Епос
Епос, або епопея од гр. έπος, epos “слово, росповѣдь” — род литературы, про якый суть характерны россяглость умѣлецького зображѣня реалиты, сюжетность, росповѣдность, притомность характерных постав, через чины котрых роскрывать ся динамика зображованого.[1] Аристотел означать епос як «росповѣдь о подѣи, о дачом окремом од себе»,[2] протикладом епоса е лирика, як росповѣдь о своем внуторном свѣтѣ.
Зачаточно ишло о поезию, епопеев называли героичну поему, котра была главным и найдавнѣйшым жанром у вельох народох. Примѣром суть Илиада и Одисея в Старовѣкой Греции або Слово о полку Игоревѣ у давных Славянох. Авшак в сучасности тото понятя вышло не лем за границѣ поезии, але и за границѣ литературы, и поуживать ся дотычно малярства, театру тай иншых видох умѣня, зображуючых реалиту.[2]
Жерела и одказы
[едітовати | едітовати жрідло]- Білоус П.: Термінологічний словник. //Білоус П. В.: Вступ до літературознавства: навч. посіб. — Київ: ВЦ «Академія», 2011. — 336 с. — ISBN 978-966-580-367-6 — сс. 316-330. укр.
- Літературознавча енциклопедія / y двох томах / Авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — К: ВЦ «Академія», 2007. (Енциклопедія ерудита). ISBN 978-966-580-232-7 Том 1 — 608 с. ISBN 978-966-580-233-4 (т. l)