Иван Мацинскый

Матеріал з Вікіпедія

Иван Мацинскый
укр. Іван Миколайович Мацинський

фото
Уроджѣнясловац. Ivan Macinský
апріля 9, 1922(1922-04-09)
Меджилаборцѣ
Умертямарца 14, 1987 (64 р.)
Пряшов
ПсевдонимИван Малый, Николай Торский, Иван Цынский, Иван Царевич, Ігор Сурмач, Тарас Остапчук[1][2][3]
Занятяпоет, литературознатель, перекладатель
НародностьРусин
ГорожанствоЧехословакия
Alma materУниверзита П. Й. Шафарика
Час творбы1938–1986[2]
VIAF:306140994, 2629152636077020050968; GND:1159316872, 1158045816; NLKR/NLC:js20020812706; GKG:/g/122j8bxq; ЕСУ:67178;

Иван Мацинскый, укр. Іван Миколайович Мацинський, словац. Ivan Macinský; *9. апрѣль 1922, Меджилаборцѣ – †14. марец 1987, Пряшов — поет, литературознатель, перекладатель, публициста, педагог и сполоченско-културный активиста Пряшовского региона Словакии.[1][2][3]

Биография[едітовати | едітовати жрідло]

Походжѣня, штудии, карьера[едітовати | едітовати жрідло]

Походив з родины желѣзничаря.[2] Закончив Пряшовску руську грекокатолицку учительску семинарию (1934–1942), учительовав в селѣ Вилаг (нынѣ Светлице, 1942–45). Быв активным участником Словацкого народного повстаня (1944–1945) ай членом Украинской народной рады Пряшовщины (1945–1950).[3] В року 1945 вступив до Комунистичной партии Чехословакии, жебы брати активну участь в социалных и културных перемѣнах в животѣ Русинох Словакии по Другой свѣтовой войнѣ, ай закончив Высшу школу сполоченскых и политичных наук в Празѣ (1945–1949).[1][4] Быв закладательом и головным редактором русскоязычного литературно-сполоченского мѣсячника «Костёр» (1946–1947).[3][4] Литературны публикации зачав по русскы (журнал Рассвет, 1938),[2] так написав и свою дебютову поетичну зберьку (Белые облака, 1949),[1] и драму (Старый Зелезняк и его дети, 1950),[3] але в 1950-х роках дисциплиновано ся запоив до процесу украинизации.

Од року 1949 в Пряшовѣ. Быв драматургом (1950–1956), пак директором (1956–1959) Украинского народного театру, при тому основав Поддуклянскый украинскый народный ансамбель (ПУЛС). Инициовав створѣня украинской филии Сполку чехословацкых писательох (1952; в роках 1963–1970 став на ей челѣ) з ей печатным органом журналом Дукля (1953). В роках 1959–1970 — ведучый оддѣлу украинской литературы Словацкого педагогичного выдавательства. В роках 1969–1970 — Первый секретарь КСУТ. Екстерно преподавав на православной богословской факултѣ Универзиты Павла Йозефа Шафарика в Пряшовѣ (1951–1956). Под его веджѣньом украинскы организации краю досягли найвекшого розвою.[3]

Робота про русинску културу[едітовати | едітовати жрідло]

Наперек тому, же прияв украинизацию, Мацинскый остро критиковав административны способы ей имплементации, а в року 1968 предложив, жебы «русинскый диалект» быв хоснованый про публикации. Нигда ся не вагав повѣсти о политичных и културовых проблемах, а наслѣдком в року 1970 быв выказаный з комунистичной партии и одсунутый зоз вшиткых официалных урядох, коли публично пожадав, жебы совѣтске войско опустило Чехословакию. Майже до конця живота не была му дозволена публикация властных творох, хоть при том зостав дале редактором украинской редакции Словацкого педагогичного выдавательства (1970–1985), де его заслугов став на высокый научный уровень «Науковий збірник Музею української культури в Свиднику» (1972–1988). Меджи его научныма роботами была история пряшовского Украинского Народного Театра («Десять років УНТ»,1958), литературна критика и портреты даколькых русинскых авторох, з них найважнѣйшы робота о Василю Довговичови (1982) и прототип енциклопедии русинской културы «Словник історичного життя закарпатських українців», печатаный на продовжѣня в журналѣ Дукля (1967–1971 и 1984, 1986).[1]

Упамятнѣня[едітовати | едітовати жрідло]

В Меджилаборцях на честь Ивана Мацинского в року 1992 отворена памятна табла.[2][3]

Властна литературна творба[едітовати | едітовати жрідло]

  • Поетичны зберькы:[2]
    • Белые облака (1949)
    • Наша мова (1956)
    • Іванко та Оленка (1958)
    • Карпатські акорди (1962)
    • Пристрітники (1968)
    • Вінки сонетів (1985)
    • Меридіани і паралелі (1989)
    • Ангел (1997)[3]
  • Инше:
    • Старый Зелезняк и его дети» (драма, 1950)[3]
    • Зимова ніч (повѣсть, 1961)[2]

Жерела и одказы[едітовати | едітовати жрідло]

  • Paul Robert Magocsi. Matsyns'kyi, Ivan. in Paul Robert Magocsi, Ivan Pop. //Encyclopedia of Rusyn History and Culture (Revised and expanded ed.). Toronto Buffalo London: University of Toronto Press, 2005. p. 327. doi:10.3138/9781442674431. ISBN 0-8020-3566-3. англ.
  • Федір Ковач: Мацинський Іван //Краєзнавчий словник русинів-українців. Пряшівщина. Упорядник Федір Ковач. — Пряшів: СРУСР, 1999. ISBN 80-85137-15-1 укр. , с. 214.
  • М. І. Мушинка. Мацинський Іван Максимович. //Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [онлайн] / гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2018. https://esu.com.ua/search_articles.php?id=67178. [перевірено 10.04.2022]. укр.
  • Просалова В. А., ред.. Мацинський Іван. //Українська діаспора: літературні постаті, твори, бібліографічні відомості. Донецьк: «Східний видавничий дім»}, 2012. Сс. 317–318. ISBN 978-966-317-145-6. укр.

Референции[едітовати | едітовати жрідло]

  1. ↑ 1,0 1,1 1,2 1,3 1,4 Paul Robert Magocsi
  2. ↑ 2,0 2,1 2,2 2,3 2,4 2,5 2,6 2,7 Федір Ковач
  3. ↑ 3,0 3,1 3,2 3,3 3,4 3,5 3,6 3,7 3,8 М. І. Мушинка
  4. ↑ 4,0 4,1 Просалова В. А.
Обтримане з "https://rue.wikipedia.org/w/index.php?title=Иван_Мацинскый&oldid=130433"