Перейти до вмісту

Германн фон Айхгорн

Матеріал з Вікіпедія
Германн фон Айхгорн
нѣм. Hermann Emil Gottfried von Eichhorn

генерал фон Айхгорн в року 1910
Чинность генерал-фелдмаршал нѣмецкого войска
Горожанство Кральовство Пруссия
Уроджѣня фебруара 13., 1848(1848-02-13)
Бреслау, Кральовство Пруссия
(дн. Вроцлав, Польща)
Упокоеня юла 30., 1918 (70 р.)
Киев, УЛР
Причина смерти забитый в атентатѣ
Похованя: Інваліденфрідгоф  

Участь Битва під Садовою, французько-прусська війна, Перша світова война, Австро-прусська війна, Августівська операція 1915, Віленська операція, Нарочська операція, Іноземна військова інтервенція в Росії
Награды
Pour le Mérite, орден Чорного орла, орден Святого Станіслава III ступеня, орден Червоного орла, Залізний Хрест, орден Корони, Військовий орден Святого Генріха, орден Святого Станіслава
 Германн фон Айхгорн на Вікіскладѣ
VIAF:45082068; GND:117497819; ЕСУ:42835;


Ту можуть быти податкы з Wikidata,
не контролованы авторами статѣ

Генерал-фелдмаршал Айхгорн в Киевѣ, 1918

Германн фон Айхгорн (нїм. Hermann Emil Gottfried von Eichhorn; *13. фебруар, 1848, Бреслау, Кральовство Пруссия (дн. Вроцлав, Польща) — †30. юл 1918, Киев, УЛР) — быв прусскый высшый военскый везирь, в часѣ Первой свѣтовой войны велитель нѣмецкого окупачного войска в УЛР.[1] Брав участь у прусско-австрийской войнѣ (1866) и прусско-французской войнѣ 1870-1871, в часѣ Первой свѣтовой войны воевав на восточном фронтѣ против России.[1]

Айхгорн на Украинѣ

[едітовати | едітовати жрідло]

По Брест-Литовском мирѣ генерал-фелдмаршал фон Айхгорн став ся главным велительом нѣмецкого войска на Украинѣ и в зачатку апрѣля 1918 прийшов до Киева. 6. апрѣля 1918 фон Айхгорн выдав росказ, дотычный засѣяня земель, властництва будучой уроды и ей закупок по фиксованым цѣнам про нѣмецке войско, в котром саботерам грозив строгов каров. Централна Рада выголосила, же тот росказ неприпустно засягуе до украинскых внуторных дѣл и народ Украины не мать его сповняти.[1]

На тот час нѣмецка сторона уже не могла дале терпѣти «недостаток усиловности» Централной Рады в части застачѣня додаваня потравин про нѣмецке и австро-мадярске войско. Нѣмецке велительство зачало догваряня з Павлом Скоропадскым, потомком украинского гетмана 18. ст Ивана Скоропадского, односно ликвидованя Централной Рады и заведжѣня гетманату под векшов нѣмецков контролов.[2]

25. апрѣля дотогды незнатый Комитет Захраны Украины выкрав Абрама Доброго, котрый быв агентом меджи Централнов Радов и нѣмецков сторонов у вопросах додаваня потравин. Фон Айхгорн зареаговав на другый день росказом, заводячым на Украинѣ военско-польовы суды, котрым подлѣгали вшыткы преступкы против сполоченского порядка, нѣмецкого и австро-мадярского войска. Коли 28. апрѣля Централна Рада, ведена Михайлом Грушевскым, зачала дебаты, як остро зареаговати на далшы засягованя до украинской суверениты, до мѣстности зашли нѣмецкы военны и заарештовали членох Рады.[1]

29. апрѣля 1918 Скоропадскый выголосив себе Гетманом Цѣлой Украины, перемѣнив републику на гетманат и обновив приватну властность.[2]

Айхгорн быв достойный старець у повном смыслѣ того слова, розумный, барз освѣченый, зоз широкым розглядом, сердечный, незадарь быв он внуком филозофа Шеллинга. Не быв ничраз повышеный и возносливый, як дакотры нѣмецкы офицеры.
Оригиналный текст (укр.)
Ейхгорн був поважний старик у повному розумінні цього слова, розумний, дуже освічений, з широким кругозором, доброзичливий, не даром він був онуком філософа Шеллінга. У ньому зовсім не було тієї пихатості і зарозумілості, які спостерігалися, інколи, серед німецького офіцерства.

Павло Скоропадський. Спогади. С. 171.

Одпор и репресии

[едітовати | едітовати жрідло]

Найвекшый одпор селян быв в Звенигородцѣ, де 30-тысячне повстанске згрупованя било ся током юна-юла з трьома нѣмецкыма дивизиями. По придушѣню повстаня были накладены реквизиции и контрибуции: заберали статок, дробизг, зерно — и то вшитко задарь. Подля фон Айхгорна в одпору ся зучастнили 10-12% селянства. Военско-польовы суды масово выносили розсудкы смерти.[1]

Тым часом до Киева пришла терористична група од партии есерох России, котры даколько тыждни штудировали линии руху и приступ ку бываню фон Айхгорна. 30. юла 1918 терориста Борис Донскый шмарив бомбу и тяжко поранив генерал-фелдмаршала и его адъютанта, котры еще тот день умерли в шпиталю. Гетман Скоропадскый и лидеры украинскых партий высловили нѣмецкым велителям кондоленцию и упозорнили, же терориста не быв Украинець, на што нѣмецкый конзул зауважив: нѣмецка розвѣдка уже знала, же теракт схвалив централный комитет украинскых есерох в Одесѣ.[1]

В часѣ нѣмецкой окупации 1941-1943 централна улиця Киева, Крещатик, звала ся Айхгорнштрассе.[1]

Жерела и одказы

[едітовати | едітовати жрідло]
  1. 1,0 1,1 1,2 1,3 1,4 1,5 1,6 Пиріг Р.Я. Фельдмаршал Герман Айхгорн...
  2. 2,0 2,1 Маґочій П.Р., сс. 418-419.