Вікіпедія:Статя тыждня/2012/35

Матеріал з Вікіпедія

Чеськый язык (чеськ. čeština высловность: [ˈt͡ʃɛʃcɪna]) є западославяньскый язык, котрым ся бісїдує передовшыткым у Чеську. Бісїдує ним приближно 12 міліонôв людей на цілім світї. Чеськый язык є подобный і взаємно зрозумілый зо словенчінов, значно менше з польщінов, лужіцков сербчінов.

Чештіна ся розвинула на кôнцї 1. тісячроча зо западного говора праславянчіны. В прачеськôм періодї заховала дакотры праславяньскы знакы, такы як єры, носовы гласны, палаталізацію ці сістему четверых минулых часôв (аоріст, імперфект, перфект, плусквамперфект). Сесї знакы не пôзнїше 15. стороча поступно счезли (у вказанôм порядку).

Писомны памняткы з найстаршого періоду суть лем спорадічны. Читати і писати тоды знало векшинов лем духовенство. Функцію офіційного языка выконувала латінчіна, даколи старославянчіна. Першов чеськов писомнов памнятков суть два речіня з документу о заснованю літомеріцькой капітулы з 1057. року, котры суть очівидно май молоды, подля вшыткого аж з 12. стороча. Сесї речіня были писаны тзв. прімітівным правописом, котрый хосновав незмінену латиніку і про запис звукôв, котры были латинї чуджі (єдна буква могла обозначати веце звукôв).

В 14. сторочу чештіна проникла до літературы і сферы урядного контакту. Обявили ся першы чеськы писаны книгы. Подля рїшіня Карла IV. быв зробленый першый чеськый переклад Біблії. Хосновав ся діґрафный правопис. На переломї 14. і 15. сторôч ся обявила пропозіція о реформі правопису, котра ввела до чештіны вжываня діакрітічных знакôв. Пропаґатором той реформы быв Ян Гус, айбо не є ясно ці быв ай ї автором.

Великый розвиток чеськой писаной літературы ся став по вынаходжіню книгодрукованя в 16. сторочу. Як взор списовного языка ся довго хосновала тзв. краліцька Біблія. По поражцї ставового повстаня в 1620. роцї дошло до поступного упадку чеськой писаной літературы, котрый быв спрічіненый передовшыткым еміґраціёв чеськой некатолицькой інтеліґенції (Ян Амос Коменскый, Павел Странскый ітд.). Але і в тôй добі выходила чеська література, котра єднак пôдлїгала пріснôй цензурї. В 16271628. роках нїмецькый язык став другым урядным в Чехах і на Мораві і быв прирôвненый до чештіны (но фактічно вдяка політичному тиску дôстав бігом наступных сторôч верьх). Снага ввести нїмецькый язык як єднотный на вшыткых землях габсбурской монархії ся обявила у 18. сторочу (Марія Терезія, Йосиф II.). Была введена з практічных (скорше як націоналных) прічін. Не позераючі на тото ся вказала нереалнов, бо чеськоязычноє общество было великым і по стратї векшины земель понїмченой Сілезії мало в остатку Чеськой коруны над нїмецькоязычныма процентну перевагу. Зрушіня невольніцтва доволило пак на концю 18. стороча появлїня двиганя, означеного як народноє возроджіня.

Вдяка снагам народных будительôв была бігом 19. стороча знова пôднята уровень чеськой писаной літературы. А вдяка повинному школованю і высокôй ґрамотности общества списовный язык перестав быти завіслым од узкой верствы інтеліґенції. З рôзных спроб о кодифікації была наконець прията ґраматіка Йосифа Добровского, котра першыраз вышла в 1809. роцї. Обновлїню чеськой лексікы приспіло передовшыткым выданя пятидїлного Словника чесько-нїмецького (1830-1835) Йозефа Юнґманна. Розвила ся публіцістіка, красна література ся намагала наближыти ид жывому языку. Были одстранены дакотры зостаткы застарїтого правопису краліцькой Біблії. Списовна чештіна в тôй добі дôстала веце-менше днешню подобу. чітати дале