Перейти до вмісту

Хоснователь:Cyberpower678/sandbox

Матеріал з Вікіпедія


Иван Франко

Уроджѣняавґуста 27., 1856(1856-08-27)
Нагуйевичѣ, Австрийска империя
Умертямая 28., 1916 (59 р.)
Львов, Австро-Мадярщина
ПогребЛьвов, Лычаковскый теметов
Занятяпоет, прозаик, драматик, публициста, перекладатель, ученый и политичный дѣятель
Язык творохукраинскый
НародностьУкраинець
Горожанствоавстрийске
Едукациядоктор филозофии, 1893
Alma materВѣденьска универзита
Час творбы1874–1916
Жанрыпоема, повѣданя, новела драма
Трендреализм
Супруг(а)Олга род. Хоружинска
ДѣтиАндрѣй, Петро, Тарас, Ганна

Новоженцѣ Франкове, 1886
Франко в старшых роках, 1913
Иван Франко на банковцѣ (2003–2016)

Иван Франко, укр. Іван Франко, *27. август 185628. май 1916) — украинскый поет, прозаик, драматик, публициста, перекладатель, ученый и политичный дѣятель.[1]

Биографичны податкы

[едітовати | едітовати жрідло]

Отець му быв Яков Франко, заможный селянин, ковач, а мати Мария Кульчицка зо схудобнѣлой дробной шляхты, роду Сас.[2][3][4]

Од молодых рокох Франко зачав писати вершы и драмы. В року1875 поступив на универзиту в Лембергу (днесь Львовска народна универзита Ивана Франка), де ся став социалистом и сполупрацовав з политичныма и литературныма журналами и популистичныма новинками. Активна политична ангажованость, арешт и наступна тюремна вязба перервали его штудии, котры наконець завершив на Вѣденьской универзитѣ в року 1891. Во своих позднѣйшых роках быв вецей критичный ку марксистичному социализму и став на позиции украинского национализма.[1]

На честь Ивана Франка в року 1962 город Станислав быв перейменованый на Ивано-Франковск, в року 1944 районный центер Янов перейменоване на Ивана Франка, Яновскый район на Ивано-Франковскый,[5] в роках 1952–2009 его родиско Нагуйевичѣ называло ся Ивана Франка (село).[6]

Прозаукр.
  • «Борислав. Картини з життя підгірського народу» (Львов, 1877);
  • «Галицькі образки» (Львов, 1885);
  • «В поті чола. Образки з життя робучого люду» (Львов, 1890);
  • «Obrazki galicyjskie» (Lwów, 1897);
  • «Коли ще звірі говорили. Казки для дітей» (Львов, 1899);
  • «Полуйка і інші бориславські оповідання» (Львов, 1899);
  • «Сім казок» (Львов, 1900);
  • «Староруські оповідання» (Львов, 1900);
  • «Добрий заробок і інші оповідання» (Львов, 1902);
  • «Панталаха і інші оповідання» (Львов, 1902);
  • «Малий Мирон і інші оповідання» (Львов, 1903);
  • «З бурливих літ» (Львов, 1903);
  • «Маніпулянтка і інші оповідання» (Львов, 1904);
  • «На лоні природи і інші оповідання» (Львов, 1905);
  • «Збірник творів» (Київ, 1903—1905. Т. 1–3);
  • «Місія. Чума. Казки і сатири» (Львов, 1906);
  • «Батьківщина і інші оповідання» (Кыёв, 1911);
  • «Панщизняний хліб і інші оповідання» (Львов, 1913);
  • «Рутенці. Типи галицьких русинів із 60-тих та 70-тих рр. мин[улого] в[іку]» (Львов, 1913).
Поемыукр.
  • «Ботокуди» (1880, 1893)
  • «Замість пролога. Святовечірня казка» (1883)
  • «Сучасний літопис» (1884)
  • «Українсько-руська студентська мандрівка літом 1884 року»
  • «Святий Валентій» (1885)
  • «Ex nihilio. Монолог атеїста» (1885)
  • «Панські жарти (Поема з останніх часів панщини)» (1887)
  • «Смерть Каїна» (1888)
  • «Лис Микита» (1890)
  • «Бідний Генріх» (1891)
  • «Пригоди Дон-Кіхота» (1891)
  • «П'яниця (Староруська легенда)» (1893)
  • «Цар і аскет. Індійська легенда» (1893)
  • «Мандрівка русина з Бідою» (1893)
  • «Абу-Касимові капці» (1895)
  • «Похорон» (1897)
  • «Легенда про святого Маріна» (1897—1914)
  • «Іван Вишенський» (1898)
  • «Великі роковини. Пролог, говорений перед ювілейною виставою „Наталки Полтавки“ в пам'ять столітніх відродин української народності» (1898)
  • «Поема про білу сорочку» (1899)
  • «Істар» (1899)
  • «Сатні і Табубу» (1899)
  • «Ор і Сирчан. Половецька історична сага» (1899; 1914)
  • «Коваль Бассім. Арабська казка» (1900)
  • «На Святоюрській горі» (1900)
  • «Лісова ідилія» (1903)
  • «Мойсей» (1905)
  • «Страшний суд» (1906)
  • «Терен у нозі» (1907; 1913—1914)
  • «Кончакова слава. Пригоди із літ 1185—87» (1915)

Интересны факты

[едітовати | едітовати жрідло]
  • Иван Франко быв атеиста, але дома го называли Мирон, бо вѣрили, же так може здурити Смерть и жити довже.
  • Через свой политичный радикализм три раз быв в арештѣ, мусѣв перервати универзитны штудии, а цѣла его универзитна наука тягла ся 15 рокы.
  • Наперек тому зыскав во Вѣдню званя доктора филозофии, а во Львовѣ выграв конкурз на мѣсто професора, але не быв допущеный до професорства через свою репутацию украинского националисты.
  • Послѣдны 9 рокы живота быв парализованый и терпѣв на психичну хвороту, але продовжовав диктовати свои творы, котры записовав, переважно, его сын Андрѣй.[7][8]

Жерела и одказы

[едітовати | едітовати жрідло]
Commons
Commons
Вікісклад має мултімедіалны дата на тему: