Виолончело

Матеріал з Вікіпедія
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Cello front side.png

Виолончело, бесѣдно тыж чело — басовый инштрумент гусльовой родины, наладженый о едну октаву ниже виолы. Виолончелиста кладе виолончело на подлогу и грае на ньом сидячи.

История[едітовати | едітовати жрідло]

Первотно, в XVI. сторочу, быв тото чисто ансамбловый инштрумент, дакус векшый и незграбнѣйшый од теперѣшного виолончела. Практика хоснованя виолончела яко солового инштрумента зачала ся около конця XVII. стороча, коли появили ся сонаты Доменика Габриелли (1659–1690), а за тым продовжила ся вдяка творбѣ Й. С.. Баха и далшых композиторох. В XVIII. сторочу вывинуло ся меншого розмѣра сучасне виолончело, а тыж еще меншы виды, котры нынѣ вышли з хоснованя. В оркестровой и коморной музицѣ виолончело, выконуючи соловы, а тыж теноровы и басовы партии, в добѣ двох сторочи зоставать другым подля важности смыковым инштрументом, заоставаючи лем за гуслями.[1][2]

Етимология[едітовати | едітовати жрідло]

Назва походить од (ит.) violoncello. Первый раз назва зафиксована в зберцѣ сонат од Дж. Ч. Аррести (Giulio Cesare Arresti), Венеция, 1665.[1]

См. тыж[едітовати | едітовати жрідло]

Жерела и одказы[едітовати | едітовати жрідло]

Commons
Вікісклад має мултімедіалны дата на тему:

Референции[едітовати | едітовати жрідло]

  1. 1,0 1,1 Музыкальный энциклопедический словарь.
  2. Энциклопедия «Кругосвет».