Гиадор Стрипскый

Матеріал з Вікіпедія
Гиадор Стрипскый
Sztripszky Hiador мад.
Имя при уроджѣню Гіадор Стрипськый
Познатый як етнограф, библиограф, лингвиста, товмач
Горожанство Мадярьско
Уроджѣня марца 7, 1875(1875-03-07)
Шелестово, жупа Берег
Упокоеня марца 9, 1946 (71 р.)
Будапешт
Похованя Фаркашреті[7]
Научна робота
Сферы наук етнография, ономастика, языковы памятникы, библиография, история литературы
Ученый ступень доктор филозофии (PhD, етнография, 1908)
Alma mater Коложварска универзита
Главны роботы Az erdélyi halászat ismeretéhez (Kolozsvár, 1908), Szegedi Gergely énekeskönyve XVI. századbeli román fordításban (Alexics Györggyel, Bp., 1911), Jegyzetek a görög kultura Árpádkori nyomairól (Bp., 1913), A magyar vezényszó történetéhez (Századok, 1909),[1][2][3] Старша руська письменность на Угорщинѣ (Ужг., 1907), Гдѣ документы старшей исторіи Подкарпатской Руси? (Ужг., 1924)[4][3][5][6]
Узнаня
Членство в Румынска Академия Наук (1913), НТШ (1914), ПОН (1941)
***
VIAF:84280950, 62728866; GND:133141098; LCCN:n2009079546; BNF:11164399d; OL:OL5351890A;

Гиадор (Миколаюв) Стрипскый, мад. Sztripszky Hiador, *7. марец 1875, Шелестово, жупа Берег, Мадярске кральовство – †9. марец 1946, Будапешт — мадярскый и русинскый етнограф, библиограф, лингвиста, товмач.[3][4][5][6]

Биография[едітовати | едітовати жрідло]

Школы[едітовати | едітовати жрідло]

Гиадор Стрипскый походив з родины грекокатолицкого священика Миколая Стрипского и Юлианны Васьовчик. До школы зачав ходити в сосѣдньом Фридьешовѣ, а закончовав школу уже в Русковцях (Собранецкый округ, днесь Словакия), куды на тот час переклали отця. В року 1893 закончив Унгварску кральовску католицку гимназию и такой того року зачав штудии на гуманитарной факултѣ Будапештской универзиты, а року 1896 перейшов до коложварской Универзиты Франца Йозефа (днесь Универзита Бабеша-Бояи), де ся тогды отворила перва в Мадярщинѣ катедра етнографии. В школном року 1897/98 еден семестер быв на польской штипендии на штудийном побытѣ во Львовѣ, де ся спознав з Иваном Франком, Володимиром Гнатюком, Иваном Верхратскым и добрѣ ся научив польскый язык.[3]

Карьера[едітовати | едітовати жрідло]

По львовскых штудиях за еден рок служив во войску в Кошицях, а в роках 1901–1903 доставать роботу етнографа в музею Ардялского Карпатского Общества, де еще в штудентскых роках працовав яко помочник етнографа Яноша Янко и формовав з ним експозицию новоствореного музея. В року 1903 через проблемы з финанцованьом музея пришло на покуртаня той функции и хоть в роках 1903–1909 доставав роботу в Обществѣ музейох Ардяла, але не на сталом мѣстѣ. В року 1904 оженив ся и фурт гледав лѣпше плачену роботу, жебы годен утримовати родину. В року 1908 зыскуе докторат з етнографии. Паралелно з роботов в музеях, преподавать русскый язык во своей alma mater яко приватный професор. Аж в року 1909 закончуе ся коложварска доба его карьеры: Стрипскый доставать мѣсто помочника школского иншпектора на Подкарпатю, в Сигетѣ, а од марца 1910 в Будапештѣ принимать сталый пост в етнографичном оддѣлѣню Народного Музея и зоставать в Будапештѣ уже до конця живота. 22. децембра 1918, на другый день по створѣню Руськой Крайны, лишать научну роботу в Народном Музею и принимать пост чиновника Департамента народностных меншин в Министерствѣ Вѣры и Просвѣты. Йому довѣрена важна функция в културной политицѣ Руськой Крайны: выдаваня урядной пресы в русинском языку и приготовлѣня учебникох. В куртой добѣ Мадярской Совѣтской Републикы Стрипскый служив в Русинском Народном Комисариатѣ, а по ей падѣ — в Министерствѣ Народностей, але уже в року 1921 быв одставленый з поста до резервы, як ай иншы чиновникы, котры были во важных функциях в часѣ пролетарской револуции.[3]

Рокы во выслужбѣ[едітовати | едітовати жрідло]

В року 1922 наслѣдовав дефинитивный конець карьеры: Стрипскый передчасно пензионованый во вѣку 47 рокы. Послѣднѣ 25 рокы живота уже не занимать ся етнографиев, но пише роботы филологичны и библиографичны. Жебы застачив родинѣ прожитя при невеликой пензии, занимать ся перекладами з русского, русинского, польского и словацкого. Зажившый крах карьеры и росчарованый в Русинах, в 1930-х роках заглублять ся в штудии словацкой културы и ставать ся словакофилом, але ся при том поносуе, же не стрѣчать взаемности од Словакох. В року 1941, коли было створене Подкарпатске Общество Наук (ПОН), Стрипскый з ентузиазмом вертать ся на поле русинской културы, як активный член ПОН, выступать зо статьями и организуе роботу в сферах лексикографии и ономастикы.[3]

Творба[едітовати | едітовати жрідло]

Псевдонимы[едітовати | едітовати жрідло]

Велику часть робот появив под вшелиякыма псевдонимами. Еден з них, хоснованый уже в року 1900 быв Ruszkóci (Русковецкый) од села Русковцѣ, де закончовав школу,[3] иншы — Ядор, (Я.) Бѣленькій, Сидор Миколаєнко, С. Новик, Микола Стороженко, Тіадор Стрипський, Мікеш, Zoltán Kárpáti, Beloň Rusinský,[5][6]Mikes Hiador[2] и др.

Тематика робот и штил выкладу[едітовати | едітовати жрідло]

Хоть Стрипского вецей вабила библиография, склало ся так, же його научна робота зачала ся и розвила ся в области етнографии, в коложварской добѣ. В духу коложварской школы етнографичны выгледованя звязуе нерозрывно з лингвистичныма, де на первое мѣсто все кладе народну бесѣду, подкреслять важность збераня лексикы и топонимох «из уст народа». Яко первый меджи русинскыма ученыма в року 1908 выхосновав фонограф и записав 50 народных мелодий, резултатом той експедиции была антология русинского фолклора (1921, зостала в рукопису).[5] Про Стрипского характерный емоцийный, колоритный штил выкладу.[8] Наконець, дають ся в ньом познати и его литературны пробы на переломѣ стороч и в первом десятьрочу XX. стороча: повѣданя Началникъ села (Недѣля, 1898, №39), Иванъ Желѣза (Недѣля, 1898, №47), Чорнокнижникъ (Недѣля, 1899, №1), Помочь в бѣдѣ (Недѣля, 1899, №12), Записки изъ Верховины (Унгваръ, 1907).[3][6] Але найвеце притяговала Стрипского библиография, выгледованя и штудированя старшых и найстаршых литературных памяток. В року 1911 Стрипскый находить и открывать научному свѣту найстарше румынске выданя латинков. За тоту роботу в року 1913 доставать статус дописного члена Румынской Академии Наук. Статус вызнаваного библиографа в Мадярщинѣ заслужив выгледавши еще 452 мадярскы и 281 немадярскый титул старопечатных и рукописных книг. Тоту роботу продовжовав до самых послѣдных рокох живота.[3] Меджи лингвистичныма роботами ученого найвекше мѣсто мала ономастика, занимав ся тыж етимологиев и лексикологиев русинскых и мадярскых слов, ужитковов лексикографиев (Великый словник словацкый, малый мадярско-польскый словник, русскый бесѣдник про Мадярох) и перекладами.

Сполоченско-политична активность[едітовати | едітовати жрідло]

Окремо зазначають сполонченско-политичну активность Стрипского, в часѣ украинофилской добы його живота. В року 1916 з повѣрѣня мадярской влады выдавав в Будапештѣ илустрованый часопис Ukránia, котрый мав информовати мадярске сполоченство о Украинѣ (вышло 20 чисел). За совѣтской влады в Будапештѣ (1818–1919) быв редактором новинкы Руська правда, котра по первых пятьох числах выходила под назвов Русько-країнська правда[6] и была уряднов новинков Руськой Крайны. Стрипскый в администрации Руськой Крайны быв ведучым организатором школованя. Склав и выдав Читанку для дорослих, де пропагуе галичскый вариант украинского языка як литературный язык, котрый, по його думцѣ, найлѣпше може замѣнити и злучити вшиткы подкарпатскы русинскы диалекты (в далшых роках одказав ся од того погляду). Быв инициатором основаня катедры русинистикы при филозофской факултѣ Будапештской универзиты.[5]

Судьба архива Стрипского[едітовати | едітовати жрідло]

Понеже в 1930-х роках Стрипскый активно занимав ся темами словацкой културы, католицкый Сполок св. Войтеха в Трнавѣ мало догварене, же одкупить од Стрипского цѣлый його архив по смерти. Вдова продала вшиток архив и библиотеку через чехословацку дипломатичну мисию до Трнавы. В року 1947 органичну цѣлость архива нарушив украиниста Иван Панькевич: не знаючи мадярскый язык, неоправдано роздѣлив материалы на мадярску,словацку и подкарпатску части. В року 1948 комунистична влада Чехословакии поддала Сполок св. Войтеха перзекуции, а библиотека и архив Стрипского были конфишкованы и переданы под мирянску администрацию, котра аж до року 1960 выдавала материалы без документованя. Резултатом того часть материалох ся стратила, напримѣр хыбить рукопис Ардялскі Русины (1906), написаный по украинскы про НТШ, за котрый Панькевич писав в року 1947, же и по 40 роках тот материал не стратив цѣнность, и чудовав ся, же чом не быв публикованый.[3]

Жерела и одказы[едітовати | едітовати жрідло]

  • Révai nagy lexikona. 20. köt. Révai Testvérek Irodalmi Intézet Részvénytársaság, Budapest. 1927. мад.
  • Любиця Бабота: Стрипський Гіадор // Краєзнавчий словник русинів-українців. Пряшівщина. Упорядник Федір Ковач. — Пряшів: СРУСР, 1999. ISBN 80-85137-15-1 укр.
  • Алла Галас: Гіядор Стрипський в історії українського мовознавства на Закарпатті. //Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. Випуск 2(42) 2019. Сс. 28–37. [1] pdf укр.
  • Держалюк М. С.: Стрипський Гіадор // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2012. — Т. 9 : — 944 с. — ISBN 978-966-00-1290-5.С. 869. (онлайн верзия) укр.
  • Павленко Г. В. Діячі історії, науки і культури Закарпаття. Малий енциклопедичний словник. Ужгород, 1999. ISBN 966-7242-10-2 укр.
  • Іван Поп: Стрипський Гіядор // Енциклопедія історії та культури карпатських русинів. Укладачі Маґочій П. Р., Поп І. — Ужгород: Вид-во В. Падяка, 2010. — 856 c.+ХХХІІ с. ISBN 978-966-387-044-1 укр.
  • Іштван Удварі: Зберька жерел про студії русинського писемства. ІІІ. Гіадор Стрипськый, народописник, бібліограф, языкознатель, товмач. Studia Ukrainica et Rusinica Nyíregyháziensia 21. Nyíregyháza, 2007. ISBN 963 9385 16 6 Ö ISBN 978-963-7336-70-6
  • Хланта І. В.: Стрипський Гіядор Миколайович // Енциклопедія Закарпаття. Визначні особи ХХ століття. Закарпатський осередок НТШ. Під наук. ред. Довганича О. Д. — Ужгород: «Гражда», 2007 — 400 c. ISBN 978-966-8924-33-0 укр.
  • Стрипскый Гиадор. Выбор з публикаций (по русинскы). Русинська Веб-книга. https://rusin8.webnode.ru/o-pisatjeljakh/z-podkarpatja/stripskyj-giador/. [перевірено 2019-12-25]. 
  • Kenyeres Ágnes, ред.. Sztripszky Hiador //Magyar Életrajzi Lexikon (по мадярскы). http://mek.oszk.hu/00300/00355/html/index.html. [перевірено 2020-03-14]. 

Референції[едітовати | едітовати жрідло]

  1. Révai nagy lexikona, 20. köt., 821. old.
  2. 2,0 2,1 Kenyeres Ágnes
  3. 3,00 3,01 3,02 3,03 3,04 3,05 3,06 3,07 3,08 3,09 Іштван Удварі, сс. 9–15.
  4. 4,0 4,1 Любиця Бабота, сс. 328–329.
  5. 5,0 5,1 5,2 5,3 5,4 Іван Поп, сс. 716–718.
  6. 6,0 6,1 6,2 6,3 6,4 Хланта І. В., с. 314
  7. https://epa.oszk.hu/00000/00003/00030/fuggelek.html
  8. Алла Галас