Götz von Berlichingen
1774: Clavigo, траґедія на пять актув, написана у майови 1774, премєра котруй ся удбыла 23. авґуста 1774 у Гамбурґови
1775: Stella, траґедія у пяти актах, вытворена межи 1803 тай 1805 из першої верзії 1775. року, премєра ся удбыла 15. януара 1806 у Ваймарови
1776: Claudine von Villa Bella
1787: Iphigenie auf Tauris (Іфіґенія у Таврісі)
1788: Egmont
1790: Torquato Tasso
1803: Die Natürliche Tochter (Природня донька), пєса, зачатково задумана ги перша часть трилоґії за Французьку револуцію
1808: Faust. Eine Tragödie / Faust. Der Tragödie erster Teil (Фауст. Часть перша)
1832: Faust. Der Tragödie zweiter Teil in fünf Akten (Фауст. Часть друга)

Референції

1 2 Nicholas Boyle. Johann Wolfgang von Goethe. Encyclopædia Britannica.
↑ Sepper, Dennis L. (1988). Goethe contra Newton: Polemics and the Project for a New Science of Color. Cambridge University Press. с. 22. ISBN 978-0521342544.
↑ Boyle, Nicholas (1991). Goethe: The Poet and the Age. Volume I: The Poetry of Desire (1749-1790). Oxford University Press. с. 231-233. ISBN 978-0198158660.
↑ Sharpe, Lesley (2002). The Cambridge Companion to Goethe. Cambridge University Press. с. 15-18. ISBN 978-0521665600.
↑ Friedenthal, Richard (2010). Goethe: His Life and Times. Transaction Publishers. с. 210-215. ISBN 978-1412813477.
↑ Park an der Ilm. Klassik Stiftung Weimar. https://www.klassik-stiftung.de/en/park-an-der-ilm/. [перевірено 2026-08-01].
↑ Daum, Andreas W. (March 2019), Social Relations, Shared Practices, and Emotions: Alexander von Humboldt's Excursion into Literary Classicism and the Challenges to Science around 1800, The Journal of Modern History (University of Chicago) 91 (1): 1–37, doi:10.1086/701757, https://www.journals.uchicago.edu/doi/10.1086/701757, [перевірено 19 February 2021]
↑ Herman Grimm: Goethe. Vorlesungen gehalten an der Königlichen Universität zu Berlin. Vol. 1. J.G. Cotta'sche Buchhandlung Nachfolger, Stuttgart / Berlin 1923, p. 36
↑ Катаріна была доньков шолтиса Франкфурта Йоганна Волфґанґа Текстора (1693–1771) тай Анны Марґареты Ліндгаймер (1711–1783).
↑ Kruse, Joseph A. (2018). Poetisch-religiöse Vorratskammer – Die Hebräische Bibel bei Goethe und Heine (по de). Goethe und die Juden – die Juden und Goethe. Walter de Gruyter. с. 71. ISBN 9783110530421.
↑ Oehler, R 1932, "Buch und Bibliotheken unter der Perspektive Goethe – Goethe's attitude toward books and libraries", The Library Quarterly, 2, pp. 232–249
↑ Goethe, Johann Wolfgang von. The Autobiography of Goethe: Truth and Poetry, From My Own Life, Volume 1 (1897), translated by John Oxenford, pp. 114, 129
↑ Johann Wolfgang von Goethe: Die Braut von Korinth. Literaturwelt.com, retrieved April 13, 2011

Тота статя є затля „Стыржень“. Поможте Вікіпедії так, же єй доповните і росшырите.

[Britannica-1] 1 2 Nicholas Boyle. Johann Wolfgang von Goethe. Encyclopædia Britannica.

[2] Sepper, Dennis L. (1988). Goethe contra Newton: Polemics and the Project for a New Science of Color. Cambridge University Press. с. 22. ISBN 978-0521342544.

[3] Boyle, Nicholas (1991). Goethe: The Poet and the Age. Volume I: The Poetry of Desire (1749-1790). Oxford University Press. с. 231-233. ISBN 978-0198158660.

[4] Sharpe, Lesley (2002). The Cambridge Companion to Goethe. Cambridge University Press. с. 15-18. ISBN 978-0521665600.

[5] Friedenthal, Richard (2010). Goethe: His Life and Times. Transaction Publishers. с. 210-215. ISBN 978-1412813477.

[6] Park an der Ilm. Klassik Stiftung Weimar. https://www.klassik-stiftung.de/en/park-an-der-ilm/. [перевірено 2026-08-01].

[Daum-7] Daum, Andreas W. (March 2019), Social Relations, Shared Practices, and Emotions: Alexander von Humboldt's Excursion into Literary Classicism and the Challenges to Science around 1800, The Journal of Modern History (University of Chicago) 91 (1): 1–37, doi:10.1086/701757, https://www.journals.uchicago.edu/doi/10.1086/701757, [перевірено 19 February 2021]

[Grimm36-8] Herman Grimm: Goethe. Vorlesungen gehalten an der Königlichen Universität zu Berlin. Vol. 1. J.G. Cotta'sche Buchhandlung Nachfolger, Stuttgart / Berlin 1923, p. 36

[9] Катаріна была доньков шолтиса Франкфурта Йоганна Волфґанґа Текстора (1693–1771) тай Анны Марґареты Ліндгаймер (1711–1783).

[10] Kruse, Joseph A. (2018). Poetisch-religiöse Vorratskammer – Die Hebräische Bibel bei Goethe und Heine (по de). Goethe und die Juden – die Juden und Goethe. Walter de Gruyter. с. 71. ISBN 9783110530421.

[11] Oehler, R 1932, "Buch und Bibliotheken unter der Perspektive Goethe – Goethe's attitude toward books and libraries", The Library Quarterly, 2, pp. 232–249

[12] Goethe, Johann Wolfgang von. The Autobiography of Goethe: Truth and Poetry, From My Own Life, Volume 1 (1897), translated by John Oxenford, pp. 114, 129

[13] Johann Wolfgang von Goethe: Die Braut von Korinth. Literaturwelt.com, retrieved April 13, 2011

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

[11]

[12]

[13]