Наполеон Бонапарт
| Наполеон Бонапарт | |
|---|---|
| Napulione Buonaparte | |
 | |
| Чинность | політік, державний діяч, офіцер, колекціонер мистецтва, Император, суверен, мілітант, воєначальник, монарх, офіцер армії |
| |
| Горожанство | Франція |
| Уроджѣня | 15 авґуста 1769 |
| Упокоеня | 5 мая 1821 |
| Причина смерти | рак шлунка |
| Ошкола | Військова школа |
| Участь | Наполеонівські війни, Революційні війни Велика французьска револуція |
| Активность | 1789—1821
|
| Родина | Бонапарти |
| Отець | Карло Буонапарте |
| Мати | Летиція Рамоліно |
| Брат, сестра | Еліза Бонапарт, Людовик I Бонапарт, Кароліна Бонапарт, Поліна Бонапарт, Жозеф Бонапарт, Люсьєн Бонапарт І, Жером Бонапарт, безымянная дочь Бонапарте |
| Дѣти | Наполеон II, Шарль Леон, Олександр Колонна-Валевський, Ойген Мегерле фон Мюльфельд, Жюль Бартелеми Сен-Илер |
| Награды | |
| Кавалер ордена Слона, орден Білого Орла, Орден Золотого руна, орден Святої Анни I ступеня, орден Андрія Первозванного, Великий магістр ордена Почесного легіону, Великий хрест ордена Святого Йосипа, орден Залізної Корони, Королівський угорський орден Святого Стефана, орден Святого Губерта, орден Чорного орла, кавалер Большого креста Императорского ордена Христа, Великий Хрест ордена Почесного легіону, орден Воссоединения, Орден Академічних пальм, Королевский орден Обеих Сицилий, Орден Леопольда (Австрія), орден Святого Йосипа, орден Червоного орла, орден Рутової корони, орден «За заслуги» Баварської корони, Орден Людвіга (Гессен-Дармштадт), орден Вюртемберзької корони, Орден Вірності (Баден), орден Серафимів, орден Карлоса III, орден Сантьяго, орден Лева і Сонця 1 ступеня, Орден Святого Олександра Невського, орден Вестфальской короны, Королевский орден Испании, орден Трёх золотых рун, орден Единства, Орден Святого Георгия (Бавария) | |
| Язык творов | французькый |
.svg) ,  | |
 | |
 Наполеон Бонапарт на ВикискладѣVIAF:106964661; GND:118586408; LCCN:n79054933; FAST:35482; BNF:12008245w; BHS:1231; NLKR/NLC:jn20000604140; OL:OL20025A;
| |
Наполео́н І Бонапа́рт (фр. Napoléon I Bonaparte,15. авґуст 1769 – 5. май 1821) — французскый державный, політичный і воєнный дїятель, войвода, первый конзул Французкої Републикы (1799—1804) тай імператор французів (1804—1814, 1815). Творець одної з майгрубых імперій світу, реформатор і законодатель Европы, націоналный герой Франції.[1]
Родив ся в Аяччо, шо на острові Корсіка, якый у рік роженя Наполеона быв переданый Генуезіёв Франції.
Прозывкы
[едітовати | едітовати жрідло]- Маленькый капраль (Le Petit Caporal): прозывка, дана ёму солдатами вечуром під час битвы близь моста Лодї в 1796 роцї. Тітул капраля, хоснованоє в якости прозывкы, было присвоєно ёму відповідно з воєнным обычаём проявленя наклоности в знак цїненя за храброго справованя[2] .
- Жан де Лепе (Jean de l'Epée): прозывка дана солдатами Великої армії, а именно Імператорсков ґвардіёв, під час верненя з осторова Ельба[3].
- Ніколас (Nicolas): прозывка, хоснована в основному роялістами юга Франції, де так даколи называют Діавола.[4] Посёму, карікатуры того часу называют Наполеона сьым другым имнём, при чом ефект усилює ся тов же началнов буквов «Н».
- Каштан (Lou Castagnié): прозывка, дана на югови Франції і відсылающа до корсіканского походжіня Наполеона, покілько каштаны были ёго фірменым їденём.
Біоґрафія
[едітовати | едітовати жрідло]Молодость
[едітовати | едітовати жрідло]
Наполеон Бонапарт походив з небогатої корсіканскої немешскої родины Карло Маріа Буонапарте тай Марії Летиції Буонапарте (всёго в хыжи было 13 дітваків, айбо до тугость віку Наполеона дожили лем 4 ёго браты і 3 сестры). Коли Людовік XVI надїлив дїтям із збіднїлых немешскых родин право бесплатно учити ся, сьым возпользовали ся і корсіканцї, зокрема даякі сины і дочкы Шарля, разом із Наполеоном. 1779 року послїдь пару місяців вылїпшеня свого французкого языка в коледжі Отена, Наполеон войшов до воєнної академії в Брієннї. Высміяный товаришами по ученню за провінціалізм і млавости, майбідный даже помежи учеників, шо не были арістократами, він активно сповідував ідеї корсіканского патріотізму. 1784 року Наполеона перевели до паріжскої Воєнної ошколы. Бонапарт выказав себе посередным учнеником, закончивши ошколу сорок другым із 58. учеників.[5]
1785 року, послїдь достаня тітула младшого лайтната артілерії, Наполеона было направлено у Валанс на юг Франції.[6]
У марци 1793 року Бонапарта было призначено началником артілерії в армію, котра обсїдала занятый анґлічанами Тулон. Тулон быв забраный, а сам Наполеон достав званя бріґадного ґенерала за вклад в цїлковый успіх обсады. В тот час Наполеону было лем 24 рокы.[7]
Публицістичнї творы Наполеона періода револуції ("Діалог про любов", "Dialogue sur l'amour", 1791, "Вечеря в Бокере", "Le Souper de Beaucaire"[8], 1793) указуют на то, шо він роздїляв якобінскі настрої. В 1792 роцї він вступив у Якобінскый клуб.
Послїдь термідоріанського перевороту Бонапарт быв арештованый (10. авґуста 1794 року, на два тыжнї) позад контактів с братом Максиміліана Робеспєра - Огюстеном. Послїдь увольненя він пішов в демісію позад доказованя з командованём, а через рік, в авґустї 1795 року, достав довжность в топоґрафічному відділї Комітета общественого спаса.[7]
В крітичный для термідоріанців момент Поль Баррас назначив Бонапарта свойим помочником, і він вызначив ся під час притолоченя роялістского збура в Паріжи 3. октобра (13 вандемєра) 1795 року. Опреж силы Діректорії в Паріжи на тот день зложовали всёго 6 тисяч солдат, проводник паріжского ґарнізона колимбав ся; в тот же час силы восставлых раёнїв вароша, веденї роялістами, зложовали пиля 23 тисячі челядників. Тогды Наполеон вырішив примінив против них артілерію. Бонапарт заслужив званя дівізійного ґенерала, быв покладеный командуючым войськами тыла.[9] 23. фебруара 1796 р. він заняв пост командуючого Італянскої армії.
9. марца 1796 року Наполеон женив ся на вдовицї, стятого під час якобінского терора ґенерала, Жосефінов Богарне.[10]
Італянська кампань
[едітовати | едітовати жрідло]У 1796—1797 роках французска армія під командірованём Бонапарта розгромила сардінскі та австрійські войська в Італії.[10]
В Італянскій кампанї Наполеон мав повість войводы. В многочисленых битвах він свиріпно нищив противників. Під час боя попиля Ріволы він перевів битву в атаку на байонеты, штурмувавши австрійскі фестункы, котрі мали більше войська і артілерії. Під час сёї атакы австрійскі войска однесли поражку. У Арколї Наполеон розбив 5 австрійскых дівізій, із якых єдна склала зброю без бою.
Захват власти. Конзулат
[едітовати | едітовати жрідло]
Послїдь вернутя із Еґіпта у Францію (авґуст 1799 г.), Наполеон, із підпоров промысловов буржоазії, зачав 10—11. новембра 1799 р. (18. брюмера VIII року) державный переворот, установив режим конзульства. Послїдь переворота 18. брюмера єдинствену власть у Франції представляло тымчасовоє правительство, якоє было із трёх конзулів (Бонапарт, Сїєс, Роже-Дюко). Но послїдь переворота думали, ош власть достане ся именно Жозефу Сїєсу, єдному із ведучых переворота; айбо він по непознатым причинам полївив Наполеону.[11]
До 12. децембра 1799 р. комисії, писавші констітуцію, довершили свої роботы; проєкт Сїєса быв перечиненый в відповідно з хотїнями Бонапарта, котрый быв главным автором констітуції. Тото была докус монархічна констітуція, сохранявша лем привидкы народної власти. Констітуція, подля чому повномочность верьховной еґзекутивной власти приналежали трём конзулам, назначила на 10. рочный термин первым конзулом – Бонапарта, другым – Камбасереса и третьым (на 5. рочный термин) – Лебрена. Первый конзул получив право класти особ на всі державнї чиновства, включаючи членїв законодателного корпуса, державної рады і сената. Констітуція была утвержена народным голосованём (плебісцітом), шо стало почти єдиным проявенём народного суверенітета.
Задача Наполеона была тяжков. Треба было вытворити майже докус наново всё веденя, восстановити, в доста попутанїм станї фінансы пиля повному браку кредітів і якось искончати з другов коаліціёв. Одным із первых наказів Бонапарта быв табу 17. януара 1800. року, «на час войны», 60 політическых выдань в Паріжи.[12]
Одтак, погашаючи всї проявы політічної слободы, Бонапарт дїйсно оживлёвав у живот позітивну часть свої проґрамы. Вна состояла ся із створеня твердої, гет централізованої власти, з підпоры промысла тай полёдїлства, з примиреня з новым порядком дїл всьых складовых старого общества, з полїпшеня фінансів і так дале. Законом 17. фебруара 1800 року «про подїл теріторії і адміністрації» изсокочено і змоцнено подїленя Франції на департаменты, і щи заведено новоє подїленя — на округа. У чолї главы департамента – префект.
Проголошеня імперії
[едітовати | едітовати жрідло]
З 18. мая 1804 роек Наполеон – імператор Франції. У внутрішній політици проводив дїланку, зацїлену на змоцненя французскої державы. Вычеркнувши самоуправляня, завіл сістему префектів, мерів і їх підлеглых, котрі предназначали ся «згорі». В економичній політицї спомагав розвиванёви промысла і торговлї.[13]
Внутрішня політика
[едітовати | едітовати жрідло]Наполеон Бонапарт удїяв державный переворот. Праводавчый корпус передав власть трём конзулам у чолї з Наполеоном. Для юрідичного оформления свої власти Наполеон приняв нову Констітуцію: Франція обставала ся републиков, но поправдї вся власть находила ся в руках первого конзула, а именно Бонапарта. Первый конзул быв главнокомандуючым армії, клав членів всьых органів праводавчої власти. Місцевоє самоуправляня было зрушено. Департаментами вели префекты, кладенї первым конзулом. Міністры тоже были під контролём первого конзула.
Наполеон изсокотив тотї достоянія французскої револуції, котрі были выгоднї промысловцям і заможному селянству. Установивши діктатуру особної власти, він получив підпору тых, хко достав у рокы револуції багатство і землю. Про змоцненя свої власти Наполеон в 1801 відкликав оддїляня церквы від державы.
В 1804 роцї Бонапарт быв коронованый імператором французів Наполеоном І. В державі фактично была постановлена воєнно-бюрократична монархія, опираюча ся не на феудалноє немешство, а на буржоазію, армію, урядників.[13]
При Наполеонї I были принятї зводы законів — «Кодексы Наполеона» (гражданськый, комерційный і кріміналный), котрі мали бы реґуловати відношеня в обществі і охраняти невбалимость пріватницького властництва. Законы были проґресивными, опреж предвижовали розвиваня слободної конкуренції, спомагали повышеню економікы Франції. В державі зачав ся промысловый переворот, были пошорованї гроші, заложеный Французскый банк. Заєдно з економіков силнїла французская буржоазія. При непосередному участвованї Наполеона были розробленї гражданськый (1804), торговелный (1807), тай уголовный (1810) кодексы.
Економична політика
[едітовати | едітовати жрідло]Економична політика Наполеона состояла ся з застачанї первенства французскої промыселової і грошової буржоазії на европейскому рынкови. Майперво, сёму заважав анґлійскый капітал, лїпшина котрого была в тому, шо в Анґлії удїяла ся індустріална револуція. Анґлія єдна за другов вызберовала коаліції против Франції, змагати ся привлечи на свою сторону россяглї европейскі державы — в первую очередь, Австрію і Росію.
Покушаючи ся економично задушити Анґлію, Наполеон підписав декрет про контіненталну блокаду (1806). Теперь Франція і всі її союзникы застановляли торгвелні зносины з Анґліёв. Европа была основным рынком одпродажу анґлійскых товарів. Контінентална блокада нанесла шкоду анґлійскій економицї. Рік посёму Анґлія переживала крізу в выробенї шерсти, текстілної промыслу; удїяло ся паданя фунта стерлїнґа. Єднак блокада ударила і по контінентови. Французскый промысел не в положенї быв замінити на европейскому рынкови анґлійскый. Нарушованя торговных сключень з анґлійскыми колоніями привело до упадку і французскі портові вароші Ла-Рошель, Марсель і так дале. Людность страдає від нехваткы привычных колоніальных товарів: кавы, цукра.
Войны з коаліціями
[едітовати | едітовати жрідло]
У вонкашній політиці Наполеон снажив ся застачити воєнно-політичну і економичну геґемонію Франції в Европі, здобыти побіду у воёванї з Великобрітаніёв за світовоє торговельноє і колоніалноє панованя. В ходї войн з антріфранцузскыми коаліціями держав (у вшелиякі періоды в коаліціях брали участку Австрія, Великобрітанія, Пруссия, Российская империя, Швеція) французска армія під командованём Наполеона здобыли побіду під Маренго (1800 рік), Аустерлїцом територія наполеоновскої імперії обнимала безмала всю Западну і Середню Европу.[14]
Наполеон плановав прямоє высаженя на Брітанскі острова, но на морі Анґлія была силнїшов. При Трафальгарі французскый флот быв знищеный анґлійскым під командованём адмірала Нельсона (1805). Єднак місяць посёму під Аустерлїцом (нынї Славков, Чехія) Наполеон завдав знищуючый удар злученым австрійскым і російскым войськам.[15]
Спудивши ся приросту вплыву Франції, против неї выступила Пруссия, но была скоро поборена в битві під Єнов, (1806 рік), французскі войська ступили в Берлін. Російскі войська відійшли з боища, но завдали грубых втрат французскій армії в битві при Ейлау (1807 рік), айбо пройграли під Фрідландом (1807 рік).[13]
Выслїдком войны было запоєня до состава Франції територій Белґії, Нідерландїв, сїверної Ґерманії, частины Італії. На другому куску Італії, у серединї Европы, в Іспанії (1809) были учиненї зависимі від Наполеона кралёвства, де правили члены ёго родины. Пруссия і Австрія были вымушенї завязати з Франціёв союз. Се зробила такой і Російска імперія (Тильзитский мир, 1807).[13]
Планы про світовоє панованя
[едітовати | едітовати жрідло]Наполеон плановав, прийшовши в Російску імперію, рострощити 1. і 2. Западнї армії. Щи він мріяв подіктовати условіє миру для імператорского двура в Санкт-Петербурзї. Пак хотів опановати Великобрітанію, — послїдь сёго Наполеон достав бы истинноє світовоє панованя.
Російска кампань
[едітовати | едітовати жрідло].svg)
Російска кампань (фр. Campagne de Russie, рос. Отечественная война 1812 года) зачала ся 24. юна 1812 року, коли Велика армія (фр. Grande Armée) Наполеона пересїкла ріку Нїман. Ся подїя стала відповідёв на аґресію російского царя Александра I, котрый в дїйсности з конца 1810 року зачав притяговати свої войска на польску границю, снажаючи ся повоёвати Великоє княжство Варшавскоє.[13]
Велика армія Наполеона числила, за выказанём архівных первожріл (межи них і документ, поданый ґенералом Ґаспаром Ґурґо непосереднё Імператору і маючый в собі своєручнї зазначкы послїднёго), 325 900 людей особового складу. Російска армія числила цїлком 488 000 воєнных (в тому числї 80 000 козаків). Росіяни мали прейміня в людскых ресурсах, опреж фурт мобілїзовали місцевоє населеня в ряды армія, а французы не могли мобілїзовати і поповнити свої втраты свіжыми силами. Армія довгыми маршами просувала ся по западным ширявам Російскої імперії. Наполеон довго пробаловав навязати росіянам битву, єднак російскі войська збігали ёго, нерядно відступаючи назад, опреж Александр I, напуженый маршом Великої Армії, втік в свою столицю, не поклавши главнокомандуючого. Наполеон задївав ся межи 1. Западнов (формалный командуючый М. Б. Барклай-де-Толлї) і 2. Западнов (під командованём П. И. Багратіона) російскыми арміями, завадивши їх обєднаню і поставив їх у дуже невыгодноє положеня. Французы выйграли кілько малых зударень і грубу битву під Смоленьском в авґустї 1812 р., Наполеон надіяв ся, шо ся битва стане рішаючов, но росіяни лишили Смоленск спаленым і продовжили відступати. Наполеон довжный быв продовжити преслїдованя.[13]
Росіяни, відступаючи, примінёвали тактику «спаленої земли» — спалювали і спустошували властнї вароші, села, поля з урожаями. Робило ся се для лишеня французів ресурсів, їды, міста для розміщеня войськ. Сяка тактика дуже чудовала французів, опреж для них было непонятно, як мож спалювати властнї вароші і поля, приченяючи невіроятну шкоду свому жительству. Но вна давала даякі резултаты — у французів были великі порухаы з потравиновым застачаням величезного войська, зайсе невеликі групы солдатів часто уночи рушали в гляданя поживы, де їх пробаловали нищити російскі загоны.
Російска армія відступала 3 місяцї, немеші были нарікаючі сякым ходом подїй і втраченём територій, і вни зачали притискати Александра I, обы тот увольнив з роботы главнокомандуючого войськами полёвого маршала Барклая. наконець Барклай быв увольненый з посады, а на ёго місто покладеный Мигаль Кутузов, но тот дале чинив відступ армії щи в плынутї двох тыжнїв.
7. септебра удїяло ся зраженя під Бородїно (близь 100 км від Москвы) миже французскыми і російскими войськами. Зраженя было дуже кровавым, з французскої стороны в битві взяло участь 250 000 солдатів, із якым было стратичено 70 000. Французы выйграли сю битву, но побіда была тактичной і не стала переломным моментом у войнї, до котрого так снажив ся Наполеон. Російскі войська продовжили відходити.
Через тіждень Наполеон зайшов у Москву. Но нико не стрів французску армію, бо варош быв пустый. Ґубернатор Федор Растопчин у переддень евакуёвав варощан і спалив важнї стратеґічнї обєкты вароша. В пожарови такойже погынули близь 50 000 російскых раненых воинів, котрых просто лишили призволям судьбы. Наполеон надїяв ся, ош, захвативши Москву, він поставит точку у войнї, но побіды в битвах не принесли му побіды у войнї. Втрата Москвы не примусила Александра I піти на підписаня мира з Наполеоном, і обыдвоє розуміли, ош французска армія робила ся меншов і слабшов із часом. Послїдь єдного місяця в Москві французска армія зачала кывати ся в бік Калуґы, де Кутузов розмістив російску армію. Наполеон зась надїяв ся на рішаючу битву, но бой під Малоярославцем не став такым зраженём. Російска армія зась відступила, прото, шо заимала ліпшу позіцію і мала перевагу.
Войська Наполеона были вычерпанї, потравинові ресурсы закончовали ся, зачинала ся зима, у солдатів не было зимнёї одежы, конї были на окраю вычерпаня — всї отї обстояня примусили Наполеона зачати відступ. Голод, перестуда, вычерпаня, постійнї напады козаків и російскых войськ привели до великых втрат людей і деморалізації армії Наполеона. Коли останкы Великої армії Наполеона пересїкли ріку Березину (Білорусь), вна числила всёго 27 000 войськоспособный солдат.Наконець 180 000 солдатів были убитї, 100 000 попали в плїн. Ге так, кампань держала ся 6 місяцїв і стала межовый камінём Наполеоновскых войн.[13]
Конець імперії
[едітовати | едітовати жрідло]Під час воєнної кампанї 1813—1814 років армія Наполеона завдала кілько поражень войськам Шостої антинаполеоновскої коаліції (Австрія, Анґлія, Пруссия, Росія, Швеція), єднак в рішающій четвероднёвій Лейпцигскій битві (котру щи кличут «битвов народів») наполеоновскі войська были перебыровані союзными войськами. Вызначнов подїёв під час битвы было то, шо доцїлком быв розбитый аръєргард під командованём маршала Макдональда. По вступі союзных войськ в апрїлї 1814 року в Паріж, Наполеон 6. апрїля відрік ся від престола. Побідителї изсокотили ёму тітул імператора і передали в веденя остров Ельба.[16]
У свому прощальному слові до солдатів Старої ґарды 20. апрїля Наполеон повів:
«Солдаты мої старої ґарды, я прийшов, обы попрощати ся з вами. Перебігом двадцяти років вы предано товаришили мене на дорогах чести тай славы. ... З такыми людьми, гі вы, наша справа [не] была пройграна, айбо война йшла бы непрестанно, і се была бы гражданска война... Тому, я жертвую нашыми інтересами інтересам нашої державы. ... Не бідкайте на мою долю,кідь я загодив ся жити, обы служити нашій славі, я хочу написати історію великых дїл, які мы учинили заєдно, мої дїти![17]
Сто днів. Остров Сятої Єлены. Смерть
[едітовати | едітовати жрідло]В 1815 роцї Наполеон припудъяв ся на пробалованя вернути власть (Сто днїв), но, претерпівши пораженя в битві під Ватерлоо (18. юня), Наполеон другый раз відрік ся від престола (22. юня).[13]
Быв высланый на остров Сятої Єлены, де жив під ревізіёв брітанского ґубернатора Гадсона Лоу (анґл. Hudson Lowe), шпеціално назначеного для сёї цїлї, максімално ограничившого Наполеона в особній слободї.[18]
Наполеон Бонапарт вмер 5. мая 1821 р. В 1840 роцї прах Наполеона быв перевезеный в Паріж. Імператора похоронили в Хыжі Інвалідїв в Паріжови.[18]
Родина
[едітовати | едітовати жрідло]Родителї:
Браты тай сестры:
- Жозеф Бонапарт
- Люсьєн Бонапарт
- Луї Бонапарт
- Жером Бонапарт
- Еліза Бонапарт
- Поліна Бонапарт
- Кароліна Бонапарт
Референції
[едітовати | едітовати жрідло]- ↑ Napoleon I. Britannica. https://www.britannica.com/biography/Napoleon-I. [перевірено 2017-05-29].
- ↑ https://gallica.bnf.fr/ark:/12148/bpt6k202800d/f61.image
- ↑ https://gallica.bnf.fr/ark:/12148/bpt6k6304983j/f115.item
- ↑ https://gallica.bnf.fr/ark:/12148/bpt6k63139912/f53.image
- ↑ https://archive.org/details/napoleonpathtopo0000dwye стр.15
- ↑ https://archive.org/details/napoleonpathtopo0000dwye стр.38 - 42
- ↑ 7,0 7,1 https://archive.org/details/napoleonpathtopo0000dwye стр.159-163
- ↑ https://gallica.bnf.fr/ark:/12148/bpt6k6311085m.texteImage
- ↑ https://archive.org/details/napoleonlife0000robe стр.65-66
- ↑ 10,0 10,1 https://books.google.com.ua/books?id=7_q6b24_hXAC&redir_esc=y стр.304-305
- ↑ https://archive.org/details/frenchrevolution0000fure
- ↑ https://www.academia.edu/57296144/Napoleon_Bonaparte_and_the_legacy_of_the_French_Revolution стр.111
- ↑ 13,0 13,1 13,2 13,3 13,4 13,5 13,6 13,7 https://www.amazon.com/Citizen-Emperor-Napoleon-Power-1799-1815/dp/1408843242 стр.551-556
- ↑ https://books.google.com.ua/books?id=MZoO7SIwMVIC&pg=PA133&redir_esc=y#v=onepage&q&f=false
- ↑ https://en.wikipedia.org/wiki/The_Journal_of_Modern_History стр.133-152
- ↑ https://books.google.com.ua/books?id=L4QbOh5jK3IC&pg=PA15&redir_esc=y#v=onepage&q&f=false
- ↑ https://books.google.com.ua/books?id=oNeeCgAAQBAJ&redir_esc=y стр.97
- ↑ 18,0 18,1 https://www.amazon.com/Napoleon-Passion-Death-Resurrection-1815-1840/dp/1408891727 стр. 235