Павел Стефановскый

Матеріал з Вікіпедія
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Павел Стефановскый
BLANK.jpg
Фото од П. Басалыгы
Чинность лемковскый сполоченскый активиста, писатель и етнограф
Уроджѣня марца 3, 1932(1932-03-03)
Мѣсто роджѣня Бѣлянка, Рѣчь Посполита II.
Упокоеня марца 31, 2021 (89 р.)
Мѣсто смерти Варшава, Польща
***

Павел Стефановскый, *3. марец 1932, Бѣлянка, Рѣчь Посполита II. – †*31. марец 2021, Варшава, Польщалемковскый сполоченскый активиста, писатель и етнограф.

Биография[едітовати | едітовати жрідло]

Уродив ся 3. марца 1932 в Бѣлянцѣ при Горлицях. В року 1947 в акции Висла з цѣлов родинов быв депортованый до околици Вроцлава.[1] В року 1952 закончив школу механизации земледѣлства,[2][3] зыскавши фах електромонтера.[1] Быв поволаный до войска на шорову службу, там выштудовав офицерску школу[3] и зыскав шаржу подпоручника.[1] В року 1959 вернув ся на Лемковину, де заложив успѣшны фолклорны колективы в Бѣлянцѣ, Команчи и Туринску[1] ай включив ся и до политичной чинности як активиста Лемковской секции УСКТ (Українське суспільно-культурне товариство (укр.)), единой в том часѣ организации, де Лемкы могли были выступати як етнична ентита.[3]

Через цѣлый живот активно ся занимав захранѣньом лемковской културы и выдобытьом достойного сполоченского статуса про Лемкох. Позрѣня П. Стефановского на етничну належность Лемкох перейшли еволуциев через рокы: в 1950-х роках быв пересвѣдченый, же суть окремѣшным народом, в 1970-х пристав на официалну партийно-штатну позицию, же Лемкы мають быти поважованы за часть украинской културы, од зачатку 1990-х быв той думкы, же суть частьов окремого русинского народу.[4]

Павел Стефановскый умер 31. марца 2021 во Варшавѣ, на 90. року живота.[1] Стало ся то в переддень списованя обывательства, а в приготовной усвѣдомлюючой кампании быв сопоставляный з иншым великым лемковскым политиком — Ярославом Качмарчиком.[3]

Политично-сполоченска чинность[едітовати | едітовати жрідло]

Павел Стефановскый знав робити политику и нигда ся не бояв политичных акций. Еднов з такых, ещи в Зеленой Гурѣ[3] организовав Дочасный сполоченско-просвѣтный комитет Русинох- Лемкох (Tymczasowy komitet społeczno-oświatowy Rusinów-Lemków), котрый ородовав у польскых и совѣтскых верхностей, жебы не плетли Лемкох з Украинцями а вызнали их окремѣшность. За таку дерзость быв выказаный з комунистичной партии и з Лемковской секции УСКТ. В року 1972 удало ся му вернути ся до организации и стати на челѣ Горлицкого оддѣлѣня. Ещи в року 1957 зачав ся од влады домагати политичного засуджѣня Акции Висла и направлѣня маетковых шкод, котры были починены выселеным Лемкам.[4] В року 1989 створив про то Громадянскій Круг Лемків в Польщы «Господар», котрый в року 1991 перетворив на политичну партию Русинскій Демократичный Круг Лемків; писав соткы петиций, оскаржѣнь, воззвань и деклараций до польскых верхностей.[3] В року 2003, незадоволеный рѣшѣнями польской влады, подав правоту до Европского Суду в правах чоловѣка в Страсбургу.[4]

Културно-сполоченска чинность[едітовати | едітовати жрідло]

Екстерно выштудовав етнографию на Вроцлавской универзитѣ (1963-1969). Яко етнограф быв первым, што голосив до публичности, же малярь Никифор то Лемко, Епифаний Дровняк. Старав ся о музейництво, прислужив ся дарованьом експонатох Музею в Зиндрановой, Музею ремеселництва им. Штефана Чергоняка в Бѣлянцѣ, мав и красну властну домашю колекцию народных кройох.[1] В 1960-х роках организовав хоры по селах, быв меджи закладателями фолклорного колектива Лемковина, активно зберав лемковскый фолклор, записовав и филмовав народну творчость и традиции.[4]

Лавреат вельох наград, меджи нима награды им. Р. Райфуса Малопольского воеводства, ци оцѣнѣня «Стоваришыня Лемків» — награды им. Никифора (Епифана Дровняка),[3] штатной одзнакы Заслуженый Діяч Культуры[1].

Литературна творба[едітовати | едітовати жрідло]

Павел Стефановскый — еден з найвызначнѣйшых сучасных лемковскых писательох и поетох. Зачав публиковати в 1950-х роках, найпервѣ в украинском тыжденнику Наше слово, переважно на «Лемківскій Сторінці». Часто хосновав псевдонимы, напримѣр, «Павел Компір». В 1960 р. в печатни Лемко-Союза выдав драму Любов неволю ламе. Од 1980-х рокох публиковав авторскы зберкы поезий:[3]

  • Ікона. Лемківскій край (1985),
  • Лемківска ікона — Łemkowski pejzaż (1985),
  • Лем (1991),
  • Лемківскій край (1993),
  • Лемківскій біль (2002),
  • Пісьні (2019, авторска зберка спѣванок).

Жерела и одказы[едітовати | едітовати жрідло]

Референції[едітовати | едітовати жрідло]

  1. 1,0 1,1 1,2 1,3 1,4 1,5 1,6 Ярослав Трохановскій
  2. Просалова В. А.
  3. 3,0 3,1 3,2 3,3 3,4 3,5 3,6 3,7 Севериян Косовскiй
  4. 4,0 4,1 4,2 4,3 Богдан Горбаль, Павло Роберт Маґочій