Наріча

Нарі́ча або супрадіале́кт або наддіале́кт (з лат. supra – „над“ і ст.-ґр. διάλεκτος [diálektos] – „діалект“) є языкова варіація шпеціфічна про дану ґрупу носителїв языка. Може быти сінонімом понятю „діалект“, т. є. понятю про розлічны нештандартны формы языка, котры ся одлишує од народного штандарту, або общім понятём про будьяку одлишну варіацію языка (штандарт ся потім означає як общій або културный діалект).

Штруктуралне одношіня меджі вшытками діалектічныма підвидами є наслїдовный: язык → наріча → діалект → говор.

Опис

Література обсягує ай приступ, подля котрого є діалект одрода языка з шыршым розсягом як діалект і говор. Дакотры авторы поважують тото понятя за переходный ступінь меджі діалектом і говором, причім діалект дефінують як ґрупу наріч а нарічя як ґрупу говорів. Подля єдной дефініції є то „ґрупа наріч характерізованых даякым чіслом сполочных нарічёвых черт”.

Окрем основной діалектолоґічной ґрупы подля приналежности к материньскому языку можуть єднотливы діалекты сучасны належать к взаємно близкым языком. Єден з найзнамішых прикладів такой языковой сітуації екзістує у рамках сербохорватьской діасістемы, котра є заложена на сполочнім штокавскім нарічю. Штокавске нарічя творить основу, котру днесь дїлять штири урядны языкы, меджі котрыма суть окрем сербского і хорватьского ай босняцькый і чорногорьскый.

В польскім языкознательстві має термін „narzecze“ релатівне вузке вжываня і стрїчає ся главне в пописї екзотічных языків. Частїше ся стрїчає в ненаучных контекстах як в языкознательстаі, напр. в путописах. Еквіваленты того терміну суть знамы ай в іншых славяньскых языках. В сербохорватьской діалектолоґії ся термін „narječje“ надале обычайно вжывать, протоже є надрядженый терміну „dijalekat“. В словацькій языковій традіції ся терміны „dialekt“ і „nárečie“ поважують за сіноніма, хоць дакотры дослїдници розумлять діалект як векшу єдиніцю як наріча.

В шыршім, бісїднім змыслї може быти понятя „діалект“ сінонімом термінів „язык“ і „реч“. Даколи ся вжывать намісто конкретных термінів „діалект“ і „язык“, кедь є тяжко становити статус даной языковой варіеты.

Література

• Ивић, Павле (1956). Дијалектологија српскохрватског језика: Увод и штокавско наречје (1. ed.). Нови Сад: Матица српска. https://books.google.com/books?id=ROQbAAAAIAAJ. 
• Okuka, Miloš (2008). Srpski dijalekti. Zagreb: Prosvjeta. https://books.google.com/books?id=eVwqAQAAIAAJ. 
• Ћорић, Божо (1991), Из дијалектолошке терминологије (наречје, дијалекат, говор), Књижевност и језик 38 (1): 73-77, https://books.google.com/books?id=AqNiAAAAMAAJ 
• Жилко Ф. Т. Говори української мови. — К., 1958.
• Бевзенко С. П. Українська діалектологія. — К., 1980.
• АУМ. — Т. 1—2. — К., 1984—1988.

Референції

Тоты даны суть часточно або цалком основаны на перекладах статей Narzecze на польскій Вікіпедії, Наречје на сербскій Вікіпедії a Наріччя на україньскій Вікіпедії.