Володимир Микита
| Володимир Микита | |
|---|---|
 Увидьте фото, 2009 | |
| Чинность | малярь, педагог |
| Уроджѣня | фебруара 1., 1931 |
| Мѣсто роджѣня | Ракошино, Подкарпатска Русь |
| Упокоеня | юла 15., 2025 (94 р.)[1][2] |
| Мѣсто смерти | Ужгород |
| *** | |
Володи́мир Мики́та (*1. фебруара 1931 Ракошино, Підкарпатьска Русь – †15. юла 2025, Ужгород) быв народный умелець Україны русиньской народности. Малярь закарпатьской школы жывопису, учів ся у такых знамых умельців як Ерделій, Бокшай, Манайло.[3][4][5][1]
Жывотопис
[едітовати | едітовати жрідло]Уродив ся Володимир Микита у 1931-ім роцї в селї Ракошино на Підкарпатю, котре втогды належало до складу Чехословакії. Закінчів руську ґімназію у Мукачові і потім штудовав в Ужгородї на умелецькім учілищу під веджінём Йосифа Бокшая і Адалберта Ерделія. Во своїх штудентьскых часох много раз выставлёвав вєдно із своїма учітелями і став ся продовжователём традіцій міджівойновой підкарпатьской малярьской школы. І то нелем техніков малёваня, но і принятём філозофії служіня народу і отчізнї.[3][6]
Творба
[едітовати | едітовати жрідло]Микита має успіх як портретіста, автор жанровых сцен, пейзажів, но в ёго творчости суть і філозофічны роздумы о смыслї людьского єствованя. Творчу зрїлость досягнув у 1960-ых роках, коли ся в ёго творчости обявили ся штири головны мотівы: псіхолоґічный портрет, благородна сільска робота, філозофічный пейзаж і еколоґічный протест. Переломом быв образ „Ягнятко“ із 1969, одколи суть на полотнах Микиты міцьны сільскы особы, котры наповнює внутрїшнёв дінаміков творїня. Тыма образами Микита представив в умелецькых кругах совєтьской Україны новый приступ трактованя тем традічного сільского жывота.
Ґалерію портретів у Володимира Микиты одкрывать лірічне полотно „Моя мамка“ із 1967-го року, по котрім вытворив дакілько портретів сучасників. Портрет під назвов „Малярь Манайло“ здобыв про Микиту перше місце міджі вызначныма майстрами сучасного філозофічного портрету. У Микиты суть унікатны і ёго пейзажы (мальбы країны).
Володимир Микита одограв вызначну роль і в културнім жывотї Підкарпатьской Руси (днесь Закарпатя) в остатнїх роках совєтьского режіму і незалежной Україны. У рокох 1966–1999 быв головов „Закарпатської обласної організації Спілки художників України“. За свої умелецькы успіхы быв і дакілько раз оцїненый: членьством у „Національній спілці художників України“ од 1962, має тітул „Заслужений художник України“ од 1975, од 1991 має тітул „Народний художник України“. Од 1997-го року быв членом-корешпондентом в „Академії мистецтв України“ і од 2004-го быв рядным членом той академії. Быв лавреатом областной премії Й. Бокшая і А. Ерделія, ай лавреатом премії Т. Шевченка. У 2006-ім роцї му была передана „Золота медаль Академії мистецтв України“, в тім самім роцї дістав од презідента Україны „Орден Ярослава Мудрого V. ступня“. Быв честным жытелём міста Ужгород.
У 2004-ім роцї став лавреатом Премії за вызначне дїло про русиньскый народ, передаваной Карпаторусиньскым научным центром у Ню Йорку і фінанцованой русиньскым філантропом із Канады – Штефаном Чепом. Микита має свою важну роль в народнім возроджованю Русинів. Твердо стоїть на позіціях, же Русины суть окремым народом. На Світовім конґресї Русинів у 1999-ім роцї, котрый проходив в Ужгородї, Володимир Микита зорґанізовав ретроспектівну выставку русиньского уменя. Выставкы мав од Франції через Канаду аж по Японію. Русиньскый малярь Володимір Микита 1-го фебруара 2021 дожыв ся красного округлого юбілею – святковав 90 років жывота.[3]
Микита — єден з класиків закарпатьской малярьской школы; глубоко народный малярь, котрый проникливо, зоз сімпатіёв розкрывав патріархалный світ рідного села. Сюжетны тай бытовы композіції, портреты, мертва натура, краины выникають шыротов тематичного діапазону, многогранностёв вниманя околичного світу, выразнов індівідуалностёв малярской манїры. Через філозофске пообщіня і сімволічне указаня реалій каждоденности Микита стремив ку сінтетічности, сповідовав строгу лоґіку міцной композіційной ставбы, котра подтримана своєфайтовым колорістічным ладом і майстерно розробленов рітміков. Дакотры образы хранять ся в музеях Україны, РФ, Литвы, Словакії, Мадярщины, Венесуелы.[4]
Жерела
[едітовати | едітовати жрідло]- Александер Зозуляк (2021). 1. 2. 2021: Малярь Володимир Микита славить 90-рочный юбілей. Русиньска Академія. http://www.cms3.rusynacademy.sk/?1-2-2021-%C2%A0Малярь-Володимір-Микита-славить-90-рочный-юбілей. [перевірено 2021-02-08].
- Віра Кобулей (2018). На порозі вічного й земного В Микита. https://www.youtube.com/watch?v=EsXQHn96_m8. [перевірено 2026-01-31].
- Петро Медвідь (8. 9. 2021). Першым лавреатом премії Pro Arte Ruthenorum став Володимір Микита. Lem.fm. https://www.lem.fm/pershym-lavreatom-premiyi-pro-arte-ruthenorum-stav-volodimir-mikita/. [перевірено 2021-09-10].
- Петро Медвідь (16. 7. 2025). Вмер Володимір Микита, продовжователь русиньской Підкарпатьской малярьской школы. Lem.fm. https://www.lem.fm/vmer-volodimir-mikita-prodovzhovatel-rusinskoj-pidkarpatskoj-malyarskoj-shkoly/. [перевірено 2025-07-16].
- Федорук О. К. (2018). Микита Володимир Васильович. Енциклопедія Сучасної України. http://esu.com.ua/search_articles.php?id=65231. [перевірено 2021-02-08].укр.
- Сайт Володимира Микити (по uk). Архівна копія з оріґінала зроблена 2024-04-24. https://web.archive.org/web/20130411055231/http://mykyta.com.ua/.
- Сайт Володимира Микиты (посмертный)
- Volodymyr Mykyta. Exhibition catalogue. Kyiv, 1979.
- Легенда сучасності Володимир Микита (video). Русинська Родина (канал UA:Закарпаття). https://www.youtube.com/watch?v=8crmadYpP-Y
Референції
[едітовати | едітовати жрідло]- 1 2 Петро Медвідь (16. 7. 2025). Вмер Володимір Микита
- ↑ В Ужгороді помер класик Закарпатської школи живопису Володимир Микита, Укрінформ, 16.7.2025
- 1 2 3 Александер Зозуляк
- 1 2 Федорук О. К.
- ↑ Біографія Володимира Микиты. Архівна копія з оріґінала зроблена 2024-03-04. https://web.archive.org/web/20240304123957/http://www.mykyta.com.ua/index.php/theme. [перевірено 2021-02-08].
- ↑ Віра Кобулей