Експресионизм

Матеріал з Вікіпедія
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Едвард Мунк: Крик (1893) — характерный образ експресионизма

Експресионизм, од (лат.) expressio — выражѣня, прояв чутя — напрям в литературѣ и умѣню первой четвертины 20. стороча, прогласившый единов реалностьов субъективный духовный свѣт чоловѣка, а главнов задачов умѣня — его выражѣня.[1]

Характерным про тот напрям е мотив болю и крика.

Експрессионизм быв выразом индивидуалистичного протеста против калѣкости модерной цивилизации, чутя одсуджености и страха перед пониженьом чоловѣка и войнами. Туга по експресии, острому самовыражѣню вела ку напятости емоций, гротескной ламаности, ирационалности образох, деформации привычных представлѣнь о свѣтѣ.[1]

Представникы[едітовати | едітовати жрідло]

Тот напрям ся переважно розвивав в литературѣ, филмѣ, музыцѣ, малярствѣ в Германии и Австрии. Представникы:[1]

В рамках експресионизма взникли ранны взоркы абстракчного умѣня: В. Кандинскый.

Жерела и одказы[едітовати | едітовати жрідло]

  • Прохоров А. М. (гл. ред.). Большой энциклопедический словарь. Москва: Советская энциклопедия, 1993. 1630 с. ISBN 5-85270-015-0
Commons
Вікісклад має мултімедіалны дата на тему:

Референции[едітовати | едітовати жрідло]

  1. 1,0 1,1 1,2 Прохоров А. М., с. 1546.