Андрей Сладкович: Роздїлы міджі ревізіями

Матеріал з Вікіпедія
Вилучено вміст Додано вміст
Igor Kercsa (діскузія | приспівкы)
доповнѣня
Igor Kercsa (діскузія | приспівкы)
оправа хыбы
Рядок 37: Рядок 37:


== Биография ==
== Биография ==
Походив з худобной родины учителя яко 8. дѣтвак зоз 14. Через худобность учив ся перерывчасто и де была можность: в зачаточной школѣ в [[Крупина|Крупинѣ]] (1826–1830), пак в [[Перовчаны|Перовчанох]] (1830–1831, по мадярскы), пак на [[Пиаристы|пиаристичной]] гимназии в [[Крупина|Крупинѣ]] (1831–1832), на евангеличном лицею в Банской Щавници (1939–1940), де запознав ся з поезиев Коллара и Голлого и сам зачав писати свои первы вершы. При том заробляв собѣ на штудии подомовым учительством. В роках 1939–1940 учив в заможной родинѣ Пишловых (Pischl), де залюбив ся до своей ученицѣ Марины. В роках 1940–1942 штудовав [[Теология|теологию]] на евангеличном лицею в [[Прешпурк]]у, де ся спознав з [[Людовит Штур|Людовитом Штуром]] и глубоко ся прояв його народовецкым духом. В той добѣ його вершы первый раз появили ся в публикации в І. рочнику алманаха ''Нѣтра'' (1842).<ref name=Otto>Ottův slovník naučný.</ref> Ту ся спознав и зоз русскыма штудентами, котры му пак подаровали цѣлого [[Александр Пушкин|Пушкина]].<ref name=SME>Životopis Andreja Sládkoviča.</ref> В роках 1843–1844 штудовав [[Теология|теологию]] на универзитѣ в [[Галле (Сас-Ангалт)|Галле]], а тымчасом Марину Пишлову оддали за едного богатого цукраря. В роках 1844–1845 на память о той любости написав лиричну поему ''Марина''. За тым в роках 1845–1846 слѣдовала його друга лирично-епична поема ''Дьетван'' (Легинь з Дьетвы). По штудиях еще пару рокы пробывав домашным учительом, аж в року 1847 быв высвяченый на священика, достав фару в [[Грохоть|Грохотѣ]] и оженив ся з Антониев Юлиев Сековичовов,<ref name=SME/> з котров пак мали девятеро дѣтей. В року 1856 быв пересунутый до [[Радвань (Банска Быстриця)|Радвани над Гроном]], де служив до конця живота.
Походив з худобной родины учителя яко 8. дѣтвак зоз 14. Через худобность учив ся перерывчасто и де была можность: в зачаточной школѣ в [[Крупина|Крупинѣ]] (1826–1830), пак в [[Перовчаны|Перовчанох]] (1830–1831, по мадярскы), пак на [[Пиаристы|пиаристичной]] гимназии в [[Крупина|Крупинѣ]] (1831–1832), на евангеличном лицею в Банской Щавници (1839–1840), де запознав ся з поезиев Коллара и Голлого и сам зачав писати свои первы вершы. При том заробляв собѣ на штудии подомовым учительством. В роках 1839–1840 учив в заможной родинѣ Пишловых (Pischl), де залюбив ся до своей ученицѣ Марины. В роках 1840–1842 штудовав [[Теология|теологию]] на евангеличном лицею в [[Прешпурк]]у, де ся спознав з [[Людовит Штур|Людовитом Штуром]] и глубоко ся прояв його народовецкым духом. В той добѣ його вершы первый раз появили ся в публикации в І. рочнику алманаха ''Нѣтра'' (1842).<ref name=Otto>Ottův slovník naučný.</ref> Ту ся спознав и зоз русскыма штудентами, котры му пак подаровали цѣлого [[Александр Пушкин|Пушкина]].<ref name=SME>Životopis Andreja Sládkoviča.</ref> В роках 1843–1844 штудовав [[Теология|теологию]] на универзитѣ в [[Галле (Сас-Ангалт)|Галле]], а тымчасом Марину Пишлову оддали за едного богатого цукраря. В роках 1844–1845 на память о той любости написав лиричну поему ''Марина''. За тым в роках 1845–1846 слѣдовала його друга лирично-епична поема ''Дьетван'' (Легинь з Дьетвы). По штудиях еще пару рокы пробывав домашным учительом, аж в року 1847 быв высвяченый на священика, достав фару в [[Грохоть|Грохотѣ]] и оженив ся з Антониев Юлиев Сековичовов,<ref name=SME/> з котров пак мали девятеро дѣтей. В року 1856 быв пересунутый до [[Радвань (Банска Быстриця)|Радвани над Гроном]], де служив до конця живота.


== Жерела и одказы ==
== Жерела и одказы ==

Ревізія 12:28, 6 апріля 2020


Андрей Сладкович

Andrej Sládkovič
Andrej Sládkovič (1820-1872)
УроджѣняОндрей Браксаторис
марца 31, 1820(1820-03-31)
Крупина, Габсбургска монархия
Умертяапріля 22, 1872 (52 р.)
Радвань над Гроном, Габсбургска монархия
ПогребРадвань (Банска Быстриця)
ПсевдонимAndrej Braxatoris-Sládkovič, Andrej Sládkovič, Ondřej Krasyslav Sládkovič
Занятяпоет, критик, публициста, перекладатель
Язык творохсловацкый
ГорожанствоАвстрійска імперія, Австро-Угорьско
Alma materУніверситет Мартіна ЛютераEdit this on Wikidata
Реліґіялютеранство
Вызначны роботыМарина, Дьетван


Андрей Сладкович (властным меном Ондрей Браксаторис, псевдонимы: Andrej Braxatoris-Sládkovič, Andrej Sládkovič, Ondřej Krasyslav Sládkovič) (* 31. марец 1820, Крупина – † 20. апрѣль 1872, Радвань над Гроном), быв словацкый евангеличный священик, поет, литературный критик, публициста и перекладатель. На его честь названа планетка 4781 Sládkovič, гимназия в Банской Быстрици, ай в Крупинѣ — гимназия, музей и парк.

Биография

Походив з худобной родины учителя яко 8. дѣтвак зоз 14. Через худобность учив ся перерывчасто и де была можность: в зачаточной школѣ в Крупинѣ (1826–1830), пак в Перовчанох (1830–1831, по мадярскы), пак на пиаристичной гимназии в Крупинѣ (1831–1832), на евангеличном лицею в Банской Щавници (1839–1840), де запознав ся з поезиев Коллара и Голлого и сам зачав писати свои первы вершы. При том заробляв собѣ на штудии подомовым учительством. В роках 1839–1840 учив в заможной родинѣ Пишловых (Pischl), де залюбив ся до своей ученицѣ Марины. В роках 1840–1842 штудовав теологию на евангеличном лицею в Прешпурку, де ся спознав з Людовитом Штуром и глубоко ся прояв його народовецкым духом. В той добѣ його вершы первый раз появили ся в публикации в І. рочнику алманаха Нѣтра (1842).[1] Ту ся спознав и зоз русскыма штудентами, котры му пак подаровали цѣлого Пушкина.[2] В роках 1843–1844 штудовав теологию на универзитѣ в Галле, а тымчасом Марину Пишлову оддали за едного богатого цукраря. В роках 1844–1845 на память о той любости написав лиричну поему Марина. За тым в роках 1845–1846 слѣдовала його друга лирично-епична поема Дьетван (Легинь з Дьетвы). По штудиях еще пару рокы пробывав домашным учительом, аж в року 1847 быв высвяченый на священика, достав фару в Грохотѣ и оженив ся з Антониев Юлиев Сековичовов,[2] з котров пак мали девятеро дѣтей. В року 1856 быв пересунутый до Радвани над Гроном, де служив до конця живота.

Жерела и одказы

Референции

  1. Ottův slovník naučný.
  2. 2,0 2,1 Životopis Andreja Sládkoviča.