Морис Метерлинк

Матеріал з Вікіпедія


Морис Метерлинк

Maurice Maeterlinck
Фото з року 1911
УроджѣняMaurice Polydore Marie Bernard Maeterlinck
авґуста 29, 1862(1862-08-29)
Гент, Белгия
Умертямая 16, 1949 (86 р.)
Ница, Франция
ПогребPalais Maeterlinck
Занятядраматик, поет, филозоф
Язык творохфранцузькый
ГорожанствоБелґія
Alma materГентський університет,
Товаришство Исусово,
Sint-BarbaracollegeEdit this on Wikidata
ПрацаМолода Бельгія
ЧленствоКоролівська академія французької мови і літератури Бельгії (19 авґуст 1920; 6 май 1949),[2]
Académie des gastronomes,
Академія наук, літератури та мистецтв Руана
Час творбы1888–1949
Жанрыфилософская сказка
Трендсимволизм
Брат, сестраЛуї Метерлінк
Супруг(а)Рене Даон (15 фебруар 1919)[3]
Вызначны роботыПеллеас и Мелизанда (1892)
Небова птиця (1907)
Одзнакы
Нобелівська премія з літератури (1911),
командор ордена Почесного легіону (7 юній 1925),
Гранд-офіцер ордена Сантьяго


Морис Метерлинк, фр. Maurice Polydore Marie Bernard Maeterlinck, * 29. август 1862, Гент, Белгия — †6. май 1949, Ница, Франция — белгийскый драматик, поет и филозоф, што писав по французскы, лауреат Нобела з литературы за рок 1911.[4]

Биография[едітовати | едітовати жрідло]

Походив з родины новтароша. Выштудовав право в Гентѣ и Парижу, працовав як адвокат в Гентѣ. В Парижу ся спознав зоз символистами и активно ся включив до литературной творчости. В року 1932 белгийскый краль даровав му грофскый титул. В року 1940, по поражцѣ Франции, Метерлинк одышов до США; вернув ся до Франции в року 1947. В року 1948 написав книгу мемуарох Бѣлавы булькы (щастливы спомины) — Bulles bleues (souvenirs heureux), котра была выдана посмертно. Умер на сердцьовый напад.[5][4]

Творба[едітовати | едітовати жрідло]

Поезия
В року 1889 выйшла му поетична зберька Теплицѣ (Serres chaudes). Як ростлинка в теплици, душа лиричной поставы «блѣда од безмоцности, од бездѣйности»; поет ся мучить онѣмѣлостьов и духотов. В року 1896 выйшла друга и послѣдня поетична зберька Метерлинка 12 спѣванок (Douze chansons), котру в року 1900 доповнив трьома вершами — 15 спѣванок (Quinze chansons).[5]
Драма
Метерлинк найвецей познатый яко драматик. Его(Pelléas et Mélisande, 1892) — безспорный шедевр символистичной драмы, послужив основов про оперу Клода Дебюсси (1902). Дѣя гры ся точить в имглавой, баечной минулости, и оддавать настрой безнадѣйной меланхолии и одсуджености. Хоть тота драма написана в прозѣ, може быти взором найдоконалѣйшой поетичной драмы XIX. стороча. Метерлинк написав вельо иншых гер, але в популарности лем една могла ся выровнати Пеллеасу и МелизандѣНебова птиця (L'Oiseau bleu ,1907), алегорична фантазия, задумана як гра про дѣтей, символизуе гледаня щастя во свѣтѣ. Тота сентиментална драматична притча, мала премьеру в Москвѣ (МХАТ, 1908) и была высоко цѣнена. Гры Метерлинка широко перекладены, мали великый вплыв на свѣтову аудиторию.[4]
Проза
Проза Метерлинка творить чудесну мѣшанку мистицизма, окултизма и интереса ку свѣту природы. Живот пчол (La vie des abeilles, 1901), Розум цвѣтя (L’intelligence des fleurs, 1907), Живот термитох (La vie des termites, 1926), Живот мурянок (La vie des fourmis, 1930) — се у Метерлинка тонкы позорованя над животом инсектох и ростлин, офарблены антропоморфизмом и неотделимы од роздумох о чоловѣкови и сполоченствѣ.[5][4]

Интересны факты[едітовати | едітовати жрідло]

  • Метерлинк быв вегетариан.[6]
  • Католицка Церковь в року 1914 вшиткы творы Метерлинка (opera omnia) записала на Индекс заказаных книг (Index librorum prohibitorum).[7]

Жерела и одказы[едітовати | едітовати жрідло]

Референции[едітовати | едітовати жрідло]

  1. https://pen-international.org/who-we-are/history/pen-presidents
  2. http://www.arllfb.be/composition/successions.html
  3. https://www.geneanet.org/cercles/view/colgnecmagamm/44170
  4. 4,0 4,1 4,2 4,3 Encyclopedia Britannica
  5. 5,0 5,1 5,2 Ваксмахер М. Н.
  6. Vegetarianism — Maurice Maeterlinck (1862–1949). www.ivu.org. http://www.ivu.org/history/europe20a/maeterlinck.html. [перевірено 2022-09-04]. англ.
  7. Index librorum prohibitorum / Leonis XIII Summi Pontificis auctoritate recognitus SSmi. D. N. Pii pp. XI iussu editus. Romae: Typis polyglottis Vaticanis, 1924. 292 s.. Str. 168.