Володимир Микита
Володимир Микита | |
---|---|
Чинность | малярь, педагог |
Сфера | малярство |
Горожанство | Чеськословеньско, СССР, Україна |
Уроджѣня | фебруара 1., 1931 |
Ракошино, Подкарпатска Русь | |
Награды | |
Заслуженый малярь УССР (1975) | |
http://www.mykyta.com.ua/ | |
VIAF:268208497; GND:1151607517; LCCN:n82247100; FAST:106417; NLKR/NLC:js2015878882; GKG:/g/1238sbxq;
|
Володимир Микита, *1. фебруара 1931 Ракошино, Подкарпатска Русь — народный умелець Україны русиньской народности.[1][2][3] Малярь закарпатьской школы жывопису, учів ся у такых великанів як Ерделій, Бокшай, Манайло.[1]
Жывотопис
[едітовати | едітовати жрідло]Уродив ся Володимир Микита у 1931-ім роцї в селї Ракошино на Підкарпатю, котре втогды належало до складу Чехословакії. Закінчів руську ґімназію у Мукачові і потім штудовав в Ужгородї на умелецькім учілищу під веджінём Йосифа Бокшая і Адалберта Ерделія. Во своїх штудентьскых часох много раз выставлёвав вєдно із своїма учітелями і став ся продовжователём традіцій міджівойновой підкарпатьской малярьской школы. І то нелем техніков малёваня, но і принятём філозофії служіня народу і отчізнї.
Творба
[едітовати | едітовати жрідло]Микита має успіх як портретіста, автор жанровых сцен, пейзажів, но в ёго творчости суть і філозофічны роздумы о смыслї людьского єствованя. Творчу зрїлость досягнув у 1960-ых роках, коли ся в ёго творчости обявили ся штири головны мотівы: псіхолоґічный портрет, благородна сільска робота, філозофічный пейзаж і еколоґічный протест. Переломом быв образ Ягнятко із 1969 р., одколи суть на полотнах Микиты міцьны сільскы особы, котры наповнює внутрїшнёв дінаміков творїня. Тыма образами Микита представив в умелецькых кругах совєтьской Україны новый приступ трактованя тем традічного сільского жывота.
Ґалерію портретів у Володимира Микиты одкрывать лірічне полотно Моя мамка із 1967-го року, по котрім вытворив дакілько портретів сучасників. Портрет під назвов Малярь Манайло здобыв про Микиту перше місце міджі вызначныма майстрами сучасного філозофічного портрету. У Микиты суть унікатны і ёго пейзажы (мальбы країны).
Володимир Микита одограв вызначну роль і в културнім жывотї Підкарпатьской Руси (днесь Закарпатя) в остатнїх роках совєтьского режіму і незалежной Україны. У рокох 1966 – 1999 бів головов „Закарпатської обласної організації Спілки художників України“. За свої умелецькы успіхы быв і дакілько раз оцїненый. Спомяньме членьство у „Національної Спілки художників України“ од 1962-го р., має тітул Заслужений художник України од 1975-го р., од 1991-го р. має тітул Народний художник Україны. Од 1997-го року быв членом-корешпондентом в „Академії мистецтв України“ і од 2004-го р. є рядным членом той академії. Є лавреатом областной премії Й. Бокшая і А. Ерделія, ай лавреатом премії Т. Шевченка. У 2006-ім роцї му была передана „Золота медаль Академії мистецтв України“, в тім самім роцї дістав од презідента Україны „Орден Ярослава Мудрого V. ступня‟. Є честным жытелём міста Ужгород.
У 2004-ім роцї став лавреатом Премії за вызначне дїло про русиньскый народ, передаваной Карпаторусиньскым научным центром у Ню Йорку і фінанцованой русиньскым філантропом із Канады – Штефаном Чепом. Микита має свою важну роль в народнім возроджованю Русинів. Твердо стоїть на позіціях, же Русины суть окремым народом. На Світовім конґресї Русинів у 1999-ім роцї, котрый проходив в Ужгородї, Володимир Микита зорґанізовав ретроспектівну выставку русиньского уменя. Выставкы мав од Франції через Канаду аж по Японію. Русиньскый малярь Володимір Микита 1-го фебруара 2021 дожыв ся красного округлого юбілею – святкує 90 років жывота.[1]
Микита — єден з класиків закарпатьской малярьской школы; глубоко народный малярь, котрый проникливо, зоз сімпатіёв розкрывать патріархалный світ рідного села. Сюжетны тай бытовы композіції, портреты, мертва натура, краины выникають шыротов тематичного діапазону, многогранностёв вниманя околичного світу, выразнов індівідуалностёв малярской манїры. Через філозофске пообщіня і сімволічне указаня реалій каждоденности Микита стремить ку сінтетічности, сповідує строгу лоґіку міцной композіційной ставбы, котра подтримана своєфайтовым колорістічным ладом і майстерно розробленов рітміков. Даякы образы хранять ся в музеях Україны, РФ, Литвы, Словакії, Мадярщины, Венесуелы.[2]
Екстерны одказы
[едітовати | едітовати жрідло]- Александер Зозуляк (2021). 1. 2. 2021: Малярь Володимир Микита славить 90-рочный юбілей. Русиньска Академія. http://www.cms3.rusynacademy.sk/?1-2-2021-%C2%A0Малярь-Володимір-Микита-славить-90-рочный-юбілей. [перевірено 2021-02-08].
- Петро Медвідь (8. 9. 2021). Першым лавреатом премії Pro Arte Ruthenorum став Володимір Микита. Lem.fm. https://www.lem.fm/pershym-lavreatom-premiyi-pro-arte-ruthenorum-stav-volodimir-mikita/. [перевірено 2021-09-10].
- Федорук О. К. (2018). Микита Володимир Васильович. Енциклопедія Сучасної України. http://esu.com.ua/search_articles.php?id=65231. [перевірено 2021-02-08].укр.
- Сайт Володимира Микиты
- Volodymyr Mykyta. Exhibition catalogue. Kyiv, 1979.
- Легенда сучасності Володимир Микита (video). Русинська Родина (канал UA:Закарпаття). https://www.youtube.com/watch?v=8crmadYpP-Y
Референції
[едітовати | едітовати жрідло]- ↑ 1,0 1,1 1,2 Александер Зозуляк
- ↑ 2,0 2,1 Федорук О. К.
- ↑ Біографія Володимира Микиты. http://www.mykyta.com.ua/index.php/theme. [перевірено 2021-02-08].