Афон

Афон
	Όρος Άθως
Держава	Ґреція
Подрядность	Айон-Орос
Розлога	33 042 гектар
Центер	Каріес
	Медия на Викискладѣ; VIAF:316402195;GeoNames:736629; ; Ту можуть быти податкы з Wikidata,; не контролованы авторами статѣ

Афо́н, або Атос (ґрец. Άθως, в ґрецькых жерелах офіціально называт ся Сятая Гора, ґрец. Άγιο Όρος, «А́йо О́рос») — гора (высота 2033 м) и май великый у світї избор православного монашества на пувострові Айон-Орос на сїверо-восточному берегови Ґреції, помежи заливами Айон-Орос (Сингітікос) и Іерисос (Акантіос) Егейського моря.

В системі адміністративных району Ґреції є назва «Автономна монашоська держава Сятої Горы» (ґрец. Αυτόνομη Μοναστικὴ Πολιτεία Αγίου Όρους) из статусом самоуправляємого сообщества 20 православных монастырю, котрі находят ся непосередньо в церковнуй юрисдикції Константинопольського патріарха (з 1312. года).

Сувернітет Ґреції над пувостровом закріпленый Лозанськым договором 1923. года; режим самоуправленя базірує ся на положенях первого Устава Сятої горы Афон («Тра́госа»), утверженого Хрисову́лом імператора Іоана Цімісхія в 972. годови.

В одличії уд булшої части Константинопольського патріархата, на Афоні хоснує ся юліанськый календарь, в тому числови в адміністративных документах.

Обывательство Афона по переписови 2011. года склало 1811 чоловік^[1], густота — 5,4 чоловік на квадратный кілометр^[2]. Для рувняня, в 1903. годови обывательство горы Афон склало приблизно 7432 чоловік, а в 1917. годови — дись 10 500 чоловік. В 1815. годї, по словам єдного товдышнього паломника, число обыватилю достигло 40 тисяч, но через дакулько году, пуд угрозов турецького меча, устало ся не булш єдної тисячі^[3]. Ид 1846. годови число обыватилю выросло до 10 тисяч^[4].

Для православных всього світа — єдно из главных сятых міст, рахує ся як земна Доля Богородицї. Обєкт Всесвітнього наслїдства ЮНЕСКО.

Жонам, а самицям хотьякої звірины не слобудно навщивляти Афон.

Історія

Давньость и рання античность

Історія Афона, як и всього пувострова Халкідикы, свідчіт про то, што чоловік поселив ся там в глубоку давнину. Красота афонської природы, мнягкый клімат пувострова Халкідикы и чудуючый релєф його місностї сприяли веденю туй усамітненого жывота. Першыми знаными обывателями пувострова были фракійцї. В V. стогодьови до н. е. до них прикапчали ся грекы из Халкідикы, завдякы котрым одбыла ся еллінізація місцевых обыватилю. Основным родом их дїяльности было сїльськоє ґаздувство, скотарство и рыбарство.

На зачатку Греко-персидськых войн, пуд час першого похода персу проти греку (492. гуд до н. е.), коло южної частї Афона попав в бурю и загинув флот персидського царя Дарія I, котрым командовав Мардоній.

Пувостров быв на путьови нападаня Ксеркса I, якый три годы робив канал Ксеркса через перешыйок, кыбы быв проход для його флоту нападаня в 483. годї до н. е.

Александр Македонськый и його наступникы

В період македонсько-персійськых войин Александр Македонськый, натхненый своїми воєнными успіхами, выношовав ідеї вчиненя разных монументу для увіковіченя подвигу свойої переможної армії. Знаючи про то и жадаючы завойовати прихыльность царьови, молодый архітектор меном Дейнократ предложив высїчи з горы Афон велику статую. Коло повіджаня Вітрувія, Дейнократ так описав свою ідею Александрови:

«…Я склав проєкт зробити из горы Афон статую у видови мужа, в лївуй руцї якого быв бы укріпленый варош, а в правуй — чаша, котра збирає всю воду з потуку на горі, кыбы з неї текла до моря…»

Александрови Македонському полюбила ся необычна ідея Дейнократа, айбо уд реалізації того проєкту ун удказав ся. Дейнократ лишив ся при царьови и май тош зробив проєкт плануваня Александрії Єгипетської.

Пусля смертї Александра Македонського правитель Македонії Кассандр основав недалеко уд горы Афон варош Уранополь, што значит «Небесный», на честь Урана — грецького божества, якого рахували покровительом неба. Типирь назву Уранополь носит малоє село, што ся находить коло самої границї «монашоської републікы».

Формуваня монашиської общины Афона

Переміна Афона лиш на монашиськоє бывалище стало ся пусля Трулльського Собора (Константинополь, 691—692 гг.), котрый постановив, зокрема, (Правила 18 и 42) в удношиньови до вандруючых «пустыннику»: «Якшо захотят, <…> то опридїляти їх в монастырь и зараховати ид братії. А якшо не захотят сього, то цїлком уженут їх из варошу, и жити їм у пустынях, уд якых назву субі склали». Многі из такых вандрову, якых было много через навалу магометан, особено в Константинопольови, напрямили ся на Афон.

Візантійськый період

Процвітаня монашиства на Афонови стало ся в часы царюваня Василія Македонянина, якый писемно пудтвердив у 883. годї Афон як місто для бываня лиш монаху. В ходови Хрестовых походу Афон політично попав пуд владу католику, айбо монахы удбили ідею унії. У 1308 годови Афон пережив погром из боку каталонськых наємнику. Айбо XIV. стогудя є стогудьом процвітаня Афона, де шырила ся ідея ісихазма^[5].

Афон пуд владов Османської імперії

Пусля захваченя Салоника Турками в 1430. годї монахы Афона шіковно принесли пересвідчованя послушностї султанови Мурадови II; пусля упаданя Константинополя в 1453. годї Афон довго хосновав ся бывалыми правами и привілегіями, айбо в 1566. годї султан Селім II свойым указом забрав у афонськых монастырю усї маєткы.

В XVII—XVIII стогудях Афон став містом грецькoї освіты, учоностї и книгодрукованя: при Ватопедї в серединї XVIII віка была основана Афонська академія (Афоніад), при Лаврї была устроєна типографія. Зародив ся рух коливаду.

Пусля востаня 1821. года послїдовала османська воєнна окупація Афона и репресії; уцїлївші монахы розсїяли ся по островах архіпелаґа. Адріанопольськый мирный договор помежи Російов и Османськов імперійов в септемброви 1829. года застачив кониць османської окупації и вертаня монастырськых маєтку.

Афон в епоху Балканськых войн и Первої світової войны

2 (15) новембра 1912. года пуд час першої Балканської войны пувострув быв из моря занятый войськами Ґрецького Королівства. Російська влада зажадало выведеня ґрецькых войск, котрі и были выведенї из території Пантелеймонового монастыря; російські монахы у гражданському поставленьови продовжали пудчиняти ся російському посольствови у Константинопольови^[6].

На Лондонськуй конференції у децемброви 1912. — януарови 1913. года Росія предложила дати Афонови статус «автономної монашиської републікы» пуд протекторатом шистьох православных держав: Росії, Ґреції, Румынії, Болґарії, Сербії, Чорногорії. Проти такого проєкта выступило ґрецькоє монашиство Афона, котроє жадало прикапчати ся до Ґрецького Королівства. Скоро декретом короля Ґреції над афонськыми монастырями быв установленый контроль ґрецькых воєнных пановнику. Лїтом 1913. года ґрецькі войска май заняли Пантелеймоновськый монастырь, айбо на жаданя російського правительства быстро ослободили го, а 17 авґуста цїлком пушли из Афона^[6]. Лїтом 1913. года в Афонови став ся неспокуй, изкапчаный из дїянями стороннику имяславія. 28 юлія (10 авґуста) 1913. года на Лондонськуй конференції послу великых держав было принято, што «Гора Афон буде мати незалежну и нейтральну територію». Айбо російськый проєкт інтернаціоналізації Афона стрітив сильноє противодїяня из стороны Австро-Мадярщины, завто Росії не получило ся добити ся його повного принятя, для чого было треба согласованости. В результатови была одобрена лиш перша часть проєкта (про сохраненя над Афоном духовної влады Константинопольського патріарха), а звіданя про совмісноє покровительство над Афоном из стороны всіх православных держав быв удкладеный. Російські дипломаты думали, што обговореня ще не довершенл, а ґрецькі дипломаты думали, што дустали мовчазный соглас великых держав на прикапчаня Афона ид Ґреції. Проходивші в Константинопольови російсько-ґрецькі переговоры по тому вопросу прервали ся в связі из началом 1 авґуста 1914. года Першої світової войны^[6].

В януарови 1917. года на Афон высадив ся франко-російськый отряд числом 150 чоловік^[7]. Цїль приїзда отряда была забеспеченя защиты союзного флота уд нападу нїмецькых пудводных лодок, котрым на Афонови помагали деякі ґрецькі и болґарські монахы, застачали їх топливом и поживаньом. 29 юнія 1917. года отрядови было дало ся роспоряженя лишити Афон, бо їх треба было в Афінах для пудпоры сторонника в Антанты премєр-міністра Ґреції Е. Венізелоса в його конфлікті з корольом Ґреції Константином I^[8], котрый выступав за союз из Нїмеччинов.

Афон в складови Ґреції

Принята в майови 1924. года Сященным Кінотом «Уставна хартія Сятої горы Афонської» («Новый канонізм»), законодавчо признана Ґреційов у 1926. годови, не была пудписана представительом Пантелеимонового монастыря, хуть в 1940. годови Пантелеимоновый монастырь согласив ся исповняти її предписаня як дїючого державного правоположеня^[9].

На зачаток Другої світової войны афонські монахы всьых національностий утвітили тым самым, што и 22 марця 1940. года, первый раз за дакулько стогудю, вчинили ночну молитву за востановеня мира, а пусля нього провели хресный ход. На зачаткови апріля 1941. года нїмецькі войска вторгли ся до Ґреції и незадовго окуповали Афон. Пусля окупації Сятый Кінот Афона направив нїмецькому руководствови и самому Гітлерови письмо из прошиньом сохранити монастырі уд розваленя. Скоро на Афон прийшла ґрупа нїмецькых офіцеру. Бо руськый ієромонах Софроній (Сахаров) добре знав нїмецькый язык, попросили го, кыбы їх провожав. Май тош у звязї из тым його обжаловали у сотрудництвови з окупантами. Нїмецька влада ґарантовала афонськым монастырям сохраненя давньої автономії, но лишити нїмецького губернатора — исю посаду цїлый період окупації заимав ученый-візантолог Франц Дьольґер. Нїмці пуйшли из Афона 29 мая 1944. года^[10]^[11]^[12]. У 1942. годї Сятый Кінот уд имені 3200 афонськых монаху выразив вдячность нїмецькуй власти за їхню реліґійну політіку^[13].

Закон Ґреції 124/1969 (в 1969 годови) удняв у монастырю права самоуправляня и давав повномочность губернаторови, што вызвало сильні протесты як на Афонови, так и в руководства помістных Церквий.

В юнійови 1963. года торжествено празновало ся 1000. гудя монашиства на Афонови; в торжествиностї принимали участь предстоятилї шора помістных Церковий.

Май давньый из 20 монастырю, находит ся на повостровови, Велика Лавра, быв основаный в 963, а май новый, Ставроникіта — в 1542 годови.

На Афонови пробігом його історії пудвязали ся монахы (святогорцї) разных происхоженя. Монастырі знали періоды процвітаня (кониць XIX віка) и упадка (покуртаня числа братії пробігом бульшої части XX. віка). Май малоє число обыватилю Сятої Горы было зафіксовано в 1971. годови (1145 чоловік), пусля сього наблюдає ся неудступный рост.

Из пуслїдньої чветертины XX. віка, пусля демократизації Ґреції и включеня Афона в список всесвітнього наслїдства ЮНЕСКО, наблюдає ся новый взлет як чисто туристичного, так и реліґіозного інтереса ид Афонови.

Помежи май бульш популярных сятогорцю XX. віка мош назвати Сілуана Афонського, Иосифа Ісіхаста и Паїсія Сятогорця.

Монастырі и другі монашиські поселеня

Монастырі

Каждый из 20 монастырю (ґрец. μονή) має статус патріаршей ставропигії. Из статусом монастыря на Афонови сопряжені лиш имінно-правові привілеґії. Созданя новых монастырю недозволено.

«Пануючі» монастырі в порядкови офіціальної сятогорської ієрархії:

Велика Лавра (ґрец. Μεγίστη Λαύρα), ґрецькый
Ватопед (ґрец. Βατοπέδι или Βατοπαίδι), ґрецькый
Іверськый (ґрец. Ιβήρων; ივერთა მონასტერი), из 980. года грузинськый, из 1830. года ґрецькый
Хіландар (ґрец. Χιλανδαρίου), сербськый
Діонісіат (Неа Петра) (ґрец. Διονυσίου), ґрецькый
Кутлумуш (ґрец. Κουτλουμούσιου), ґрецькый
Пантократор (ґрец. Παντοκράτορος), ґрецькый
Ксіропотам (ґрец. Ξηροποτάμου), ґрецькый
Зограф (ґрец. Ζωγράφου), болґарськый
Дохіар (ґрец. Δοχειαρίου), ґрецькый
Каракал (ґрец. Καρακάλλου), ґрецькый
Філофей (ґрец. Φιλοθέου), ґрецькый
Сімонопетра (ґрец. Σίμωνος Πέτρα, Σιμωνόπετρα), ґрецькый
Сятого Павла (ґрец. Αγίου Παύλου), ґрецькый
Ставронікіта (ґрец. Σταυρονικήτα), ґрецькый
Ксенофонт (ґрец. Ξενοφώντος), ґрецькый
Григоріат (ґрец. Γρηγορίου), ґрецькый
Есфігмен (ґрец. Εσφιγμένου), ґрецькый
Сято-Пантелеимоновый (ґрец. Αγίου Παντελεήμονος или Ρώσικο), руськый
Констамоніт (ґрец. Κωνσταμονίτου), ґрецькый

Економіка

Над територійов Афона недозволені лїтаня самальоту, айбо дозволені в даякых ситуаціях лїтаня на гелікоптерах. В Кареї и коло Великої Лавры сут площадкы для них.

Є єдина асфальтована дорога Дафні-Карея-Іверон, по якуй годні ходити автобусы. Неє асфальтованых дорог, які бы скапчали Афон из другов частьов Ґреції.

Сут повно пристаню для катеру.

На території Пантелеймонового монастыря найшли жилїзничоє полотно дековільського типа (переносні рельсы), дата вчиненя якых неизнают и вагоны шахтного типа.

У пудляглостї в губернатора Афона сут 500 робочых и служащих.

У монастырях и другых містах сут електростанції.