Одоакер

Одоакер
Король Італії • Rex/Dux • Патріцій • Flavius
Монета Одоакра, накарбована у Равенні, 477, из профільом Одоакра, зображеным из „варварськыма“ бавусами
Панованя	4. септембра 476 – 15. марця 493
Народжіня	дас 433
Умертя	15. марця 493 (дас 60 рокув)
Місце смерти	Равенна, Корольство Італії
Наслїдник	Теодоріх Великый
Consort to	Суніґілда
Потомкы	Тела
Отець	Едеко
Religious beliefs	Аріянізм

Одоа́кер (лат. Odoacer, записаный ай як Odoacar, Audoachari, Odovacer вадь Odovacar, прибл. 433 – 15. марця 493 н. е.) быв варварськый катуна тай державный діяч из середньої части Дунайського базена, котрый змістив западноримського імператора-дітвака Ромула Авґуста тай став правительом Італії (476–493). Одоакрово зміщеня Ромула Авґуста традично означує конець Западної Римської імперії.

Хоть ун держав власть над Італійов, Одоакер репрезентовав себе ги клієнт імператора Восточної Римської імперії у Константінопольови, Зенона. Ид ньому ся звертали не лиш як ид королю (лат. rex), айбо и як ид командовачу (лат. dux), вадь через римськый тітул патріція, котрый му дав Зенон. Одоакер сам ухосновав тітул короля у єдиному дожывшому до днешнього дне офіціалному документови из його канцеларії, хосновав го ай конзул Басілій. Ун мав пудпору римського сената тай муг роздавати землю свойим людьом практично без опора. Бунт межи його вояками перерус у насилство у 477–478, айбо у май пузньый період його правліня такых епізодув уже не было. Хоть Одоакер быв аріянцьом, ун рідко ся вмішовав у діла трінітарної державної церькви Римської імперії.

Сперед коронаційов Одоакер быв воєводом у Італії, котрый керовав повстаньом герулськых, руґійськых и скірськых катун, котрі зверли Ромула Авґуста 4. септембра 476. Менше ги перед роком єденадцятьручный Авґуст быв уголошеный за западноримського імператора свойим отцьом Орестом, ґенералом армії у Італії, айбо не дустав прибучництва вадь признаня поза централнов Італійов. Из пуддержков римського сената Одоакер удтовды правив Італійов автономно, на словах признавучи власть Юлія Непоса, пруйшлого западного імператора, тай Зенона. По убивству Непоса у 480. рокови Одоакер зайшов у Далмацію, обы покарати убивцюв; ун изгубив заговорникув, захватив реґіон и прикапчав ид свойим володіньом за два рокы.

Кой Ілл, командовач солдатув Восточної Римської імперії, у 484. році попросив уд Одоакра помуч у змітованю Зенона, Одоакер зайшов у майзападні провінції Зенона. Імператор раз удповів на тото так, ож натравив на Італію руґіюв из території днешньої Австрії. У зимі 487–488 Одоакер перейшов Дунай и побідив руґіюв на їхнюй такой території. Зенон из часом призначив остроґота Теодоріха Великого, котрый ся грозив Восточнуй імперії на Балканах. Теодоріх зайшов у Італію у 489. рокови тай до авґуста 490 узяв почти всьый пувострув, чим посиловав Одоакра удыйти у Равенну. Варош ся здав 5. марця рока 493. Теодоріх закликав Одоакра на банкет про примиреня, айбо вмісто закладеня аліянса забив го тай забрав си тітул короля.

Походжіня

Отець тай брат

У фраґменті Пріска Панійського, котрый у 7. сторочови репродуковав Йоан Антіохійськый, Одоакер ся описує ги скір, сын Едека (Idiko) тай брат Гунулфа, котрый забив Армата у Восточнуй Римськуй імперії. Анонім Валезіанськый соглашат ся, ож отця Одоакра звали Едеко (Aediko) тай споминат, ож ун керовав скірами тай герулами.

Щи єден запис за Едека є у Йордана, котрый го ідентифікує ги лідера скірув уєдно из Гунуулфом (майскорі його сыном) по падіню Аттілы. Они были побіждені остроґотами у битві на Болії у Паннонії дас у рокови 469.

Другый Едеко (Edekon) быв описаный Пріском ги довіреный чоловік Аттілы тай посол у Константінопольови. Ун провожав Пріска тай другых высокопоставленых імперськых особ назад у Аттілин лаґер. Верзія, ож Едеко отець Одоакра, не є абсолутно признанов. Пріск єден раз кличе го скітом, а пак гуном. Поважовало ся, ож класифікація його ги „скіта“ вадь „гуна“ у сесь період годна была значити соціалный тип авадь спосуб жывота, а не точный етнічный повуд, айбо Макбейн контерарґументує, ож Пріск быв дуже осторожный из такыма термінами, тай видит у сюм доказ, ож Едеко не годен быти скірськым отцьом Одоакра.

Етнічна приналежность

Точноє етнічноє походжіня Одоакра не знати, кромі того, ож ун ся не держав за римлянина. Віроятно, ож його коріня иде з многоетнічної імперії Аттілы, котра обсяговала дакулко ґруп, у його період называні „ґотами“, як и многоетнічный комплекс, котрый доміновав у арміях, за керованя котрыма ся Одоакер прославив у пузнішый період свого жывота. На основі сиї верзії ун маймало часточно ґерманського поводу. Ранні середньовічні жерела, наприклад Теофан, называли го ґотом. Так само и літописець Марцеллін Комес у 6. сторочу назвав го „корольом ґотув“ (лат. Odoacer rex Gothorum).

Єдным из майважных жерел на йсю тему быв історик 6. стороча Йордан, котрый капчав Одоакра из дакулкома ґотськыма народами, котрі прийшли у середню часть Дунайського базена у епоху Аттілиної імперії, у тому числі из скірами, герулами тай руґіями. Йордан ищи го капчав из туркілінґами — незнамым народом авадь дінастійов, котрі ся булше ни у якых независимых (т. є. не деривативных уд Йордановых робут) жерелах не споминавут. Они годні были быти ґотами, гунами вадь предками турінґув. У єдному абзаці „De origine actibusque Getarum“ Йордан описує Одоакра ги короля туркілінґув (лат. Torcilingorum rex), у другому пише, ож Італія была „потрясена тіранійов торкілінґув тай руґув“ при Одоакровому правліню. У своюй „Романі“ Йордан означує Одоакра предком руґіюв авадь челядника пуд имньом Роґ (лат. Odoacer genere Rogus).

Скіры тай герулы у час Одоакра ся знали як „ґотські народы“, у тому числови так їх называв історик Прокопій, котрый жыв у тот період. Обадва йсі народы гадано походили з дунайського реґіона, из напряма теперішньої території Украйины, як и ґоты, гуны тай аланы. Руґії, котрі пушли з южного балтського берега, знавут ся з другых жерел за своє пост-Аттіловоє корольство на Дунайови. Сі ґрупы ся били на єднум боці из скірами у битці на Болії у рокови 468, де побідили остроґотув, котрі были єднов из майдомінантных пост-Аттіловых ґруп. Рейнолдс и Лопез зазначувут, ож Аттіла мав уйка Роґа тай ож Йордан годен быв говорити за походжіня Одоакра уд того Роґа. По битві на Болії скіры, руґії тай герулы чинили булшину армії, котру Одоакер контроловав у Італії, а остроґоты пушли у восточноримські землі на Балканах. „Auctorium Havniense“ называт Одоакра корольом герулув. Многі історикы, наприклад Майкл Фрассетто, держат, ож Одоакер быв скірського походжіня позад фамілных зязкув из Едеком тай Гунулфом.

Меморіална табла 1521. року по латинськы, котра называт Одоакра Rex Rhutenorum (Петерсфрідгоф, Залцбурґ)

Меморіална табла у Петерсфрідгофі

Меморіална табла 1521. рока, найдена у катакомбах капелы сятого Максімуса у Петерсфрідгофі — поховалному місті Абатства сятого Петра у Залцбурґови (Австрія) — споминат Одоакра ги „короля рутенув“ (лат. Rex Rhvtenorvm), котрый зайшов у Норік у рокови 477. Позад дуже пузнього датованя (1521. рук) тай дакулкох анахроністичных елементув, обсяг таблы ся держит сугубо леґендов. Попри вто, табла стала популарным „жерелом“ про разні провбы закапчати Одоакра на давньоє келтськоє племня рутенув авадь на славянськых русинув. Русинішта Павел Роберт Маґочій правит, ож на такі теорії варта никати ги на „казкы креативных“ писателюв и нич булше.

Ник. щи

• Аларик I.
• Варварські інвазії
• Ґерманські народы

Жерела

• Amory, Patrick (1997). People and Identity in Ostrogothic Italy, 489–554. Cambridge; New York: Cambridge University Press. ISBN 978-0-51152-306-9. 
• Bernard, Jack F. (1970). Up from Caesar: A Survey of the History of Italy from the Fall of the Roman Empire to the Collapse of Fascism. New York: Doubleday & Co.. OCLC 806326076. 
• Bunson, Matthew (1995). A Dictionary of the Roman Empire. Oxford and New York: Oxford University Press. ISBN 978-0-19510-233-8. 
• Bury, J.B. (1923). History of the Later Roman Empire: From the Death of Theodosius I to the Death of Justinian. I. New York: Macmillan. OCLC 963903029. https://penelope.uchicago.edu/Thayer/E/Roman/Texts/secondary/BURLAT/12*.html. 
• Bury, J.B. (1958). History of the Later Roman Empire: From the Death of Theodosius I to the Death of Justinian. II. New York: Dover Publications Inc.. OCLC 62206973. 
• Castritius, Helmut (2005). Skiren (Histrorisch). in Beck, Heinrich. Reallexikon der Germanischen Altertumskunde. 28 (2 ed.). ISBN 978-3-11-018207-1. 
• Cameron, Alan (1988), Flavius: a Nicety of Protocol, Latomus 47 (1): 26–33, https://www.jstor.org/stable/41540754 
• Clover, Frank M. (1999), A Game of Bluff: The Fate of Sicily after A.D. 476, Historia: Zeitschrift für Alte Geschichte 48 (1): 235–244 
• Davis, Raymond (2001). Book of the Pontiffs (Liber Pontificalis). Liverpool: Liverpool University Press. ISBN 978-0-85323-545-3. 
• Delbrück, Hans (1990). The Barbarian Invasions. History of the Art of War. II. Lincoln and London: University of Nebraska Press. ISBN 978-0-80329-200-0. 
• Ennodius, Magnus Felix (1942). The Life of Saint Epiphanius. Translated, Edited, and Commentary by Genevieve Marie Cook. Washington DC: Catholic University Press. OCLC 883796942. 
• Elton, Hugh (2018). The Roman Empire in Late Antiquity: A Political and Military History. Cambridge and New York: Cambridge University Press. ISBN 978-1-10845-631-9. 
• Eugippius (1965). Commemoratorium Severinus. The Life of Saint Severin. Translated by Ludwig Bieler. Washington DC: Catholic University Press. OCLC 422145289. 
• Frassetto, Michael (2003). Encyclopedia of Barbarian Europe: Society in Transformation. Santa Barbara, CA: ABC-CLIO. ISBN 978-1-57607-263-9. 
• Gibbon, Edward (1998). The Decline and Fall of the Roman Empire. London: Wordsworth Editions. ISBN 978-1-85326-499-3. https://books.google.com/books?id=yvlYUpqe-JMC. 
• Goldsworthy, Adrian (2009). How Rome Fell: Death of a Superpower. New Haven and London: Yale University Press. ISBN 978-0-30013-719-4. https://archive.org/details/howromefelldeath0000gold. 
• Grant, Michael (1998). From Rome to Byzantium: The Fifth Century AD. London and New York: Routledge. ISBN 978-1-13516-672-4. 
• Gregory of Tours (1974). The History of the Franks. Translated by Lewis Thorpe. New York: Penguin Books. ISBN 978-0-14044-295-3. https://archive.org/details/historyoffranks00greg. 
• Halsall, Guy (2007). Barbarian Migrations and the Roman West, 376–568. Cambridge and New York: Cambridge University Press. ISBN 978-0-52143-543-7. 
• Heather, Peter (1996). The Goths. Oxford: Blackwell. ISBN 978-0-63120-932-4. 
• Heather, Peter (2005). The Fall of the Roman Empire: A New History of Rome and the Barbarians. Oxford and New York: Oxford University Press. ISBN 978-0-19515-954-7. 
• Heather, Peter (2013). The Restoration of Rome: Barbarian Popes & Imperial Pretenders. Oxford: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-936851-8. https://books.google.com/books?id=AB7qAgAAQBAJ. 
• Jensen, Erik (2018). Barbarians in the Greek and Roman World. Cambridge; Indianapolis: Hackett Publishing. ISBN 978-1-62466-712-1. 
• Jones, A.H.M. (1964). The Fall of the Western Empire and the Barbarian Kingdoms. The Later Roman Empire, 284–602: A Social, Economic, and Administrative Survey. I. Baltimore, MD: Johns Hopkins University Press. ISBN 0801832845. https://archive.org/details/laterromanempire01jone. 
• Jordanes (1915). The Gothic History of Jordanes. Translated by Charles C. Mierow. London: Oxford University Press. OCLC 463056290. https://archive.org/details/gothichistoryofj00jord. 
• Kim, Hyun Jin (2013). The Huns, Rome and the Birth of Europe. Cambridge; New York: Cambridge University Press. ISBN 978-1-10700-906-6. 
• Lee, A.D. (2013). From Rome to Byzantium AD 363 to 565: The Transformation of Ancient Rome. Edinburgh: Edinburgh University Press. ISBN 978-0-74862-790-5. 
• Macbain, Bruce (1983), Odovacer the Hun?, Classical Philology 78 (1): 323–327, doi:10.1086/366807 
• Magocsi, Paul R. (2015). With Their Backs to the Mountains: A History of Carpathian Rus' and Carpatho-Rusyns. Budapest and New York: Central European University Press. ISBN 978-6155053467. https://books.google.com/books?id=Nzj2DAAAQBAJ. 
• Martindale, J.R. (1980). Odoacer. Prosopography of the Later Roman Empire. 2 (A.D. 395–527). London; New York: Cambridge University Press. pp. 791–793. ISBN 0-521-20159-4. https://archive.org/details/prosopography-later-roman-empire/PLRE-II/page/791. 
• MacGeorge, Penny (2002). Late Roman Warlords. Oxford and New York: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-925244-2. https://books.google.com/books?id=vw-NAsihhekC. 
• Paul the Deacon (2003). History of the Lombards. Translated by William Dudley Foulke. Philadelphia: University of Pennsylvania Press. ISBN 0-8122-1079-4. 
• Pohl, Walter (1986). Edika. in Beck, Heinrich; Geuenich, Dieter; Steuer, Heiko. Reallexikon der Germanischen Altertumskunde. 6 (2 ed.). ISBN 978-3-11-010468-4. 
• Pritsak, Omeljan (1982). The Hunnic Language of the Attila Clan. IV. Cambridge, Massachusetts: Harvard Ukrainian Research Institute. Архівна копія з оріґінала зроблена 13 December 2016. https://web.archive.org/web/20161213172602/http://projects.iq.harvard.edu/files/huri/files/vvi_n4_dec1982.pdf. [перевірено 6 December 2022]. 
• Prokopios (2014). The Wars of Justinian. Translated by H. B. Dewing. Indianapolis; Cambridge: Hackett Publishing. ISBN 978-1-62466-172-3. 
• Reichert, Hermann (2002). Odowakar. in Beck, Heinrich; Geuenich, Dieter; Steuer, Heiko. Reallexikon der Germanischen Altertumskunde. 28 (2 ed.). ISBN 978-3-11-017272-0. 
• Reynolds, Robert L.; Lopez, Robert S. (1946), Odoacer: German or Hun?, The American Historical Review 52 (1): 36–53, doi:10.1086/ahr/52.1.36 
• Shiels, Ian (2022), 'Wulf and Eadwacer' Reloaded: John of Antioch and the Starving Wife of Odoacer, Anglia: Journal of English Philology 140 (3–4): 373–420, doi:10.1515/ang-2022-0056, https://eprints.whiterose.ac.uk/195321/1/10.1515_ang-2022-0056.pdf 
• Sotiroff, G. (1974). The Assassination of Justinian's Personality. Lynn Publishing. OCLC 906162550. 
• Springer, Matthias (2004) (по de). Die Sachsen. Kohlhammer Verlag. ISBN 978-3-17-023227-3. https://books.google.com/books?id=3op4DwAAQBAJ. 
• Thompson, E.A. (1982). Romans and Barbarians: The Decline of the Western Empire. Madison: University of Wisconsin Press. ISBN 0-299-08700-X. https://archive.org/details/romansbarbarians00thom. 
• Voyles, Joseph (1992). Early Germanic Grammar: Pre-, Proto-, and Post-Germanic Languages. Academic Press. ISBN 0-12-728270-X. 
• Wolfram, Herwig (1988). History of the Goths. Berkeley and Los Angeles: University of California Press. ISBN 0-520-05259-5. 
• Wolfram, Herwig (1997). The Roman Empire and its Germanic Peoples. Berkeley and Los Angeles: University of California Press. ISBN 0-520-08511-6.