Сербохорватьскый язык

Сербохорва́тьскый язык (серб.-хорв. srpskohrvatski / српскохрватски), знамый ай як хорватосербскый язык, босняцько-хорватьско-чорногорьско-сербскый язык є южнославяньскый язык індоевропской языковой родины, котрый фунґує як плуріцентрічный макроязык. Є материньскым языком Сербів, Хорватів, Босняків і Чорногорцїв і хоснують ю ай меншыны в сусїдных країнах. З чісто лінґвістічного погляду іде о єдиній комунікачній сістемі, котра мать штири взаємны зрозумітелны і рівноцїнны літературны штандарты: сербскый, хорватьскый, босняцькый і чорногорьскый.^[1]^[2]

Класіфікація і діалектолоґія

Сербохорватьскый язык належить до западной галузкы южнославяньскых языків. Ёго діалектална штруктура є міморядно розмаїта. Традічны роздїлїня на наріча выходять з того, як ся в розлічных реґіонах высловлює вопросный містоназывник „што“ (što, kaj, ča).

Штокавске наріча (штокавіця)

Є то найрозшыренїша ґрупа наріч, котров говорять абсолутна векшына носителїв в Сербії, Боснї і Герцеґовинї, Чорній Горї і во великій части Хорватії. Праві штокавіця (конкретно єй выходогерцеґовиньскый субдіалект) ся стала основов вшыткых штирёх сучасных літературных штандартів. В залежности од історічного вывоя праславяньского звуку „ять“ ся штокавіця дїлить на екавску (розшырену в Сербії), єкавску (Босна і Герцеґовина, Чорна Гора, часть Хорватії і Сербії) і ікавску (Далмація, западна Босна і Герцеґовина) высловность.^[3]

Кайкавске наріча (кайковіця)

Розшыреный переважно в северній і северозападній Хорватії, в тім чіслї реґіону головного міста Заґребу. Своёв штруктуров, лексіков і акцентолоґіёв є кайкавіця барз близка сусїднёму словіньскому языку, з котрым творить діалектный контінуум.

Чакавске наріча (чакавіця)

Найархаічнїше наріча, розшырене вздовж хорватьского побережя Ядраньского моря (в Далмації, Істрії) і на ядраньскых островах. Чакавіця сі заховала много старых славяньскых фонетічных черт і єдинечну сістему музичного призвуку.

Торлацьке наріча

Шпеціфічна ґрупа говорів на югу і юговыходї Сербії. Представлює переходну зону меджі сербохорватьскым языком і выходныма южнославяньскыма (булгарьскым і македоньскым). Про торлацьке наріча є характерістічна страта падів і хоснованя постпозітівного члену, што є чертов балканьского языкового союзу.

Історічный вывой і штандартізація

До 19. стороча не екзістовала єднотна літературна норма: католицькы Хорваты писали латиніков (переважно в чакавскім і кайкавскім нарічі, як ай в штокавскім в Дубровнику), православны Сербы хосновали церьковнославяньску або славяньско-сербскый язык в кіріліцї, а босняцькы мусулмане хосновали арабске писмо.

Ілірьскый рух і Віденьскый договор

В 30. роках 19. стороча взник в Хорватії Ілірьскый рух під веджінём Людевіта Гая, котрого цїлём было вытворїня є єднотного літературного языка про вшыткых южных Славян на основі найрозшыренїшого штокавского діалекту. Сучасно в Сербії лінґвіста Вук Караджіч выпровадив радікалну реформу языка і кірілічного писма, чім їх приближив к народному штокавскому нарічу подля прінціпу „пиш, як говориш“.

В роцї 1850 підписали во Віднї сербскы і хорватьскы інтелектуалы (меджі котрыма были Вук Караджіч і Іван Мажураніч) Віденьскый літературный договор, котрый офіціално выголосив вытворїня єднотного літературного языка на основі штокавского наріча.^[4]

Ера Югославії

По взнику Югославії в роцї 1918 здобыв тот язык штатут штатного языка. В роцї 1954 быв в соціалістічній Югославії заключеный Новосадьскый договор. Тот договор потвердив назву „сербохорватьскый / хорватосербскый язык“, узнав абсолутна рівноцїнность кіріліцї і латинікы і леґалізовав екзістенцію двох варіантів літературной нормы: выходной (із центром в Белеградї) і западной (із центром в Заґребі).

Розпад языкового простору

З наступом розпаду Югославії в 90. роках ся языковый вопрос став інштрументом політічного боя. Каждый з новых незалежных штатів зачав процес кодіфікації властного народного языка, причім ся снажив підкреслити свої одлишности од сусїдів. Хорватьскы лінґвісты зачали актівно очіщовати язык од сербізмів і заваджати неолоґізмы, в Боснї і Герцеґовинї штандартізовали хоснованя турцізмів (слов выходного походжіня) а Чорна Гора в 21. сторочу завела до свого алфавіту дві новы літеры.^[5]

Соціолінґвістічный статус

В сучасности ся понятя „сербохорватьскый язык“ в офіціалных документах країн колишнёй Югославії поужывать лем зрїдка через ёго політізацію; намісто того кажда країна поужывать властну етнічну назву языка.

Меджінародна лінґвістічна комуніта лемже сербскый, хорватьскый, босняцькый і чорногорьскый язык не поважує за самостатны языкы, але за народны варіанты єдного поліцентрічного языка (подобно як америцькый, брітаньскый і австральскый варіант анґліцького языка). Взаємна зрозумітельность меджі носителями тых варіантів є майже 100%, кедьже выходжають з того істого выходогерцеґовиньского діалекту штокавского наріча. В роцї 2017 ґрупа промінентных інтелектуалів і лінґвістів зо вшыткых штирёх країн підписала „Декларацію о сполочнім языку“, котра науково здоводнює сполочный характер того комунікачного простору.^[6]

Писмо

Єдинечнов чертов сербохорватьского языкового простору є актівне хоснованя двох алфавітів, котры ся збігають літера в літерї (діґрафія):

Ґаїця (латиніка) – вытворена Людевітом Ґаём на основі чеського алфавіта. Є то єдиный офіціалный алфавіт в Хорватії і шыроко ся поужывать ай в Боснї і Герцеґовинї, Сербії і Чорній Горї.
Вуковіця (кіріліця) — адаптована Вуком Караджічом, де каждому звуку одповідать єдна літера. Є урядна в Сербії (де мать конштітучну пріоріту) і в Републіцї сербскій (у рамках Босны і Герцеґовины), і єднако є узнавана в Чорній Горї.

Референції

↑ Šipka, Danko (2019). Lexical layers of identity: words, meaning, and culture in the Slavic languages. New York, NY: Cambridge University Press. с. 206, 166. doi:10.1017/9781108685795. ISBN 978-953-313-086-6. OCLC 1061308790. „Serbo-Croatian, which features four ethnic variants: Serbian, Croatian, Bosnian, and Montenegrin“
↑ "Is Serbo-Croatian a language?". The Economist. 10 April 2017. Archived from the original on 18 October 2018. Retrieved 27 April 2019.
↑ Browne, Wayles (1993). Serbo-Croat. in Bernard Comrie, Greville G. Corbett (по en). The Slavonic Languages. London: Routledge.
↑ Greenberg, Robert D. (2004) (по en). Language and Identity in the Balkans: Serbo-Croatian and its Disintegration. Oxford: Oxford University Press.
↑ Alexander, Ronelle (2006) (по en). Bosnian, Croatian, Serbian, a Grammar: With Sociolinguistic Commentary. Madison: University of Wisconsin Press.
↑ Kordić, Snježana (2010) (по sh). Jezik i nacionalizam. Zagreb: Durieux.

[1] Šipka, Danko (2019). Lexical layers of identity: words, meaning, and culture in the Slavic languages. New York, NY: Cambridge University Press. с. 206, 166. doi:10.1017/9781108685795. ISBN 978-953-313-086-6. OCLC 1061308790. „Serbo-Croatian, which features four ethnic variants: Serbian, Croatian, Bosnian, and Montenegrin“

[Econ-2] "Is Serbo-Croatian a language?". The Economist. 10 April 2017. Archived from the original on 18 October 2018. Retrieved 27 April 2019.

[3] Browne, Wayles (1993). Serbo-Croat. in Bernard Comrie, Greville G. Corbett (по en). The Slavonic Languages. London: Routledge.

[4] Greenberg, Robert D. (2004) (по en). Language and Identity in the Balkans: Serbo-Croatian and its Disintegration. Oxford: Oxford University Press.

[5] Alexander, Ronelle (2006) (по en). Bosnian, Croatian, Serbian, a Grammar: With Sociolinguistic Commentary. Madison: University of Wisconsin Press.

[6] Kordić, Snježana (2010) (по sh). Jezik i nacionalizam. Zagreb: Durieux.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]