Юрко Харитун
| Юрко Харитун | |
|---|---|
 Фото | |
| Чинность | Учитель, збератель фолклора, културный дѣятель, поет, музикант |
| Сфера | поезія |
| Горожанство | Чехословацька Соціалістична Республіка, Словеньско |
| Уроджѣня | юла 17, 1948 |
| Стружниця, окрес Снина, Словакия | |
| Награды | |
| Премія Александра Духновіча (2012), Премія Александра Павловіча (2011), Премія Александра Павловіча (2014) | |
| VIAF:306240493; NLKR/NLC:js20191042938; | |
Юрко Харитун — учитель, збератель русинского фолклору, русинскый поет в Словакии, лавреат «Премии Александра Духновича» (2012), удѣляной Карпаторускым выскумным центром (Тhe Carpatho-Rusyn Research Center) в США.
Биография[едітовати | едітовати жрідло]
Родив ся 17. юла 1948 в Стружници Снинского окресу. Основну школу выходив в родном селѣ, пак в Старинѣ, а середню — во Снинѣ, де уж од школной лавкы зачав писати стишкы. Учив ся гру на гуслях в музичной школѣ. Высоку освѣту зыскав на педагогичной факултѣ в Пряшовѣ, а пак од року 1970 зачав учительовати в основной школѣ в Лендаку, Попрадского окресу. Еще в середньой школѣ зачав записовати русинскый фолклор: народны спѣванкы, дѣтскый фолклор, пословицѣ, приповѣдкы. В року 1986 его родне село цѣлком заникло, а обывателе были переселены. Юрко Харитун жие и творить в Кежмарку, одкы походить его жена, а тема жалю за заниклым селом молодости стала ся еднов з доминант его поезии.[1]
Творба[едітовати | едітовати жрідло]
Юрко Харитун публиковав свои дѣла в периодиках, а тыж е автором многых книжок:[2][3]
- 1995 — Гуслї з явора
- 2010 — Мої жалї
- 2011 — Мої сны
- 2013 — Мої незабудкы
- 2014 — Мої надїї
- 2016 — Здогадай, школярику
- 2017 — Юрко Харитун: Дякую, мамко! Пряшів: ОЗ КОЛЫСОЧКА, 2017. 104 с.
- 2018 — Діяґноза: фіґлї про дїти
- 2018 — Нашы співаночкы, як дївчат віночкы
- 2019 — Моя тринадцята
- 2020 — Наш край – наш рай
- 2021 — Надгоріты мої днї
Книжка Мої сны в року 2012 вызнаменана «Премиов Александра Духновича».[4]
Жридла и одказы[едітовати | едітовати жрідло]
- Зозуляк А.: Moлодый шістдесятник – Юрко Харітун
- Копорова К. (2012): Писмо од Юрка Харитуна, тогорічного лавреата Цїны А. Павловіча і Премії А. Духновіча... Русин 2012/2, сс. 8-9.
- Копорова К. (2020): Харитун, Юрко [1]
- Кралёва Л.: Слово выдавателя. // Юрко Харитун: Дякую, мамко! Пряшів: ОЗ КОЛЫСОЧКА, 2017, с. 104.