Павел Стефановскый
| Павел Стефановскый | |
|---|---|
 Фото од П. Басалыгы | |
| Чинность | лемковскый сполоченскый активиста, писатель и етнограф |
| Уроджѣня | марца 3, 1932 |
| Бѣлянка, Рѣчь Посполита II. | |
| Упокоеня | марца 31, 2021 (89 р.) Варшава, Польща |
| GKG:/g/12qhk7fm1; | |
Павел Стефановскый, *3. марец 1932, Бѣлянка, Рѣчь Посполита II. – †*31. марец 2021, Варшава, Польща — лемковскый сполоченскый активиста, писатель и етнограф.
Биография[едітовати | едітовати жрідло]
Уродив ся 3. марца 1932 в Бѣлянцѣ при Горлицях. В року 1947 в акции Висла з цѣлов родинов быв депортованый до околици Вроцлава.[1] В року 1952 закончив школу механизации земледѣлства,[2][3] зыскавши фах електромонтера.[1] Быв поволаный до войска на шорову службу, там выштудовав офицерску школу[3] и зыскав шаржу подпоручника.[1] В року 1959 вернув ся на Лемковину, де заложив успѣшны фолклорны колективы в Бѣлянцѣ, Команчи и Туринску[1] ай включив ся и до политичной чинности як активиста Лемковской секции УСКТ (Українське суспільно-культурне товариство укр.), единой в том часѣ организации, де Лемкы могли были выступати як етнична ентита.[3]
Через цѣлый живот активно ся занимав захранѣньом лемковской културы и выдобытьом достойного сполоченского статуса про Лемкох. Позрѣня П. Стефановского на етничну належность Лемкох перейшли еволуциев через рокы: в 1950-х роках быв пересвѣдченый, же суть окремѣшным народом, в 1970-х пристав на официалну партийно-штатну позицию, же Лемкы мають быти поважованы за часть украинской културы, од зачатку 1990-х быв той думкы, же суть частьов окремого русинского народу.[4]
Павел Стефановскый умер 31. марца 2021 во Варшавѣ, на 90. року живота.[1] Стало ся то в переддень списованя обывательства, а в приготовной усвѣдомлюючой кампании быв сопоставляный з иншым великым лемковскым политиком — Ярославом Качмарчиком.[3]
Политично-сполоченска чинность[едітовати | едітовати жрідло]
Павел Стефановскый знав робити политику и нигда ся не бояв политичных акций. Еднов з такых, ещи в Зеленой Гурѣ[3] организовав Дочасный сполоченско-просвѣтный комитет Русинох- Лемкох (Tymczasowy komitet społeczno-oświatowy Rusinów-Lemków), котрый ородовав у польскых и совѣтскых верхностей, жебы не плетли Лемкох з Украинцями а вызнали их окремѣшность. За таку дерзость быв выказаный з комунистичной партии и з Лемковской секции УСКТ. В року 1972 удало ся му вернути ся до организации и стати на челѣ Горлицкого оддѣлѣня. Ещи в року 1957 зачав ся од влады домагати политичного засуджѣня Акции Висла и направлѣня маетковых шкод, котры были починены выселеным Лемкам.[4] В року 1989 створив про то Громадянскій Круг Лемків в Польщы «Господар», котрый в року 1991 перетворив на политичну партию Русинскій Демократичный Круг Лемків; писав соткы петиций, оскаржѣнь, воззвань и деклараций до польскых верхностей.[3] В року 2003, незадоволеный рѣшѣнями польской влады, подав правоту до Европского Суду в правах чоловѣка в Страсбургу.[4]
Културно-сполоченска чинность[едітовати | едітовати жрідло]
Екстерно выштудовав етнографию на Вроцлавской универзитѣ (1963-1969). Яко етнограф быв первым, што голосив до публичности, же малярь Никифор то Лемко, Епифаний Дровняк. Старав ся о музейництво, прислужив ся дарованьом експонатох Музею в Зиндрановой, Музею ремеселництва им. Штефана Чергоняка в Бѣлянцѣ, мав и красну властну домашю колекцию народных кройох.[1] В 1960-х роках организовав хоры по селах, быв меджи закладателями фолклорного колектива Лемковина, активно зберав лемковскый фолклор, записовав и филмовав народну творчость и традиции.[4]
Лавреат вельох наград, меджи нима награды им. Р. Райфуса Малопольского воеводства, ци оцѣнѣня «Стоваришыня Лемків» — награды им. Никифора (Епифана Дровняка),[3] штатной одзнакы Заслуженый Діяч Культуры[1].
Литературна творба[едітовати | едітовати жрідло]
Павел Стефановскый — еден з найвызначнѣйшых сучасных лемковскых писательох и поетох. Зачав публиковати в 1950-х роках, найпервѣ в украинском тыжденнику Наше слово, переважно на «Лемківскій Сторінці». Часто хосновав псевдонимы, напримѣр, «Павел Компір». В 1960 р. в печатни Лемко-Союза выдав драму Любов неволю ламе. Од 1980-х рокох публиковав авторскы зберкы поезий:[3]
- Ікона. Лемківскій край (1985),
- Лемківска ікона — Łemkowski pejzaż (1985),
- Лем (1991),
- Лемківскій край (1993),
- Лемківскій біль (2002),
- Пісьні (2019, авторска зберка спѣванок).
Жерела и одказы[едітовати | едітовати жрідло]
- Богдан Горбаль, Павло Роберт Маґочій: Стефановський Павло (Стефановскій Павел; Stefanowski Paweł) //Енциклопедія історії та культури карпатських русинів. Укладачі Маґочій П. Р., Поп І. — Ужгород: Вид-во В. Падяка, 2010. — 856 c.+ХХХІІ с. ISBN 978-966-387-044-1 укр. Сс. 714–715.
- Севериян Косовскiй (31.3.2021). Вмер Павел Стефановскій (1932-2021), заслуженый лемківскій діяч. LEM.FM. https://www.lem.fm/vmer-pavel-stefanovskij-1932-2021-zasluzhenyj-lemkivskij-diyach/. [перевірено 2021-04-12].
- Просалова В. А. (ред.): Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с. ISBN 978-966-317-145-6 С. 414.
- Ярослав Трохановскій (11.4.2021). Пращай, сусіде Павле…. LEM.FM. https://www.lem.fm/praszczaj-suside-pawle/. [перевірено 2021-04-12].