Євґеній Фенцик
| Євґеній Фенцик | |
|---|---|
 Памятник Фенцику, Ужгород, автор Йолана Мондичова, 1926 | |
| Чинность | новинарь, писатель, драматик, католицький священник, педагог, выдаватель |
| Сфера | церковне служіння, освіта, творче та професійне письмо, журналістіка, видавнича справа |
| Уроджѣня | 5 октобра 1844 Мала Мартинка |
| Упокоеня | децембра 5., 1903 (59 р.) Горинчово |
| Язык творов | російскый |
| VIAF:316008297; NLKR/NLC:js2015872467; GKG:/g/120hnsgp;
| |
Євґе́ній Фе́нцик (псевдонім Владимір) (*5. октобра 1844, Мала Мартинка – †5. децембра 1903, Горинчово) — русиньскый писатель, журналіста, публіціста, народный будитель, ґрекокатолицькый священик, русофіл.[1]
Біоґрафія
[едітовати | едітовати жрідло]Народив ся 5. октобра 1844 в Малій Мартинцї в родинї Андрія Фенцика і Анны Фенциковой. Андрій Фенцик, ёго отець, служыв як священик в містнім деревянім Храмі Різдва пресвятой Богородіцї. Основну освіту здобыв в сельскій школї. Вісемрочны штудії абсолвовав на ґімназіях в Унґварї (днесь Ужгород) і в Сатмарї. Проявляв інтерес до теолоґії, меджі 1865 і 1868 штудовав в Централнім ґрекокатолицькім семінарї Віденьской універзіты. Почас штудій ся під вплывом сполоченьскых змін заінтересовав славістіков, в рамцї котрой навщівовав семінары Франца Міклошіча, де ся познакомив з Богданом Андріёвичом Дідицькым. Почас штудії ся зачав інтересовати краснописемством. З манжелков Маріёв Васовчік мали 13 дїтей. Быв членом Общества св. Василія Великого. В роцї 1869 быв высвяченый за священика і зачав служыти в селї Богаревиця. В роцї 1871 было місто священика в тім селї зрушене і Євґеній Фенцик быв переведженый до села Буковець, де стравив рік. Од року 1873 до року 1882 быв служыв священиком в селї Дусино. Меджі роками 1883 і 1894 быв священиком в селі Порошково. Од апріла 1894 до децембра 1902 служыв як священик в селї Великый Раковець. Послїднїй рік свого жывота стравив в селї Горинчово, де по тяжкій хворобі помер 5. децембра 1903.
Творчость
[едітовати | едітовати жрідло]Як літерат продовжав традіції підкарпатьского будительства і ёго можеме прираховати ку єдным з послїднїх представителїв того напряму. Свої літературны дїла, вершы, драматічны дїла, повісти, природознавчі черты публіковав на сторінках новинок «Свѣтъ», «Новый свѣтъ», «Слово», «Листокъ». Писав по російскы. Ідеалізовав Росію, приписовав єй месіяшску ролю ослободителькы славянів. В 1885 зачав выдавати новинкы «Листокъ» і «Додатокъ» ку нёму в русиньскім языку. Так як і карпатьскы будители перед ним, писав о вшыткых проблемах тогдышнёй русиньской сполочности. Написав «Мысли о составленіи нашей исторіи». Публіковав «Очеркъ угро-русской писменности». В «Листку» опубліковав про священиків выше як 200 проповідей. Рады ґаздім подавав в «Додатку». Зоставив 5 учебників про русиньскы школы: з фізікы, історії, природных наук, ґраматікы. Зоставив «Литурґику» (1878) і «Молитвословъ» (1892).[1]
Родина
[едітовати | едітовати жрідло]- Сыновцём Євґенія Фенцика быв Стефан Фенцик (1892–1946), културный і політічный дїятель русофільского руху, священик і композітор.
- Внук Євґенія Фенцика з матерьской стороны быв Авґустин Штефан (1893–1986), знамый політічный і публічный дїятель на Підкарпатю.
Памнять
[едітовати | едітовати жрідло]- В роцї 1926 в Ужгородї в парку поменованому на почесть Фенцика быв поставеный мраморовый памятник просвітителю Підкарпатя Є. Фенцику.[2]
Література
[едітовати | едітовати жрідло]- Магочій, Павло Роберт. Формування національної самосвідомості: Підкарпатська Русь /1848-1948/. Поличка «Карпатського Краю» № 3-6 (18). Ужгород. 1994. ISSN 08690782. С. 191.укр.
- Иван Поп. ФЕНЦИК Евгений. in Иван Поп. Энциклопедия Подкарпатской Руси. Ужгород: Изд-во В. Падяка, 2001. Сс. 381–382. ISBN 966-7838-23-4. http://history.org.ua/LiberUA/966-7838-23-4/966-7838-23-4.pdf.русс.
Одказы
[едітовати | едітовати жрідло]- Ку 175-рочу Е. Фенцика (video). Русинська Родина (канал Тиса). 2019-10-05. https://www.youtube.com/watch?v=DBVEkj2JjHY&feature=share. [перевірено 2019-10-05].
- Памятник Е. А. Фенцику в г. Ужгороде