Іван Петровцій

Матеріал з Вікіпедія
Іван Петровцій
Чинность перекладатель, поет, прозаїк, писатель
Сфера література, поезія, переклад
Горожанство СССР, Україна
Уроджѣня 22 мая 1945
Осой (Закарпатска область)
Упокоеня 1 януара 2016
Ошкола Ужгородска народна универзита (1973)Edit this on Wikidata
Награды
Премія Александра Духновіча (1998)
Язык творов русиньскый , україньскый
http://petrovtsiy.jimdo.com/
VIAF:22150202137203110446; NLKR/NLC:js2017959555; GKG:/g/120ylmy1;


Ту можуть быти податкы з Wikidata,
не контролованы авторами статѣ

Іван Петровцій (*24. мая 1945, Осій, Підкарпатьска Русь — †1. януара 2016, Ільниця, Закарпатьска область, Україна) — русиньскый поет, писатель з Підкарпатя.

Петровцій Іван ся родив у фамилійи до совітив заможної чиляди. Сїм класив удходив в Осойи, дисятый - в Ілници, дале пак робив грузчиком, разноробочым, банясом у Краснодонї, шовфером, токарьом. У армійи три з половков годы служив у Германійи - в Дрезденї. У 1973 годї кинчив ся вчити на французького філолога в Ужгороцькому универзититї. Робив два годы вчитильом у ридним селї Осойи, пак быв новинарьом.

За комунізму писав в україньскім языку. Тлумачів до україньского языка творы світовой літературы, головнї поезії. Быв членом „Спілки письменників України“ (скорше Совєтьского союза). З огляду на публічне презентованя ся за Русина быв з Общества україньскых писателїв вышмареный в роцї 2008.

Іван Петровцій є лауреатом премиї имени Дюлы Ійєша Мадярського Союза писательив (1994), премиї за лїпшу сатиру "Хытрый Петр" (1997), Меженародної премії за русинську літературу имени Александера Духновича (1998), Руської премиї (Швейцария, Австрия, Чехия, 2005) Русинськым интернет-уданьом “RUTHEN - GAZETA” признаный май лїпшым писатильом постсовіцького періода на Пидкарпацькив Руси.

Творба[едітовати | едітовати жрідло]

По україньскы выдав:

  • „Знак весни”, 1979,
  • „Карпатське літо”, 1984,
  • „Жовтень – осені свічадо”, 1988
  • „Софійка і весна”, 1986

У сполувторстві з Валентинов Петровцій написав кримінално-детектівну повість – „Мануміссіо, або ж Хроніка урмезійовських убивств” (1991).

В русиньскым языку:

  • „Дїалектарій, авать Мила книжочка русинської бисїды у віршах”, 1993
  • „Наші спüванкы: русинська поезия”, 1996
  • „Наші и нинаші спüванкы”, 1998
  • „Битангüські спüванкы”, 2001
  • „Послїднї спüванкы”, 2004
  • „Cпüванкы”, 2006 р. – Друге выданя: 2015
  • „Чом я пишу по русинсыкы”, 2015

Література[едітовати | едітовати жрідло]

Жерела и одказы[едітовати | едітовати жрідло]