Ернест Гемингвей

Матеріал з Вікіпедія


Ернест Гемингвей

Ernest Miller Hemingway
УроджѣняErnest Miller Hemingway
юла 21, 1899(1899-07-21)
Чикаго, Иллинойс, США
Умертяюла 2, 1961 (61 р.)
Кетчум, Айдахо, США
вогнепальне поранення
ПогребКетчум
Занятявійськовий кореспондент, сценариста, прозаїк-романіст, новинарь, драматик, поет, писатель, новеліст, прозаїк
Язык твороханґліцькый
ГорожанствоСША
УчастьПерша світова война, Друга світова война, громадянська війна в Іспанії
Час творбы1917–1961
Жанрыпроза, публіцістіка, мемуари
Трендреализм
БатькоКларенс Гемінґвей
МатірҐрейс Голл Гемінґвей
Брат, сестраЛестер Гемінґвей, Марсклінн Гемінґвей Сенфорд, Madelaine Hemingway Miller, Carol Hemingway, Ursula Hemingway
ДѣтиДжек Гемінґвей, Патрік Гемінґвей, Ґреґорі Гемінґвей

Вызначны роботыHills Like White Elephants, Снега Килиманджаро, Старий і море, Коротке щасливе життя Френсіса Макомбера, Прощавай, І сонце сходить


Ернест и Гедли, Швайц, 1922
Ернест и Павлина, Париж, 1927
Ернест и Марта, Китай, 1941
Ернест и Мери, Кения, 1953

Е́рнест Ге́мингвей (англ. Ernest Hemingway);[1] *21. юл 1899, Чикаго, Иллинойс, США – †2. юл 1961, Кетчум, Айдахо, США — америцкый писатель и новинарь, лавреат Нобела з литературы за рок 1954.[2]

Гемингвей быв познатый мужественостьов своих геройох, але ай своим властным авантурным и широко розрекламованым животом. Його лаконичный и ясный штил прозы зробив моцный вплыв на красне писемство XX. стороча.[2]

Живот и творчость[едітовати | едітовати жрідло]

Походив з родины дохтора зоз села недалеко Чикага, котрое днесь уже район того города. По закончѣню школы (1917) быв репортером в новинках. До войска не быв приятый, бо мав ошкоджене око, але року 1918 служив шофером америцкого Червеного Креста яко добровольник на австро-талианском фронтѣ. По тяжком зранѣню ся вернув до США и служив новинарьом. Новинарска практика мала важну роль во формованю литературного стила Гемингвея, куртого, беземоцийного, з выразнов увагов ку детайлам и фактам. Репортажы, статьи и начеркы не лишив до конця живота, и стали ся они взором новинарского умѣня. В роках 1920–1924 быв репортером од Toronto Star в Парижу и ту дебутовав малов книжочков Три повѣдкы и десять верши (анґл. Тhrее short stories and ten poems, 1923).[3]

Його перва векша книга — зберька повѣдань В нашѣ часы (анґл. In our time, Париж, 1924; Ню Йорк, 1925). В року 1926 опубликовав роман И сонце вставать (анґл. The sun also rises), з котрым добыв свой первый свѣтовый успѣх. Гемингвей вельо путовав, интересовали го лыжованя, бычы бои, рыбырѣня и ловецтво, а тото вшитко, як и зажиткы войнового репортера, стало ся не лем частьов його живота, але и тлом його творбы, котра в значной мѣрѣ обсягуе автобиографичны зложкы.[2]

В том романѣ з великов силов указав боль, розчарованя и безнадѣю «страченой генерации» в рокы повойнового «процвѣтаня». В далшом антивойновом романѣ Збогом, оружие! (анґл. A farewell to arms, 1929), котрый написав уже в США и з ним змоцнив собѣ свѣтову славу, «страчена генерация» нам ся являть в процесѣ формованя. Автор дегероизуе войну, але не громадить описы войновых страхот. Через окремы фронтовы епизоды подавать што лем мож кондензованы образы, в котрых указуе глубоке неприятельство войны чоловѣкови. В основному же война указана непрямо — через ей оддѣяня на духовный свѣт и судьбы людей.[4]

За первыма триумфами появив даколько менше указных дѣл: Смерть по полудню (анґл. Death in the Afternoon, 1932) о бычых боя в Испании; Зелены грункы Африкы (анґл. Green Hills of Africa, 1935), автобиографична «ловецка книга»; Мати ай не мати (анґл. To Have and Have Not, 1937), социалный роман з добы економичной депресии.[3]

Подѣи домовой войны в Испании (1936–1939) стали ся материалом про новый здвиг в творчости Гемингвея. О них написав шор повѣдань, свою едину велику гру Пята колона (анґл. The Fifth Column, 1938) и найвекшый роман, перве по року 1929 могуче и вызнамне дѣло, Кому звонять на одпровод (анґл. For Whom the Bell Tolls, 1940).[4] Тогочасна критика означила го за найлѣпшый роман Гемингвея, и став ся його найвецей продаванов книгов.[2]

По Другой свѣтовой войнѣ (1939—1945), в котрой Гемингвей быв тыж участный, в його творчости наставать спозначный спад. То вертать ся ку вычерпаным темам, то ся зъявлять неспособным умѣлецко освоити новый материал (роман зоз Другой свѣтовой войны За рѣков, меджи деревами (анґл. Across the river and into the trees, 1950).[4] Тот роман критика означила за провал.[2]

Але Гемингвей ещи раз ся збировав утвердити в позачасовом сюжетѣ и штилизованой на библицкый лад повѣсти-притчи Старець а море (анґл. The old man and the sea, 1952), котра ся стала своефайтовым умѣлецкым салдом його творбы и нагодов на признаня му Пулитцеровой (1953) и Нобеловой (1954) наград.[4]

Приватный живот[едітовати | едітовати жрідло]

Охабивши Кубу, де бывав около 20 рокы, Гемингвей ся в року 1960 оселив в Кетчумѣ, штат Айдахо, и пробовав дале писати, але, поятый непокойом и депресиев, не збировав. 2. юла 1961 закончив свой живот выстрѣлом з броковницѣ во свойом домѣ в Кетчумѣ. Гемингвей быв женатый четырираз: зоз Гедли Ричардсон (анґл. Hadley Richardson, 1921, розвели ся 1927), зоз Павлинов Пфайффер (анґл. Pauline Pfeiffer, 1927, развели ся 1940), зоз Мартов Геллхорн (анґл. Martha Gellhorn, 1940, розвели ся 1945) ай зоз Мери Велш (анґл. Mary Welsh, 1946). Родили ся им трое сынове: Джон Гедли Никанор «Бамби» од Гедли, 1923; Патрик од Павлины, 1928; ай Грегори, тыж од Павлины, 1931.[2]

Гемингвей лишив Кубу, послухавши раду дохтора переселити ся до невеликого горского мѣстечка в зонѣ мѣрной климы. В року 1960 у нього выявили симптомы шизофрении и мании преслѣдованя. Але ани лѣчѣня одпочивком, ани терапия в америцкой клиницѣ не дали резултат. Не знав собѣ иншой рады, як наслѣдовати примѣр свого отця, котрый тыж ся застрѣлив зоз свойой любленой ловецкой броковницѣ.[5]

Жерела и одказы[едітовати | едітовати жрідло]

Референции[едітовати | едітовати жрідло]

  1. Двоите имя Ернест Миллер достав за дѣдом по линии матери.
  2. 2,0 2,1 2,2 2,3 2,4 2,5 Young, Philip
  3. 3,0 3,1 Осовский О. Е.
  4. 4,0 4,1 4,2 4,3 Финкельштейн И. Л.
  5. Дудова Л.