Володимир Микита

Матеріал з Вікіпедія
Володимир Микита
BLANK.jpg
Фото, 2009
Чинность малярь, педагог
Уроджѣня фебруара 1, 1931 (1931-02-01) (92 р.)
Мѣсто роджѣня Ракошино,
Подкарпатска Русь
***

Володимир Микита, *1. фебруара 1931 Ракошино, Подкарпатска Русь — народный умелець Україны русиньской народности.[1][2][3] Малярь закарпатьской школы жывопису, учів ся у такых великанів як Ерделій, Бокшай, Манайло.[1]

Жывотопис[едітовати | едітовати жрідло]

Уродив ся Володимир Микита у 1931-ім роцї в селї Ракошино на Підкарпатю, котре втогды належало до складу Чехословакії. Закінчів руську ґімназію у Мукачові і потім штудовав в Ужгородї на умелецькім учілищу під веджінём Йосифа Бокшая і Адалберта Ерделія. Во своїх штудентьскых часох много раз выставлёвав вєдно із своїма учітелями і став ся продовжователём традіцій міджівойновой підкарпатьской малярьской школы. І то нелем техніков малёваня, но і принятём філозофії служіня народу і отчізнї.

Творба[едітовати | едітовати жрідло]

Микита має успіх як портретіста, автор жанровых сцен, пейзажів, но в ёго творчости суть і філозофічны роздумы о смыслї людьского єствованя. Творчу зрїлость досягнув у 1960-ых роках, коли ся в ёго творчости обявили ся штири головны мотівы: псіхолоґічный портрет, благородна сільска робота, філозофічный пейзаж і еколоґічный протест. Переломом быв образ Ягнятко із 1969 р., одколи суть на полотнах Микиты міцьны сільскы особы, котры наповнює внутрїшнёв дінаміков творїня. Тыма образами Микита представив в умелецькых кругах совєтьской Україны новый приступ трактованя тем традічного сільского жывота.

Ґалерію портретів у Володимира Микиты одкрывать лірічне полотно Моя мамка із 1967-го року, по котрім вытворив дакілько портретів сучасників. Портрет під назвов Малярь Манайло здобыв про Микиту перше місце міджі вызначныма майстрами сучасного філозофічного портрету. У Микиты суть унікатны і ёго пейзажы (мальбы країны).

Володимир Микита одограв вызначну роль і в културнім жывотї Підкарпатьской Руси (днесь Закарпатя) в остатнїх роках совєтьского режіму і незалежной Україны. У рокох 1966 – 1999 бів головов „Закарпатської обласної організації Спілки художників України“. За свої умелецькы успіхы быв і дакілько раз оцїненый. Спомяньме членьство у „Національної Спілки художників України“ од 1962-го р., має тітул Заслужений художник України од 1975-го р., од 1991-го р. має тітул Народний художник Україны. Од 1997-го року быв членом-корешпондентом в „Академії мистецтв України“ і од 2004-го р. є рядным членом той академії. Є лавреатом областной премії Й. Бокшая і А. Ерделія, ай лавреатом премії Т. Шевченка. У 2006-ім роцї му была передана „Золота медаль Академії мистецтв України“, в тім самім роцї дістав од презідента Україны „Орден Ярослава Мудрого V. ступня‟. Є честным жытелём міста Ужгород.

У 2004-ім роцї став лавреатом Премії за вызначне дїло про русиньскый народ, передаваной Карпаторусиньскым научным центром у Ню Йорку і фінанцованой русиньскым філантропом із КанадыШтефаном Чепом. Микита має свою важну роль в народнім возроджованю Русинів. Твердо стоїть на позіціях, же Русины суть окремым народом. На Світовім конґресї Русинів у 1999-ім роцї, котрый проходив в Ужгородї, Володимир Микита зорґанізовав ретроспектівну выставку русиньского уменя. Выставкы мав од Франції через Канаду аж по Японію. Русиньскый малярь Володимір Микита 1-го фебруара 2021 дожыв ся красного округлого юбілею – святкує 90 років жывота.[1]

Микита — єден з класиків закарпатьской малярьской школы; глубоко народный малярь, котрый проникливо, зоз сім­патіёв розкрывать патріархалный світ рідного села. Сюжетны тай бытовы композіції, портреты, мертва натура, краины выникають шыротов тематичного діапазону, многогранностёв вниманя околичного світу, выразнов індівідуалностёв малярской манїры. Через філозофске пообщіня і сімволічне указаня реалій каждоденности Микита стремить ку сінтетічности, сповідує строгу лоґіку міцной композіційной ставбы, котра подтримана своєфайтовым колорістічным ладом і майстерно розробленов рітміков. Даякы образы хранять ся в музеях Україны, РФ, Литвы, Словакії, Мадярщины, Венесуелы.[2]

Екстерны одказы[едітовати | едітовати жрідло]

Референції[едітовати | едітовати жрідло]

  1. 1,0 1,1 1,2 Александер Зозуляк
  2. 2,0 2,1 Федорук О. К.
  3. Біографія Володимира Микиты. http://www.mykyta.com.ua/index.php/theme. Одказ перевіреный 2021-02-08.