Василь Діянич

Матеріал з Вікіпедія
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Василь Дѣянич
Уроджѣня юла 15, 1925(1925-07-15)
Туря Быстра,
Мадярске кральовство
Умертя юна 19, 1980 (54 р.)
Ужгород, Украина
Псевдоним В. Буревѣстник, Турянин,
Вася Ужанський
Занятя поет, новинарь
Язык творов украинскый
Народность Украинець
Подданство мадярске, чешске, украинске
Час творбы 1941–1980[1]
Жанры лирика

Дѣянич Василь Васильович, псевдонимы: Турянин, В. Буревісник, Вася Ужанський; *15. юл 1925, Туря Быстра (Turjasebes), Мадярске кральовство — †19. юн 1980, Ужгород, Украинапоет, новинарь.

Биография[едітовати | едітовати жрідло]

Родив ся в фамилии земледѣлця. В року 1943 закончив Ужгородску гимназию. Публиковати свои творы зачав в року 1941, писав по русскы. Его 8 верши появили ся в зборнику Тройка (1942), котрый достав позитивну критику в Литературной недѣли (1942).[1]

Участвовав в Другой свѣтовой войнѣ. Абсолвовав фах новинарства[1] на Высшой партийной школѣ в Кыйовѣ (1949). Працовав яко новинарь в редакции новинкы «Закарпатська правда» (Ужгород). В новинцѣ выступовав зоз статьями и начерками о умѣлцях Закарпатской области. В року 1962 став ся членом Сполку писательох Украины.[2]

Творба[едітовати | едітовати жрідло]

По войнѣ писав по украинскы и выступовав з поезиями в областных, републиковых и заграничных украинскых новинках, часописах и алманахах: Літературна Україна, Правда Украины, Радянська Буковина, Радянська Донеччина, Україна, Дружно вперед, Дукля, антологии Поети Закарпаття (1965), зборниках Весна (1947), Лицем до сонця (1960), Віщий вогонь (1974).[1]

Поезия Дѣяничова вѣнована родному краю, наповнена народныма спѣванковыма мотивами. Дакотры поезии зостали перекладены по русскы, осетинскы, мадярскы. Цѣлый рад его верши поклали на музику композиторы Г. Дулишкович, М. Кречко, А. Шугаев.[2]

Майже на каждом концертѣ Закарпатского народного хора звучали спѣванкы на его слова. В конци року 2015 ку 90-м недожитым уродинам поета Закарпатска областна писательска организация и меценаты выдали зберку его выбраных поезий, названу Горы вы мои мальованы.[1]

Межи найлѣпшыма новинарскыма и умѣлствознательскыма роботами В. Дѣянича суть статьи о малярях Закарпатской области — А. Коцкови, И. Шутевови, З. Шолтесови, Ю. Сабадошови.[1]

Зберкы:

  • 3 піснею щодня. Ужгород, 1958;[3]
  • Там, де річка Тур’я. Ужгород, 1961;[3]
  • Земле, ти чудесна! Ужгород: Карпати, 1966;[3]
  • Смереки осені не знають. Ужгород, 1975;[3]
  • Цвіт папороті. Ужгород, 1985.[3]
  • Гори ви мої мальовані. Ужгород, 2015.[2]

Жерела и одказы[едітовати | едітовати жрідло]

Референции[едітовати | едітовати жрідло]

  1. 1,0 1,1 1,2 1,3 1,4 Хланта І. (2007).
  2. 2,0 2,1 Густі В.
  3. 3,0 3,1 3,2 3,3 3,4 Хланта І. (1995).