Хоснователь:Cyberpower678/sandbox
Иван Франко | |
---|---|
Уроджѣня | авґуста 27., 1856 Нагуйевичѣ, Австрийска империя |
Умертя | мая 28., 1916 (59 р.) Львов, Австро-Мадярщина |
Погреб | Львов, Лычаковскый теметов |
Занятя | поет, прозаик, драматик, публициста, перекладатель, ученый и политичный дѣятель |
Язык творох | украинскый |
Народность | Украинець |
Горожанство | австрийске |
Едукация | доктор филозофии, 1893 |
Alma mater | Вѣденьска универзита |
Час творбы | 1874–1916 |
Жанры | поема, повѣданя, новела драма |
Тренд | реализм |
Супруг(а) | Олга род. Хоружинска |
Дѣти | Андрѣй, Петро, Тарас, Ганна |
|
Иван Франко, укр. Іван Франко, *27. август 1856 — 28. май 1916) — украинскый поет, прозаик, драматик, публициста, перекладатель, ученый и политичный дѣятель.[1]
Биографичны податкы
[едітовати | едітовати жрідло]Отець му быв Яков Франко, заможный селянин, ковач, а мати Мария Кульчицка зо схудобнѣлой дробной шляхты, роду Сас.[2][3][4]
Од молодых рокох Франко зачав писати вершы и драмы. В року1875 поступив на универзиту в Лембергу (днесь Львовска народна универзита Ивана Франка), де ся став социалистом и сполупрацовав з политичныма и литературныма журналами и популистичныма новинками. Активна политична ангажованость, арешт и наступна тюремна вязба перервали его штудии, котры наконець завершив на Вѣденьской универзитѣ в року 1891. Во своих позднѣйшых роках быв вецей критичный ку марксистичному социализму и став на позиции украинского национализма.[1]
На честь Ивана Франка в року 1962 город Станислав быв перейменованый на Ивано-Франковск, в року 1944 районный центер Янов перейменоване на Ивана Франка, Яновскый район на Ивано-Франковскый,[5] в роках 1952–2009 его родиско Нагуйевичѣ называло ся Ивана Франка (село).[6]
Творба
[едітовати | едітовати жрідло]- Прозаукр.
- «Борислав. Картини з життя підгірського народу» (Львов, 1877);
- «Галицькі образки» (Львов, 1885);
- «В поті чола. Образки з життя робучого люду» (Львов, 1890);
- «Obrazki galicyjskie» (Lwów, 1897);
- «Коли ще звірі говорили. Казки для дітей» (Львов, 1899);
- «Полуйка і інші бориславські оповідання» (Львов, 1899);
- «Сім казок» (Львов, 1900);
- «Староруські оповідання» (Львов, 1900);
- «Добрий заробок і інші оповідання» (Львов, 1902);
- «Панталаха і інші оповідання» (Львов, 1902);
- «Малий Мирон і інші оповідання» (Львов, 1903);
- «З бурливих літ» (Львов, 1903);
- «Маніпулянтка і інші оповідання» (Львов, 1904);
- «На лоні природи і інші оповідання» (Львов, 1905);
- «Збірник творів» (Київ, 1903—1905. Т. 1–3);
- «Місія. Чума. Казки і сатири» (Львов, 1906);
- «Батьківщина і інші оповідання» (Кыёв, 1911);
- «Панщизняний хліб і інші оповідання» (Львов, 1913);
- «Рутенці. Типи галицьких русинів із 60-тих та 70-тих рр. мин[улого] в[іку]» (Львов, 1913).
- Поемыукр.
- «Ботокуди» (1880, 1893)
- «Замість пролога. Святовечірня казка» (1883)
- «Сучасний літопис» (1884)
- «Українсько-руська студентська мандрівка літом 1884 року»
- «Святий Валентій» (1885)
- «Ex nihilio. Монолог атеїста» (1885)
- «Панські жарти (Поема з останніх часів панщини)» (1887)
- «Смерть Каїна» (1888)
- «Лис Микита» (1890)
- «Бідний Генріх» (1891)
- «Пригоди Дон-Кіхота» (1891)
- «П'яниця (Староруська легенда)» (1893)
- «Цар і аскет. Індійська легенда» (1893)
- «Мандрівка русина з Бідою» (1893)
- «Абу-Касимові капці» (1895)
- «Похорон» (1897)
- «Легенда про святого Маріна» (1897—1914)
- «Іван Вишенський» (1898)
- «Великі роковини. Пролог, говорений перед ювілейною виставою „Наталки Полтавки“ в пам'ять столітніх відродин української народності» (1898)
- «Поема про білу сорочку» (1899)
- «Істар» (1899)
- «Сатні і Табубу» (1899)
- «Ор і Сирчан. Половецька історична сага» (1899; 1914)
- «Коваль Бассім. Арабська казка» (1900)
- «На Святоюрській горі» (1900)
- «Лісова ідилія» (1903)
- «Мойсей» (1905)
- «Страшний суд» (1906)
- «Терен у нозі» (1907; 1913—1914)
- «Кончакова слава. Пригоди із літ 1185—87» (1915)
Интересны факты
[едітовати | едітовати жрідло]- Иван Франко быв атеиста, але дома го называли Мирон, бо вѣрили, же так може здурити Смерть и жити довже.
- Через свой политичный радикализм три раз быв в арештѣ, мусѣв перервати универзитны штудии, а цѣла его универзитна наука тягла ся 15 рокы.
- Наперек тому зыскав во Вѣдню званя доктора филозофии, а во Львовѣ выграв конкурз на мѣсто професора, але не быв допущеный до професорства через свою репутацию украинского националисты.
- Послѣдны 9 рокы живота быв парализованый и терпѣв на психичну хвороту, але продовжовав диктовати свои творы, котры записовав, переважно, его сын Андрѣй.[7][8]
Жерела и одказы
[едітовати | едітовати жрідло]- Ivan Franko. Encyclopedia Britannica. 23 Aug. 2021. https://www.britannica.com/biography/Ivan-Franko. [перевірено 2021-08-29].англ.
- Ivan Franko //Encyclopedia of the life and works. Микола Жарких (Київ). https://www.i-franko.name/en/. [перевірено 2021-08-31].англ.русс.укр.
- Н. С. Надъярных (2017). ФРАНКО. Большая российская энциклопедия. 33. Москва. pp. 537–538. https://bigenc.ru/literature/text/4735681.русс.
- Євген Чикаленко (1931). 10 квітня 1909. Щоденник (1907—1917). Львів: Кооператив ”Червона калина”. pp. 75–76. https://chtyvo.org.ua/authors/Chykalenko_Yevhen/Schodennyk_19071917_vyd_1931/.укр.
Референции
[едітовати | едітовати жрідло]- ↑ 1,0 1,1 Encyclopedia Britannica
- ↑ Н. С. Надъярных
- ↑ Ярослав Грицак (2006). Пророк у своїй Вітчизні. Франко та його спільнота (1856-1886). Київ: Критика. pp. 55, 66. ISBN 966-7679-96-9. http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/UKR0002122.укр.
- ↑ Ivan Franko //Encyclopedia of the life and works
- ↑ Указ ПВР УРСР від 15.8.1944 «Про перейменування, уточнення та внесення змін в найменування деяких міст, районних центрів і районів УРСР»
- ↑ Постанова Верховної Ради України Про відновлення селу Івана Франка Дрогобицького району Львівської області колишнього найменування
- ↑ Євген Чикаленко
- ↑ Іван Франко. Історія моєї хороби. https://www.i-franko.name/uk/Biography/IstorijaMojejiXoroby.html. [перевірено 2021-08-31].