Іґорь Керча
|
Іґорь Юрійович Керча | |
|---|---|
| Уроджѣня | 20. фебруара 1943 Ґоронда |
| Занятя | писатель, товмач, общественный діяч, інженер |
| Горожанство | СССР, Украина |
| Alma mater | Ужгородськый націоналный університет |
| GKG:/g/11h9l14fqx; ЕСУ:11819;
| |
І́ґорь Ю́рійович Керча́ (20. фебруара 1943, с. Ґоронда, ныні Мукачовського района Закарпатської области) є русинськый писатель, товмач, общественный діяч тай інженер. Спувавтор „Писемници русинського языка“ — єдної из майпершых за період „Третього русинського ренесанса“ провб кодифікації русинської бесіды.[1]
Животопис
[едітовати | едітовати жрідло]У 1965. рокови матуровав фізико-математичный факултет Ужгородського державного університета,[2] а у 1973 — Кийовськый інженерно-ставбарськый інштитут.
Уд 1967 по 1995 робив в Унґварови на механічнуй фабриці а пак у АТ „Геліос“ уд 1995 по 1998.
Творьба
[едітовати | едітовати жрідло]Лавреат „Руської премії“ Інтернаціоналного фонда „Ruska cena“ (Прага, 2011).[2] У 2008. рокови йсю премію дустала сестра му Тамара Керча.
Теперь Іґорь Керча є єдным из майактивных дописователюв Русинської Вікіпедії, де на септембер 2024 ворохом має булш ги 27 000 редаґовань.
Ориґіналні роботы
[едітовати | едітовати жрідло]Печатав свої стихы по русинськы у пудкарпатськуй періодицї. Автор текстув про діточый „Бетярськый букварь“ (С. Слободан, Т. Керча; Унґвар, 2004).
- І. Керча, Василь Сочка-Боржавин. „Русинськый язык“ (Унґвар, 1992),
- Михаил Алмашій, Іґорь Керча, Василь Молнар, Стефан Попович. Материнськый язык: писемниця русинського языка — Мукачово: Общество им. Александра Духновича, 1999. — 98 с.,
- „Утцюзнина, читанка про недільні школы“ (Будапешт, 2001; Унґвар, 2002),
- „Матяш, король Русинув“ (Унґвар, 2001),
- Двохтомный „Словник русько-русинськый“ (Унґвар, 2012).
- Двохтомный „Словник русинсько-руськый“ (Унґвар, 2007).
Товмаченя
[едітовати | едітовати жрідло]Потовмачив на русинську зборникы вершув и прозы:
- из мадярської:
- из чеської:
- „Смутні очі Анцї Караджічової“ І. Ольбрахта (Унґвар, 2001),
- „Земля, Европов зохабена“ Я. Затлоукала (Унґвар, 2002);