Йоанн Кизак
| Йоанн Кизак | |
|---|---|
| словац. Joann Kizák | |
 | |
| Чинность | священик,педагог, писатель, русинскый културный активиста |
| Уроджѣня | децембра 14, 1856 |
| Пакостов, Мадярске кральовство | |
| Упокоеня | октобра 19, 1929 (72 р.) Пряшов, Чехословакия |
| ЕСУ:11902; | |
Йоанн Кизак, словац. Joann Kizák (Иван Кизак, Іван Кизак, Ивaн Кізак, Іван Кізак, Іоанн Кизак) *14. децембер 1856, Пакостов, Мадярске кральовство (днесь Словакия, окрес Гуменне Пряшовского края) – †19. октобер 1929, Пряшов, Чехословакия, (днесь Словакия) — священик,педагог, писатель, русинскый културный активиста.[1][2][3]
Биография[едітовати | едітовати жрідло]
Походив з родины пакостовского учителя Теодора Кизака.[4]
Гимназиалны штудии скончив в Пряшовѣ (1877), пак абсолвовав богословску семинарию в Унгварѣ (1877–1880) и богословску академию в Пряшовѣ (1880–1884).[2]
По закончѣню богословскых штудий ся оженив з Иринов Ханатовов, з котров, выховали четверо дѣти. Священиком ся став 15. фебруара 1885, а 17. апрѣля 1886 достав парохию села Буковець, де за шѣсть рокы быв пастырьом грекокатолицкой громады, а ещи и диригентом доброго сельского хору. То послужило причинов рѣшѣня, же в року 1892 епископ Ян Валий (1882–1911) установив го на функцию диригента и кантора пряшовского катедралного храму (1892–1920), а тот катедралный хор ся по часѣ став едным з найлѣпшых хорох в краю.[5]
Йоанн Кизак быв активнов културнов и сполоченсков особностьов, закладательом и первым предсѣдательом Русского клубу (1923–1929), котрого главна задача была забеспечити будинок Русского дома в Пряшовѣ (1925) як народностный центер Русинох. В церковном животѣ епархии достав вельо важных функций: тайный радця Святого престолу (1912), титуларный каноник епархиалной капитулы (1917), каноник Пряшовской епархии (1926), професор учительской семинарии (1895–1929), иншпектор зачаточных школ епархии и др.[4][2]
Литературна и педагогична творба[едітовати | едітовати жрідло]
Спочатку быв прихылником мадярской ориентации; редиговав промадярску новинку Nase otecsesztvo (Пряшов, 1916–1918), склав книгы Biblija sviascsenaja... dlja narodnoch skol, Szbornik cerkovnoch pisznopenij vo cerkvach parochialnoch szoversajemoch (обѣ 1916). Пак ся став прихылником русинской (автохтонной) ориентации, независлой од русской ци украинской култур. Склав около 20 календарѣ, писаных т. зв. язычием и даколько популарных молитовникох: Букварь для народных школ епархіи Пряшевской (1919; 1921), Руководство к фономимическому букварю (1920; вшиткы – Пряшов). Автор патриотичных верши про молодежь. Редиговав пряшовскы часописы Церковь и школа (1919–1924) ай Русская молодежь (1920–1921), якы заграли важну роль в обродѣ Русинох.[1][3]
Языкову и педагогичну стороны творбы Йоанна Кизака проанализовала А. Плѣшкова, з основным заключѣньом, же и его писаны «язычием» учебникы «представляють едну з вызначных етап в истории розвоя русиньского языка, етапу „карпаторуску“» и мають «веце карпаторуского языка, а то посередництвом литературных творох Духновича, Павловича, пословиць и вгоднѣйшого выберу текстох, якы правдоподобно Кизак выберав до приправльованых ним календари, адресованых широкому кругу Русинох».[4]
Высоко оцѣнив литературну творбу Кизака Др. Штефан Гойдич, котрый подкреслив, же як у прозѣ, так у поезии ся литератор проявив як народный писатель, «як достойный наслѣдник Павловича и Духновича», же проза Кизака выходить наисто з «руской добросердечности и гумору», же он указав нам вшиткым, «як мож писати по народному, народу зрозумѣло, без того, жебы став ся грубым...».[5]
Жерела и одказы[едітовати | едітовати жрідло]
- Magocsi, Paul Robert (2005). Kyzak, Ioann, Ivan. in еditors: P. R. Magocsi and I. Pop. Encyclopedia of Rusyn History and Culture (Revised and expanded ed.). Toronto ; Buffalo ; London: University of Toronto Press. Pp. 263–264. ISBN 0-8020-3566-3.англ.
- Ковач, Федір: Кизак Іван //Краєзнавчий словник русинів-українців. Пряшівщина. Упорядник Федір Ковач. — Пряшів: СРУСР, 1999. ISBN 80-85137-15-1 укр. С. 168.
- Маґочій, Павло Роберт (2010). Кизак Іван. in уклад.: П. Роберт Маґочій, І. Поп; заг. ред. П. Р. Маґочія; пер. з англ. видання 2005 Н. Кушко ; ред. укр. видання В. Падяк ; вип. ред. Л. Ільченко. Енциклопедія історії та культури карпатських русинів. Ужгород: Вид-во В. Падяка. С. 332. ISBN 978-966-387-044-1.укр.
- Мушинка М. І. (2012). Кизак Іван Федорович. // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [онлайн] / гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2012. https://esu.com.ua/search_articles.php?id=11902. [перевірено 2021-12-15].укр.
- В. Падяк. 90 років од смерти автора цїнных учебників про Русинів. Русин, 2019 № 6. Cc. 9–12. http://www.cms3.rusynacademy.sk/files/rusyn_6_2019.pdf.
- Укажкы з творбы. Русинська Веб-книга. https://rusin8.webnode.ru/tags/%D0%98%D0%B2%D0%B0%D0%BD%20%D0%9A%D0%B8%D0%B7%D0%B0%D0%BA/. [перевірено 2021-12-15].